«Можливо, знову виникає потреба втекти від сірої дійсності, цього разу від капіталізму, який розчаровує?» – припускає журналіст і кінокритик Войцех Калужинський у передмові до своєї книжки «Кіно, театр, кабаре в довоєнній Польщі». Ми ж вирішили це перевірити й надати сучасні літературні, музичні та кінематографічні докази ностальгії за легендарними 1920-ми та 1930-ми роками.
Як добре було до війни!
Кадр із фільму «Дві Йоасі» режисера Мєчислава Каревича, фот. Filmoteka Narodowa
Майя та Ян Лозинські вже багато років завзято досліджують традиції та історію польських звичаїв. У пошуках матеріалу для своїх репортажів з минулого вони нишпорять в архівах, вивчають спогади людей. З фрагментів мемуарів точно відтворюють світ, якого вже немає. У серії бестселерів про міжвоєнний період – «У довоєнній Польщі», «Смак двадцятиліття», «Лижі, бридж і танці», «Бали та бенкети Другої Речі Посполитої» – автори відчиняють читачам двері у світ урядових і дипломатичних прийомів та застіль творчої богеми. «Нас цікавить життя навколо накритого столу та люди, які надають цьому життю блиск», – кажуть автори літературно-історичних путівників по розвагах довоєнної Польщі. В інтерв’ю виданню «Polska the Times» Ян Лозинський підкреслює, що його найбільше вражає темп суспільних, моральних і цивілізаційних змін, які відбулися після закінчення Першої світової війни:
Як це не дивно, але найбільше враження на нас справив поступ у різних сферах життя. Моторизація, авіація, архітектура, промисловий дизайн – здається, тільки тоді по-справжньому почалося ХХ століття.
Автори також визнають: що довше займаються цим періодом, то критичнішим стає їхнє ставлення до тогочасної дійсності.
Кадр із фільму «Азбука кохання» режисера Міхала Вашинського, фот. Filmoteka Narodowa
На нас, чиє дитинство і юність пройшли в суворій ПНР, спочатку найбільше враження справили надруковані у довоєнній пресі фотографії, на яких зображені вулиці великих міст, рух, сучасна архітектура, вітрини магазинів, заможні помешкання 1930-х років... Було сумно усвідомлювати той регрес, цивілізаційний стрибок назад, який відбувся з приходом комунізму (...) Ми вважаємо, що зараз цей період історії нашої країни дуже ідеалізований. Звісно, це закономірна реакція на нищівну критику міжвоєнного періоду та санаційних урядів, якою нас примусово годували в ПНР. Насправді, на об’єктивну оцінку Другої Речі Посполитої усім нам, мабуть, доведеться трохи зачекати..
– зауважують автори в інтерв’ю виданню «Polska The Times».
А ми, очікуючи на результати історичних дискусій і підведення підсумків, рекомендуємо книжку Майї та Яна Лозинських «Повсякденне життя аристократії» («Życie codzienne arystokracji», вид-во PWN). Це унікальна можливість прогулятися найрозкішнішими аристократичними маєтками – у Ланьцуті, Неборові, Роґаліні чи Несвіжі. Читачі можуть зазирнути в їдальні, спальні, гардеробні і навіть дитячі кімнати палаців. Саме в аристократичних маєтках з’явилися перші в Польщі тенісні корти, а в гаражах – як у резиденції в селі Яблонна – можна було побачити автомобілі для перегонів.
Такі історії – тільки в любовних романах
Дві моделі під час показу мод, 1925 рік, фот. Narodowe Archiwum Cyfrowe
– Хоча життя еліти було розкішним та елегантним, міжвоєнна Польща мала ще одне, можливо, навіть привабливіше, бо нехрестоматійне обличчя. «Особливо жіночий шлях до успіху та незалежності був устелений багатьма перешкодами», – переконує нас Каміль Яніцький, історик, перекладач і публіцист, автор популярних книжок «Еліти Другої Речі Посполитої», «Перші леді Другої Речі Посполитої» та «Грішні жінки Другої Речі Посполитої».
