Привиди Львівської опери: як 125 років тому будували Великий театр у Львові

064_teatr10001.jpg, default, Великий театр, фотографія з книги Жанни Слоньовської «Довоєнний Львів. Найгарніші фотографії», фот. видавництво RM, Варшава 2013, Привиди Львівської опери: як 125 років тому будували Великий театр у Львові

#театр

Протягом усього ХХ століття й донині львівська опера є справжньою візитною карткою міста. Її знають і впізнають не лише в Україні, а й за кордоном, а зображення театру прикрашає українські гривні. Йдеться про Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької.

Упродовж своєї історії він не раз змінював офіційну назву, проте незмінним залишався високий дух мистецтва, що панує в його стінах. Сьогодні згадаємо драматичну історію будівлі, зведеної на схилах «річки, якої немає».

Як підкреслює Юрій Винничук, протягом століть Львів умів розважатися. Особливо пишно це виявлялося у «довгому» ХІХ столітті. Тоді Львів був столицею Королівства Ґаліції і Лодомерії й, як кожне місто імперії, прагнув не відставати від Відня. А Відень тієї доби асоціювався не лише з великою політикою, а й передусім із балами та театрами.

Єдиною проблемою Львова був брак відповідного приміщення: місто не мало сучасного театру. Спочатку користувалися тим, що було під рукою. Після йосифінської касати монастирів чимало будівель перейшли у власність держави. У 1787 році влада передала старий францисканський костел на теперішній вулиці Театральній уже не для релігійних, а для культурних потреб. Там відкрили театр.

Старий готичний храм 1460 року, поза сумнівом, був погано пристосований до театральних вистав, тож його внутрішній простір перебудували. Місту значно більше пасувала б нова сучасна споруда, можливо, подібна до празького Станового театру. Але надії на це були марними: Габсбурги не були певні, що ці землі залишаться під їх владою, тому не поспішали інвестувати у розбудову міської інфраструктури. На «справжній» театр Львову довелося чекати ще півстоліття.

Граф і його театр

Picture display

standardowy (864px desktop)

Театр Скарбека у Львові, приблизно 1840 р., світлина з Wikimedia Commons

Picture image

1700px-ukrainian_dramatic_theatre_of_maria_zankovetska_1840.jpg

Наприкінці XVIII століття на місці теперішньої вулиці Театральної ще стояв Низький замок. Австрійська влада не знала, як його використати, тож ухвалила рішення розібрати споруду. На звільненому місці утворилася площа, яку назвали «Каструм». Саме вона припала до вподоби графу Станіславу Скарбеку (1780–1848), одному з найбагатших галицьких магнатів. Він вирішив звести тут новий міський театр.

Будівництво розпочалося 1833 року, а в 1842-му відбулося урочисте відкриття. Театр Скарбека став окрасою Львова: просторий і сучасний, він міг вмістити 1460 глядачів і був найбільшим залом тодішньої Галичини. Не дивно, що крім театральних вистав тут певний час відбувалися й засідання Галицького сейму.

Проте з часом цього виявилося замало. Мода й змагання міст вимагали нового масштабу. У 1869 році у Відні відкрили нову будівлю Придворної опери, 1881-го в Празі завершили грандіозний Національний театр, а в 1893 році у Кракові постав міський театр, відомий нині як театр імені Юліуша Словацького. Львів не міг відставати від цих тенденцій і дедалі гостріше потребував театру, зведеного у найновішому архітектурному стилі.

Підійти з розмахом

Picture display

standardowy (864px desktop)

Львів, Міський театр у будівництві, 1900, фот. Polona

Picture image

lwow_teatr_miejski_w_budowie_polona.jpg

До питання спорудження нового театру серйозно взявся міський маґістрат. Львів у той час переживав економічний підйом, тож вирішили діяти широко й амбітно. Ініціативу очолив президент міста Едмунд Мохнацький (1836–1902). За його каденції Львів уже здобув славу в усій імперії завдяки Крайовій виставці 1894 року.

Вже наступного року було оголошено конкурс на проєкт Великого театру. Як зазначає Юрій Ямаш у своїй статті «Архітектурні конкурсні проекти Великого театру», на будівництво передбачалося виділити близько 1 мільйона крон. Для завжди бідної Галичини з її хронічним дефіцитом бюджету це було справжнім викликом. Проте мистецтво і дух часу вимагали рішучих кроків.

