Шість найсмішніших польських мультфільмів

Хочете довідатися про винахідливу маленьку таксу, про ненажерливих мідій, муху-каскадерку і розчарованого пухнастика зі сокирою? Ознайомтеся з найкумеднішими польськими мультиплікаціями.

Ось уже кілька десятиліть поспіль польську мультиплікацію представляють постаті Яна Леніци (Jan Lenica) і Єжи Куці (Jerzy Kucia), Вітольда Ґерша (Witold Giersz) і Даніеля Щехури (Daniel Szczechura), Мирослава Кійовича (Mirosław Kijowicz), Ришарда Чекали (Ryszard Czekała) і Стефана Шабенбека (Stefan Schabenbeck), відважних і виразних творців, які не бояться експериментувати з формою. Серед найвизначніших польських мультиплікаційних робіт є чимало пронизливих історій про самотність, владу, тоталітаризм і суть мистецтва. Але трапляються тут також історії, розказані в дещо м’якшому тоні, часом доволі фривольні і дуже дотепні.

Ось кілька з них.

«Чорна Шапочка» Пйотра Думали, 1983

Video embed

Piotr Dumala - Czarny Kapturek.

У розмові з Павлом Сіткевичем Пйотр Думала стверджував:

Мій ідеал фільму розривається між гумором і фільмом жахів. Найкраще, коли обидві крайнощі стикаються.

Однак прізвище митця частіше поєднується з похмурими розповідями в дусі Достоєвського і Кафки, ніж з легкими історіями, сповненими почуттям гумору.

Одним з винятків у фільмографії Думали є «Чорна Шапочка», зроблена за мотивами казки Шарля Перо. Те, як польський режисер бачить «Червону Шапочку», жодною мірою не нагадує класичних казкових адаптацій — а бачить він це вульгарно і дуже дотепно. Думала використовує звичайнісінький стиль, який імітує дитячі малюнки і доволі фривольно ставиться до сюжету літературного прототипу. Тут Шапочка з'їдала вовка, мисливець вбивав маленьку дівчинку, а у фіналі бабуся і вовк віддавалися тілесним утіхам. Сексуальне завершення подобалося не всім, а фільм функціонував у двох версіях — з сексуальним фіналом і без нього.

У згаданому інтерв’ю режисер підкреслював:

Для декого донині [цей мультфільм] залишається залишається нечемним, що аж важко в це повірити. Його успіх у 1983 році можна пояснити хіба тим, що в Польщі не було традиції створення таких мультфільмів. Гумористичні мультфільми показували Оло Срочинський і Юліян Антоніш. Однак це були цілком инші роботи. Антоніш цікавився суспільною сатирою, а Оло мав свій герметичний світ непристойности. «Чорна Шапочка» базувалася на відомій казці і вигравала класичний бурлеск, що перемішувався з жахами.

У 1983 році «Чорна Шапочка» отримала нагороду на фестивалі в Варні, завдяки чому її транслювали в кінотеатрах як додаток до одного з повнометражних фільмів. Молода публіка в той час ходила радше щоб побачити анімаційну роботу Думали, аніж фільм, додатком до якого вона слугувала.

«Що робить такса», Юліян Антоніщак, 1971

Video embed

JAK DZIAŁA JAMNICZEK

У серйозному світі польської мультиплікації Юліян Антоніщак завжди вирізнявся. Він був експериментатором, сатириком і майстром мальованої анімації. Безперечно, він був також одним з найдотепніших авторів анімації в історії польського кіно. Вже на зламі 60-70-х років розвинув власну іронічну формулу освітнього фільму. Такі фільми як «Як це відбувається» (1970), «Як наука вийшла з лісу» (1970), «Що робить такса» (1971) або ж «Кілька практичних способів продовжити собі життя» (1974) зробили з нього культового митця.

Антоніщак сягав до нон-камерної анімації, щоб за її допомогою розповідати про абсурд реального соціялізму. Сам режисер стверджував:

Пульсуюча країна нон-камерної анімації — це єдиний антидот на параноїдальну дійсність, яка існує поруч.

«Гострозаангажований фільм» Юліяна Антоніщака, 1979

Video embed

Ostry film zaangażowany [1979] + english sub

Антоніщак кепкував з пропаганди ПНР і дійсности своєї епохи, свідомо використовуючи дуже недосконалу форму.

