Марта Ющук: У ХІХ сторіччі Варшава була містом, що динамічно розвивалося, справжнім плавильним котлом соціальних станів, віросповідань і національностей. Як святкували Різдво у польській столиці?
Проф. Малґожата Карпінська: Наприкінці ХVIII століття Варшава була вже справжнім містом, населення якого швидко зростало. Життя тут вирувало, а особливості міського простору позначалися на тому, як у місті святкували. Замість сільської хати чи шляхетської садиби люди проживали у здебільшого тісних, перенаселених квартирах, у багатоповерхових кам’яних будинках.
У селах було багато, пов’язаних із худобою, полем, садом, святкових звичаїв, які відзначали поза хатою. За традицією до хати заносили снопи з колосків. Де ж взяти сніп у місті?
Сніп було б легко знайти. Тут слід сказати, що Варшава була містом, сформованим дуже широким шанцем Любомирського, заснованим у 1770 році, що надавало йому сільсько-міського характеру. Окрім Старого й Нового міста, вулиць Краківське Передмістя та Новий Світ, тут стояли дерев’яні будинки з садами й часто орними полями. Купити сніп не було проблемою, але поставити його в маленькій кімнатці, в тісній квартирі – непросте завдання. Люди, які приїжджали до міста, винаймали скромні помешкання.
Як готувалися до Різдва у місті? На селі це був обов’язковий період посту. У місті теж відчувалося, що настає час тиші, чи, як сьогодні, панувала передсвяткова метушня та піднесення?
На відміну від села місто перед святами вирувало: це був найсприятливіший час для торгівлі. У великій кількості з'являлися необхідні для святкувань товари. З Підляшшя приїжджали цілі обози зі свіжою рибою та медом для святвечірнього столу.
Перед Різдвом купували облатки. Найбіліші облатки у Варшаві виготовляли бернардинці. Крім білих облаток ще купували кольорові, бо у Варшаві з них створювали прикраси. Традиційною варшавською прикрасою була біла зірка з облаток, яку підвішували на дівочій волосині над святвечірнім столом.
Друга типова для міста традиція, яка пов’язана зі Святвечором, – це так звані євангелічки (пол. ewangeliczki). Тоді тільки в містах можна було зустріти молодь, яка навчалася. Існував звичай, коли в цей день молоді люди ходили від хати до хати, читали Євангеліє і отримували за це винагороду. Ба більше, вислів «ходити з євангелічкою» певний час був присутній у розмовній мові варшав’ян й означав «тяжко працювати задля свого шматка хліба».
А як прикрашали ялинку?
Це дуже важлива традиція для Варшави. Я вже згадувала про ті снопи, які традиційно ставили в хатах. Однак після того, як частина Польщі опинилася у складі Пруссії, а в місті виникли численні німецькі колонії, відбулися революційні зміни в різдвяних традиціях: з’явилася ялинка. Спочатку у своїх домівках її прикрашали тільки протестанти, але невдовзі ця традиція викликала у Варшаві справжній фурор, і ялинка дуже швидко замінила ці снопи. Щоправда, тоді ялинку не ставили, а чіпляли до стелі. У Варшаві ялинки з’явилися у 1798-1799 роках, а в мазовецьких селах – лише близько 1870 року, а то й пізніше. Тут Варшаві належала абсолютна першість. Навіть у Парижі ялинки почали ставити лише після 1870 року.
Свята Вечеря починалася після появи першої зірки?
Сам Святвечір, звичайно, починався з першою зіркою і закінчувався близько дев'ятої години. Окремо треба сказати про страви: у Варшаві, наприклад, кутю не їли, але натомість споживали багато риби. Готували щуку, окуня з посіченими на твердо звареними яйцями, лина з тушкованою капустою і, звичайно, коропа. Їли мак із кльоцками. Обов’язковим складником страв був мед, також пили багато компоту зі свіжих фруктів.
Під кінець Святвечора, звісно, роздавали подарунки. До 1795 р. подарунки дарував св. Миколай в одежі єпископа. Разом із прусами у Варшаві появився Heilige Christ (нім. Святий Христос), який зазвичай мав маску або накладну бороду. Проте, як тільки за прусами зачинилися двері, про нього забули.
Після Святвечора всі йшли на нічну урочисту месу (пастирку)?
Це було дуже радісне богослужіння. За традицією, прихожани могли підніматися на хори і під час служби виражати свою радість, наслідуючи різні божі створіння. Органіст починав грати, і раптом хтось починав блеяти або іржати, як кінь, що, звичайно, викликало багато сміху серед присутніх. Церковна влада була проти цього, оскільки вважала, що такі забави недоречні під час урочистого богослужіння, і врешті цей звичай остаточно заборонили в 1820-х роках.
У Варшаві після нічної меси, перед світанком, люди також ішли на заутреню. Це вже була серйозна, дуже урочиста та зворушлива служба.
Чи були якісь характерні звичаї, пов’язані не зі Святвечором, а з самими днями різдвяних свят?
Святкування Різдва тривало фактично весь новорічний період аж до Водохреща. Перший день після Різдва, або сьогодні ми б сказали – другий день свят, був присвячений св. Стефанові. У Варшаві люди ходили на спеціальні богослужіння, з якими пов’язували звичай кидати вівсом у священників на згадку про побиття камінням святого. Така практика мала принести щастя священникові. Якщо його не дуже любили, овес змішували з камінчиками. Цей звичай також був заборонений під час Листопадового повстання.
Потім починалася коляда. У місті колядували по-іншому, ніж у селі. Не всі містяни знали один одного, тому у двері могла постукати абсолютно невідома людина. Гурти колядників змагалися між собою, тож серед перебиранців траплялися зовсім несподівані персонажі. Наприклад, у Варшаві можна було зустріти Яна III Собеського. Варто також зазначити, що 31 грудня (день святого Сильвестра) мало зовсім інше значення, адже в цей день проводили іспити. У школах проходили різноманітні учнівські виступи, а в недільних школах дітей перевіряли на знання молитов. Це також був типовий міський звичай. У цей день не влаштовували жодних балів, та й загалом не було традиції прощатися зі старим роком.