Реймонт швидший за Орвелла. Про книжку, яка випередила «Колгосп тварин»

wladyslaw_reymont_nac.jpg, default, Владислав Реймонт (другий праворуч) розмовляє з міністром Станіславом Грабським і послом Вінцентієм Вітосом, 1925 рік, фот. audiovis.nac.gov.pl (NAC), Реймонт швидший за Орвелла. Про книжку, яка випередила «Колгосп тварин»

#мова і література

У рік отримання Нобелівської премії та за рік до своєї смерті Реймонт публікує «Бунт» – роман про революцію тварин із підзаголовком «Казка». Звучить знайомо, правда? Проте Реймонта важко назвати «польським Орвеллом», адже «Бунт» випередив «Колгосп тварин» на два десятиліття.

Чи знав Орвелл про цей текст польського лавреата Нобелівської премії, коли писав свою алегорію, опубліковану в 1945 році? Важко сказати. Зусилля дослідників не дають конструктивної відповіді на це запитання. Тим паче, що сам Орвелл чітко визначив генеалогію свого задуму: у передмові до українського видання «Колгоспу...» він згадував хлопця, який на його очах шмагав норовливого коня. «Мене тоді вразило те, що люди експлуатують тварин фактично так само, як багаті експлуатують пролетаріат», – писав він. Інша гіпотеза полягає в тому, що «попередником» обох текстів було оповідання українського поета, історика, прозаїка і публіциста ХІХ століття Миколи Костомарова, який також описав бунт тварин. Американський прозаїк Джон Рід, автор пародійного продовження «Колгоспу тварин», опублікував в найстарішому американському місячнику «Harper’s Magazine» статтю, в якій простежив можливі – але приховані Орвеллом – джерела натхнення. Рід також згадав «Бунт» Реймонта, зазначивши, що польського лавреата Нобелівської премії надихнув текст Костомарова, написаний у 1880-х роках й опублікований незадовго до Жовтневої революції. Але чи було так насправді? Знову ж таки, однозначно сказати не можна. Цікаво, що Рід у своїй статті припускає, що історію про хлопчика, який б’є коня, Орвелл «позичив» у... Достоєвського, який у своїх спогадах описав майже ідентичний образ (разом із його впливом на свою психіку). Тому питання джерел стає ще більш незрозумілим.

Собака-революціонер

Thumbnail — Обкладинка книжки Владислава Станіслава Реймонта «Бунт», видавництво Gebethner i Wolff, 1924 р., фот. Biblioteka Narodowa Polona

«Бунт» Реймонта – це критика революції, подана в манері тваринної метафори, як жесту, здатного конструктивно впливати на реальність. Це Рекс (на латині «rex» означає «король»), королівський собака, який убив цуценят, з’їв запечене м’ясо й ковбаси, через що його побили й вигнали з двору. Деградація, відчуття несправедливості пробуджують у ньому бажання очолити революцію проти людського панування («Це була незагоєна рана, крізь яку в його серце просочувалося дике бажання помститися людині»). Рекс, колись улюбленець, який грівся на королівських килимах, стає жахом для околиць, із помсти сіє хаос у сусідніх лісах і намагається переконати інших тварин приєднатися до нього. Йому це вдається, але революційний похід до землі обітованої, де не буде людей, перетворюється на хаотичну, голодну, безглузду процесію. Тварини повстають проти Рекса, відмовляючись продовжувати ходу:

Ми з тобою не підемо. Ми не хочемо гинути до останнього. [...] Ти вимордував нас своїми нікчемними обіцянками. Пора покінчити з божевіллям і поступитися здоровому глуздові.

Зрештою вони вбивають свого провідника. Потім, побачивши горилу, приймають її за свого нового господаря-людину, якій вони хочуть підкоритися. Вся бунтівна операція не тільки пожирає її ініціатора, а й виявляється ідеологічною поразкою – тварини все ще жадають повернення людського панування і, введені в оману цим бажанням, сприймають мавпу, яка сидить на кокосовій пальмі, за людину. Це натхненна подіями з біблійної Книги Виходу розповідь, хоча й не стосується конкретних історичних подій (на відміну від «Колгоспу тварин», де йдеться безпосередньо про Жовтневу революцію), виглядає як чітко виражений політичний маніфест. Революція – це не тільки марний, а й небезпечний акт, що порушує будь-який порядок; акт, який приречений на разючу й доленосну невдачу.