Під час роботи над попередньою книжкою я помітив, що всі ці елегантні аристократи під своїм модним одягом, вишуканими вечірками та ідеальними манерами приховують інше, дуже брудне, суперечливе та непривабливе обличчя. Те, як сьогодні функціонує політика і живуть еліти, – ніщо, порівнюючи з довоєнною Польщею.
– заявив Яніцький в інтерв’ю для порталу «Wirtualna Polska»..
Однак перш ніж відважно заглибитися в скандали та інтриги міжвоєнного світу, автор відкрив читачам історії жінок, які й досі є візитівками довоєнної Польщі – Марії Войцеховської, Міхаліни Мосціцької та Марії Мосціцької. — «Такі історії трапляються тільки в романах, а не в реальному житті!» – розпочинає свою книжку Яніцький, зосереджуючи увагу читачів на найбільшому скандалі Другої Речі Посполитої, який роздмухувала польська та закордонна преса. Президент Польщі Іґнацій Мосціцький одружився з жінкою, яка була на 28 років молодша за нього. І з якою! З дружиною його власного ад'ютанта і секретаркою його першої дружини, яка померла лише кілька місяців тому. Цю новину негайно підхопила жовта преса, поважні польські видання і навіть головні британські та американські газети, зокрема «The New York Times». Так на один день Польща опинилася в самому центрі уваги.
Як пише Яніцький, кожну з трьох перших леді, окрім бурхливої біографії, об’єднує ще дещо: історія була до жінок безжальною – про них забули. «Про Марію Войцеховську [дружину президента Польщі Станіслава Войцеховського – прим. перекл.] не згадано навіть в енциклопедіях. Міхаліна Мосціцька стала героїнею офіційних і скупих біографій, а Марія Мосціцька — у кращому випадку бульварної преси. Кожна з них заслуговує на більше. Я хочу оживити їхні образи».
Роман в частинах: спорт, афери та скандали
Основна проблема дослідника історії культури міжвоєнного періоду – надзвичайна кількість матеріалу, в чому переконався Славомір Копер, автор 22 літературно-історичних хітів про цей період. Кожна книжка – абсолютний бестселер. Причина? Легке перо і своя ніша, хоча, як згадує в інтерв’ю Копер, початки були непростими: «За дванадцять років мені вдалося видати шість книжок, на які не звернули увагу. Ніхто не хотів мене видавати, тому я писав у шухляду. Декілька недавно виданих праць – це результат «провітрювання» жорсткого диска мого комп’ютера, яке здійснило видавництво «Bellona», – розповів він інтернет-порталу historia.org.pl.
Кадр із фільму «Ядзя» режисера Мечислава Кравича, 1936 р., фот. Filmoteka Narodowa
Для жодної іншої епохи в польській історії не був характерний такий сплеск талантів у кожній галузі мистецтва. В цей час пишуть Жеромський, Реймонт і Тувім, малюють Віткацій і Стриєнська, співає Ордонка, танцює Льода Галяма, на великому екрані з’являються Смосарська і Жабчинський. Проте Копер не створює енциклопедію польських міжвоєнних митців, він проникає у їхні таємниці та приватне життя. Пише про сексуальні уподобання, алкоголізм, наркоманію, фінансові махінації. Історій вистачило на кілька тисяч сторінок (22 томи). І це ще не кінець. З’являються нові публікації, які надихають письменників, дослідників, істориків, театральних режисерів, кінематографістів і читачів.
«Приватне життя мистецьких еліт Другої Речі Посполитої», «Приватне життя еліт Другої Речі Посполитої», «Віткацій: наркотики та жінки», «Митці та алкоголь», «Тадеуш Бой-Желенський: скандаліст епохи» тощо.