Ян Стренковський писав про його фільми:

Пошарпані, імпульсивні, наповнені рухом і якоюсь пластичною безпорадністю, яка приховує те, що вона доцільна, з креативним, несподіваним, абсурдним, гротескним чи сатиричним коментарем. В цих фільмах багато шорстких звуків, текст читають аматори і роблять це доволі невміло, там чимало помилок і мовних ляпів. Фільми Юліяна Юзефа Антоніщака понад двадцять років після смерти режисера і майже стільки ж після занепаду ПНР, й далі викликають схвалення глядача, також молодого, який про цього автора ніколи не чув, а реалії ПНР сприймає як байку.

«Гострозаангажований фільм» став одним із найважливіших творів у доробку Антоніщака. Режисер стилізував свій фільм під викривальний телерепортаж, щоб за допомогою іронії розповісти про занепад культури в ПНР. За цю мультиплікаційну роботу у 1980 році отримав «Золотий Лайконік» на фестивалі в Кракові і Коричневого Дракона на міжнародному Фестивалі Короткометражних Фільмів у Кракові.

«Бенкет» Зофії Орачевської, 1976

Video embed

BANKIET

Безперечно, «Бенкет» Зофії Орачевської — це не звичайна комедія. Можливо, це взагалі не комедія. Однак ця метафорична розповідь про споживацьке суспільство має в собі багато чорного гумору.

Ось на головний бенкет приходять наступні гості. Офіціянти приносять полумиски, а столи поволі заповнюються їжею. Коли врешті елегантно вдягнені пани та пані рушають до їжі, на них чекає жахлива несподіванка. Власне кажучи, несподіванок кілька — кровожерні мідії, фазан, який виколупує очі, і порося, яке відгризає жіночий бюст.

«Фільм, що муха не сідає» Міхала Понєдзєльського, 2004

Video embed

Film że mucha nie siada.

Рідко трапляється, щоб студентський етюд поза перебігом фестивалю ставав хітом інтернету. Двохвилинній мультиплікаційній роботі Міхала Понєдзєльського це вдалося. Етюд створений у Лодзькій Кіношколі, 2006 року він здобув Офскара, Нагороду Незалежного Польського Кіно (Offskar — Nagroda Polskiego Kina Niezależnego), а невдовзі і популярність в інтернеті.

В цьому немає нічого дивного, бо Понєдзєльський у своїй мініятюрі дотепно розповів про самотність митця і капризну публіку, яка вміє вмить повернутися спиною до свого улюбленця. Головним героєм цієї мультиплікаційної роботи є відважна муха, яка з однаковою грацією виконує акробатичні трюки в польоті і з гіркотою розкидається вульгаризмами. І все це під звуки «Польоту джмеля» Миколи Римського-Корсакова.

Фільм у хорошій якості запису можна переглянути на сторінці Фільмотеки Лодзької Кіношколи.

«Тремтячі труби» Наталі Брожинської, 2010

Video embed

Drżące Trąby - Shivering Trunks (original commentary) Natalia Brożyńska

Наталя Брожинська, молода режисерка, яка в Лодзькій Кіношколі створила одну з найкумедніших мультиплікаційних робіт останнього десятиліття, так коротко переповідає свій фільм:

Пафнутій, хутряна істота з латексною трубою, не надто вдоволений своєю фізіономією. Серед газет він знаходить фото Каласанті, постать з обличчям, що випромінює здоров’я і душевний спокій. Пафнутій пересувається на роликах, має труднощі з координацією рухів, йому ой як далеко до Каласика. Він шаленіє.

«Тремтячі труби» — це розповідь про потребу прийняття, комплекси і про те, що життя инших завжди видається нам цікавішим аніж власне. Але це також історія про пухнастика, який їздить на роликах, про порося-статиста і про те, що поки ми приходимо одні до одних зі сокирою, то це означає, що ми не байдужі.

Мультиплікаційний фільм Брожинської здобув на фестивалях аж 11 нагород, при нагоді отримавши неабияке визнання публіки, а на YouTube його переглянули майже 400 тисяч глядачів.

__________________________________________________

Джерела: Piotr Dumała «Dumała», Gdańsk 2012; Marcin Giżycki, Bogusław Zmudziński [red.] «Polski film animowany», Warszawa 2008

Переклад Ольги Мандрики

Мова Ukrainian