Заборонений твір нобелівського лауреата

«Бунт» Реймонта у 1922 році надрукував «Tygodnik Illustrowany» як роман у частинах, а через два роки його у книжковому форматі опублікувало варшавське видавництво «Gebethner i Wolff». Того ж року автор «Селян» став другим в історії поляком, який отримав Нобелівську премію з літератури; через рік він помер. «Бунт» виявився останнім його виданням. Останній роман письменника інтригує, але казка Реймонта про тварин, які повстають проти людського панування, не набула розголосу. Після публікації у міжвоєнний період вона отримала низку відгуків – м’яко кажучи, не дуже схвальних. Реймонт, автор монументальних «Селян», в очах критиків ніби не відповідав Реймонтові-автору дещо незграбно окресленої й надто розлогої оповіді про невдалий бунт. Леон Півінський висловився про останню роботу лавреата Нобелівської премії образно, але дуже іронічно, як про «листок, що символізує у вінку слави автора той його твір, який має бути покритий листяним багатством». У тижневику «Wiadomości Literackie» за 1925 рік Еміль Брайтер зауважив, що песимізм «Бунту» був поверховим і не мав філософського виміру («це не песимізм Шопенгавера», писав він). Перед початком Другої світової війни роман – завдяки зусиллям дипломата і перекладача Яна Качковського, популяризатора Реймонта – було видано у Швейцарії та Нідерландах. Влада ПНР внесла «Бунт», як і всю творчість Орвелла, до списку заборонених текстів. Перше повоєнне видання побачило світ лише 2004 року у видавництві «Fronda». Сьогодні останній роман Реймонта є фактично невідомим твором, на який натрапляють випадково – найчастіше як на цікавинку в контексті «Колгоспу тварин».

Революційні страхи

«Бунт» можна охарактеризувати як роман, народжений страхом. Реймонт не тільки не був прихильником революційної діяльності, а й, найімовірніше, дуже боявся таких політичних жестів. Про це свідчать, зокрема, його нотатки періоду революції 1905 року, які він опублікував у виданні «Tygodnik Illustrowany». В уривчастих нотатках, написаних у дещо шаленому, незв’язному стилі під назвою «Картки із записника», він описав форму страйку як «небезпечний засіб» і з тривогою говорив про людські зібрання. «Цей рух мас здається мені зловісно похмурим», – писав він. Його «революційні» записки – надзвичайно гнітючий текст, сповнений глибокої втоми й сумніву щодо сенсу радикальних повстань, які обертають суспільно-політичну дійсність уверх пнем. Ставлення Реймонта до революції та образу однорідної людської маси нагадує думку Віткація, який вбачав у згуртованому натовпі, що суне вперед, провісника кінця світу. Однак, якщо страхи Реймонта мали передусім політичний і суспільно-історичний вимір (він був прихильником еволюційного розвитку на зразок характерного для природи поступу), Віткацій, переживши Лютневу та Жовтневу революції, боявся знищення інтелектуальної та творчої індивідуальності. Реймонта також хвилювала безмежна жорстокість, з якою зазвичай асоціюється ідея революції. Її ескалацію письменник трактував як синонім кінця цивілізації, кінця історії. У «Бунті» характерні для Реймонта описи краєвиду («Час пересипався вогняним пилом сонця! [...] Пекучі подихи випивали останні краплі вологи! Спечена земля дихала спрагою!) подані поряд з образними зображеннями жорстокості:

На відстані миль, як далеко і широко сягало око, виднілися рогаті голови, морди, гриви й виляючі хвости, а між ними тяглися незримі кургани й гори трупів, поранених і тих, хто вмирав. Страшна бійня, що стікає в ріки, ставки й озера крові, вже зависла в повітрі. Порвані, закривавлені шматки останків валялися, втоптані в просочену кров’ю багнюку. Перевернуті й ще гарячі гармати лежали, як мертві акули серед розтерзаних людських трупів. І з тих гір і ям, з хащів, з ровів, з трави і з руїн будинків часом виривалися божевільні тіла тварин і людей і завивали страшними голосами страждання – голосами смерті.

