Ірина Колодійчик: - Досі Ви отримували різні вагомі літературні нагороди у Німеччині, Швейцарії, Австрії. Чим польський літературний «Aнґелус» для Вас особливий?
Сергій Жадан: - Особливий саме цією, «центральноєвропейською» прив’язкою. Тим, що увага й акцент цієї нагороди зміщені ближче до нас. Особливий тією компанією, в якій трапилось опинитися. Особливий тим, що серед цьогорічних номінантів і лауреатів попередніх років багато людей, який я люблю й поважаю.
I.K: - Коли був Ваш перший візит до Польщі? Як Ви його згадуєте? Як Ви порівнюєте Польщу тоді і Польщу тепер?
C.Ж: - Я дуже добре пам’ятаю свій перший приїзд. Вірніше, це був не приїзд, а проїзд – взимку 1994 ми, група харківських студентів, добирались до Нюрнберга, який є містом-побратимом Харкова. У Варшаві була пересадка. Фактично, для мене Польща була першою «закордонною» країною, а Варшава, відповідно – першим «закордонним» містом. Пам’ятаю, було холодно, брудно й темно. Я тоді навіть вірш написав, «Варшава». Доволі депресивний вірш насправді. Потім трапилось бувати в Польщі десятки разів і написати про неї десятки різних текстів. Далеко не таких депресивних. Ясна річ, що країна змінилася. Ми всі змінилися за останні двадцять років. Було б дивно, якби було не так.
І.К: - Цей песимістичний вірш «Варшава» опублікований у одній з перших Ваших збірок «Цитатник» (1995) . Чи існує його переклад польською мовою?
С.Ж: - Перекладу, здається, немає. Це така підліткова рефлексія на тему «сутінків західної цивілізації». Доволі наївна рефлексія, як на мене.
I.K: - Які імена з польської культури і які твори мали вплив на Ваше формування як письменника? Що із сучасної польської культури на Вас вплинуло останньо?
C.Ж: - Марцін Свєтліцький і Казік Сташевський, ясна річ. Ну й десятки інших польських поетів, прозаїків та музикантів. Це те, що хочеться читати, слухати й перекладати.
I.K: - Хто з сучасних польських письменників Вам найбільше близький?
C.Ж: - Я дослівно тепер читаю «Схід» Анджея Стасюка в перекладі Тараса Прохаська. Загалом, Стасюк – мабуть, один із найважливіших для мене письменницьких голосів.
І.К: - Зацитую фрагмент із вірша «Польський рок»: «дикторський голос, пійманий у випадковому таксі, ще нагадає тобі вісімдесяті роки і радіо, наповнене польським роком». Ваше зацікавлення польською культурою і Польщею – це інтерес на рівні зацікавлення конкретним ім’ям чи твором чи, можливо, таки більше пошук суспільних ідей, відсутніх в пострадянському, а потім українському суспільстві?
С.Ж: - Мені здається, що зацікавлення культурою, це завжди зацікавлення конкретними іменами чи творами. Важко любити літературу взагалі, куди приємніше мати улюблених письменників.
І.К: - Чи вважаєте Ви, що польська культура була в певному сенсі провідником нових, вільних ідей свободи для України?
С.Ж : - Польська культура, безперечно, була і є певним містком між нами й Західною Європою. Як би це не банально звучало. Це навіть географічно так.
І.К: - Польські переклади Ваших творів. Коли і де вони виходили? Хто були перекладачами? Чи були переклади ваших віршів?
С.Ж: - Перша моя книга польською – «Історія культури початку століття» - вийшла у Вроцлаві 2005, здається, року, в перекладі Богдана Задури. Себто, перші переклади вийшли у Вроцлаві, так ось сталося. Потім вийшло кілька книг у видавництві «Чарне» у перекладі Міхала Петрика, але це була проза. Було видання «Ефіопії» в перекладі Адама Поморського, ця книга у Гданську номінувалася на премію «Європейський поет вольності». Була ще книга есеїв «Відсоток самогубств серед клоунів». Був ще комікс за романом «Ворошиловград». Здається, все.
І.К: - Попри те, що Вашу книжку оповідань «Месопотамія» відзначено престижною центральноєвропейською премією «Анґелус» чи не вважаєте Ви, що українська література могла б бути цікавішою і успішнішою? У чому перешкоди для її більшого розвитку: молодим авторам бракує ремесла, вмінь чи, може, мотивації? Чи вони не пишуть, бо в нас таке суспільство, яке не має звички читати літературу і витрачати гроші на книжки?
- Могла б, чому ні. Але вона і тепер цікава. Не думаю, що молодим авторам чогось бракує. Просто цікавість і успішність – речі не завжди поміж собою пов’язані.
І.К: - Нобелівська премія з літератури для Світлани Алєксієвич - письменниці, яка описує травми посткомуністого суспільства і минулого. Чи не запізно це в часі? Чи все ж таки справжній процес декомунізації в Україні почався тільки зараз? Як виглядає цей процес у Харкові?
- Краще пізно, ніж ніколи. В Україні цей процес почався, справді. Щоправда, часто він обмежується поваленням пам’ятника Леніну. Але пам’ятник завжди можна відновити. Набагато важливіше, аби травми дійсно усвідомлювалися як травми. Інакше в цьому всьому немає сенсу.
І.К: -У своїх творах Ви описали український схід. Які теми хвилюють Вас зараз? Які новини з телеекранів чи інтернету викликають у Вас реакцію у вигляді вірша, нотаток, плану для більшого твору чи бажання прокоментувати це в медіа? Що таке було, скажімо, в останній місяць?
С.Ж.: - Мене хвилює те, що в моїй країні триває війна. І їй поки що не видно кінця. Це те, на що не можна не реагувати.
І.К.: - В одному із останніх інтерв’ю Ви згадували, що зараз пишете вірші, бо цитую «Поспішати нікуди, попереду – вічність. Мені не ліньки, просто, як правило, досвід показує, що кількість обов’язково позначається на якості. Краще витримати паузу. Тому пишу зараз вірші. Один із нових – це така дискусія-розмова з Маяковським». Чому саме із Маяковським? Він якось по особливому на Вас справив враження із російських літераторів?
С.Ж.: - Чесно кажучи, просто не пам’ятаю, що я мав на увазі. Чому саме з Маяковським? Я справді зараз пишу вірші, сподівась. Наступної весни вийде нова книга.
І.К: - Те, що Ви виконуєте на концертах із гуртом «Собаки в космосі»– це теж Ваша література, тексти Ваших поезій. Нещодавно був великий тур Німеччиною. Чи приїжджали Ви з цим гуртом виступати до Польщі? Чи є плани, щоб приїхати?
С.Ж.: - Так, ми мали у червні концерти у Варшаві та Кракові. Зрештою, ми постійно виступаємо у Польщі, регулярно. Сподіваюсь, наступного року приїдемо вже з новим альбомом. Тож слідкуйте за рекламою.