Знаменитості Другої Речі Посполитої, або Бодо виходить із холодильника
Евгеніуш Бодо, 1931, фот. Benedykt Jerzy Dorys, www.polona.pl
Книжкові полиці, що вигиналися під вагою величезної кількості видань про міжвоєнний період, не позбавили бажання відомого журналіста і кінокритика Войцеха Калужинського продовжувати пошуки. «Все відомо, тема висвітлена, тож навіщо про це писати?» – запитує автор у передмові до книжки «Кіно, театр і кабаре в довоєнній Польщі», яка вийшла у видавництві PWN. Відповідь криється у захопленні автора тими часами, коли кіно було одним із улюблених способів проведення вільного часу незалежно від соціального статусу. Калужинський також нагадує про чинний етикет в салонах.
«Якщо під час перегляду глядачі не плакали – фільм вважали неякісним і жодні пояснення не допомагали. У тодішній Варшаві модною була класифікація вітчизняних слізних хітів з поділом на одно-, дво- і навіть п’ятихустинкові»!
Автор також пригадує кінематографічні легенди про скупість продюсерів, які копіювали сценографію іноземних фільмів. Замовляли їх приблизно так: «Мені потрібно тридцять метрів бурі на морі, двадцять метрів заходу сонця на фоні сільського пейзажу і десять метрів хмар на небі».
Розворот із книжки Войцеха Калужинського «Кіно, театр і кабаре в довоєнній Польщі», фот. Culture.pl
Книжка, як пише сам автор, є чимось на кшталт чудово ілюстрованої хрестоматії з історії муз довоєнної Польщі, до якої увійшло все те, що про кіно вже написали історики кінематографу та дослідники театру Тадеуш Любельський і Збіґнєв Рашевський. А героями стали оригінальні режисери та найяскравіші зірки естради, перші сінематографи, невеличкі кінотеатри та другорядні вар’єте. Є там й авторитарний директор варшавських театрів Арнольд Шифман, і захмарні суми гонорарів Ордонки та герой кабаретних скетчів Вєнява-Длуґошевський. «Історії настільки цікаві, що шкода про них забути», – зізнається автор. Це була епоха, коли люди і зі звичайних вулиць, і з аристократичних салонів вміли розважатися.
Варшава 1935. Такого міста вже немає
Цей проєкт є першою спробою відтворити довоєнний вигляд польської столиці. Над цифровою тривимірною реконструкцією Варшави група архітекторів, комп’ютерних графіків та програмістів працювала аж чотири роки, розпалюючи очікування глядачів. І це їм вдалося. Інтерес до двадцятихвилинного кінопроєкту перевершив усі очікування творців. Квитки на кожен сеанс розкуповували миттєво, а кінотеатри тріщали по швах. Звідки таке зацікавлення? Варшава – надзвичайне місце. Свідок трагічної історії та непроминальний дух. Чи вдалося його воскресити?
«Під час першого перегляду буквально перехоплює подих, — зазначав варшавознавець Яцек Зєлінський. – Це як сон, де реальність переплітається з фантасмагорією». На його думку, цей фільм матиме більший вплив на глядача, ніж усі книжки про Варшаву разом узяті. «Ми є свідками народження міфу, який на століття сформує уявлення тисяч людей про довоєнне місто, – підсумовує Зєлінський.
Пола Неґрі після цифрового ліфтингу
Акторка Пола Неґрі на пляжі з собакою, 1927 рік, фот. Narodowe Archiwum Cyfrowe
Завдяки дивижній кінореконструкції на сучасні екрани повернулася вся плеяда довоєнних зірок на чолі з Зофією Зайончковською та Стефаном Ярачем. Резонансна прем’єра відреставрованого «Пана Тадеуша», одного з найважливіших артефактів польського кінематографу 1928 року режисера Ришарда Ординського в супроводі сучасної музики Тадеуша Возняка, виявилася настільки привабливою, що майже сорок кінотеатрів по всій Польщі організували покази. Ретельну, кадр за кадром, реставрацію здійснювала команда фахівців, а результати оцінили учасники польських та литовських кінофестивалів.