Реймонт у світлі animal studies

Про характер сприйняття «Бунту» свідчить, зокрема, той факт, що режисер Якуб Рошковський, один із двох театральних митців, які взялися за сценічну адаптацію цього тексту, зізнається, що натрапив на нього випадково, під час дослідження «Колгоспу тварин». Програма вистави Рошковського в Театрі Мініатюр 2018 року включала й есе дослідниці Моніки Жулкош, яка стверджує, що подібність між текстами Орвелла та Реймонта лише позірна. Жулкош, яка, спеціалізується в галузі animal studies, у тексті «Ти лише річ людини» Кілька уваг на полях «Бунту» Реймонта» («Jesteś tylko rzeczą człowieka». Kilka uwag na marginesie «Buntu» Reymonta) зазначає, що в той час як Орвелл зосереджується у своїй алегоричній оповіді на «механізмах політичних потрясінь і фаталізмі, що перетворює прекрасні ідеї на жорстоку реальність», польський лауреат Нобелівської премії створив образ безжальної природи, сконструйованої через постійний антагонізм, у якому центральним полем напруги є відносини між тим, що є людським, і тим, що є тваринним. У творчості Реймонта об’єктивом, який фокусує властивості обох цих світів, є Рекс – постать, як пише Жулкош, яка розривається між сферою «чистої тваринності» та людським світом, що його сформував і до якого він належав протягом тривалого часу. З цього погляду «Бунт» видається набагато цікавішим, глибшим текстом і є цінним предметом дослідження та інтерпретацій в рамках вивчення тварин.

Що було б, якби

За хронологією Реймонта важко назвати «польським Орвеллом» – його роман випередив публікацію одного з найважливіших текстів західної літератури більш ніж на два десятиліття. Без сумніву, важко не замислитися, якою була б доля «Бунту», якби низка подій не призвела до того, що він залишився фактично невідомою книжкою. Подібні роздуми зумовлює нинішня популярність контрафактних наративів та спекулятивного мислення, яке кидає виклик єдиній і стабільній версії історії. Можливо, саме «Бунт», а не «Колгосп» став би культовою історією про тваринних революціонерів. Тим паче, що текст Реймонта можна вважати повнішим та глибшим образом – тому його підзаголовок «казка» не обов’язково суперечить яскравому й відвертому зображенню жорстокості, не зовсім прийнятному для молодшого реципієнта. Можливість тлумачення «Бунту» незалежно від конкретних політичних контекстів робить останній роман Реймонта хрестоматійним алегоричним текстом. Літературознавець Ришард Нич у своєму тексті «Два пейзажі Реймонта» 1974 року також зазначив, що Реймонт «структурував весь роман за зразком найпопулярнішої у світі казки «Звірі у хатинці».

А для тих, хто любить відстежувати неочевидні зв’язки та невідомі факти з минулого, варто згадати ще один цікавий факт, який пов’язує автора «Колгоспу тварин» і польського нобелівського лавреата: на письменницькому рахунку Реймонта значилася трилогія під назвою... «Рік 1794».

Джерела: J. Jakóbczyk, "Późne tropy Młodej Polski (1914–1939)", Katowice 2009; M. Kochanowski, "Dialektyka fantastyki i religii. O »Buncie« Władysława Reymonta", Wydawnictwo Uniwersytetu w Białymstoku, 2014; R. Nycz, "Dwa pejzaże Reymonta", "Pamiętnik Literacki", 1974; D. Gawin, "Reymont i rewolucja", publikacja na stronie Teologii Politycznej, 2016; program spektaklu "Bunt" w reżyserii Jakuba Roszkowskiego zrealizowanego w Teatrze Miniatura w Gdańsku; "Tygodnik Illustrowany", 1905, nr 39; J. Reed, “Revisionist History”, Harper’s Magazine, 2015.

Переклад: Тарас Лильо

Мова Ukrainian

Владислав Реймонт

бунт