Ще через рік маґістрат остаточно визначився з місцем для будівлі. Відтак головним залишалося питання: чий архітектурний проєкт буде втілено в життя.

Берлінський слід у Львові

Зиґмунт Ґорґолевський, архітектор, будівничий. Автор проекту Великого міського театру у Львові — Зиґмунт Ґорґолевський, Архітектор, будівничий. Автор проекту Великого міського театру у Львові, фот. суспільне надбання

Архітектор, чий проєкт львівської опери переміг у конкурсі 1896 року, мав досить нетипову для Галичини біографію. Його життєвий і творчий шлях пов’язаний не так із Австро-Угорською монархією, як із Німецькою імперією. Це був Зиґмунт Ґорґолевський (1845–1903). Він народився у прусській частині Польщі, закінчив Королівську будівельну академію в Берліні та працював переважно на землях, підвладних Гогенцоллернам.

Ґорґолевський навіть брав участь у конкурсі на найкращий проєкт будівлі Рейхстагу в Берліні, хоч перемогти тоді не вдалося. Натомість, як зазначають львівські дослідники професор Юрій Бірюльов та Андрій Козицький, архітектор збудував Судову палату в Ляйпцигу та міст кайзера Вільгельма в Берліні.

До Львова, як підкреслює Ігор Чорновол у статті «Зиґмунт Ґорґолевський та оперний театр», його привели передусім особисті обставини. Після смерті дружини архітектор прагнув виховувати дочок у польськомовному культурному середовищі. Тож у 1893 році він переїхав до Львова й очолив Промислову школу. А невдовзі виграв конкурс, що уславив його ім’я на століття.

Дати раду ріці, дротам і бажанням

Picture display

standardowy (864px desktop)

Гетьманські вали у Львові, вид на Великий театр, 1913, фот. Polona

Picture image

lwow_waly_hetmanskie_widok_na_teatr_polona.jpg

На відміну від театру графа Скарбека, львівську оперу звели доволі швидко. Будівельна фірма Івана Левинського (1851–1919) взяла на себе основний обсяг робіт, і вже протягом 1897–1900 років будівництво було завершено.

Найбільшим викликом для будівничих стала річка Полтва: довелося змінити її русло та сховати у надійний каналізаційний колектор. Проблему становили й ґрунти, що могли загрожувати фундаменту. Та львівські інженери впоралися з цим завданням, створивши міцну «бетонну подушку» й збудувавши прямокутну споруду розмірами 45×95 метрів з імпозантним мідним куполом.

Не менш новаторським рішенням стало освітлення. Було ухвалено, що будівля освітлюватиметься виключно електрикою. За словами львівського дослідника Андрія Крижанівського, у підвалах театру встановили дві потужні акумуляторні батареї силою по 250 кінських сил. Кажучи метафорично, коли засвітилася опера – засвітилося й саме місто навколо.

Окрім технічних завдань, стояв і мистецький виклик: зовнішній і внутрішній вигляд театру мав вражати львівську публіку. Тому маґістрат у 1898–1899 роках провів конкурс на скульптурне оздоблення будівлі. Як згодом виявилося – цілком успішний.

Початки Великого театру у Львові [галерея]

Embeded gallery style

display gallery as slider

Як підкреслює професор Юрій Бірюльов у книзі «Львівська скульптура від раннього класицизму до авангардизму», у грудні 1898 року було створено гіпсову модель театру, за якою почали планувати розміщення скульптур. Так на фасаді постали «Слава» і «Фортуна», «Поезія» і «Музика», «Комедія» і «Трагедія». А інтер’єр за кількістю картин, ліпнини та кованих елементів не поступався навіть Віденській опері.

Особливу славу здобула завіса «Парнас», виконана в Італії художником Генриком Семирадським (1843–1902). За неї митець отримав гонорар у 15 тисяч крон. Встановили ж завісу вже після урочистого відкриття опери – на початку 1901 року.

Кому ж його освятити?

Ісаак Миколай Ісакович, архієпископ львівський Вірменської католицької церкви, фот. суспільні надбання

4 жовтня 1900 року відбулося урочисте відкриття Великого театру. Ігор Чорновол підкреслює, що під час оголошення конкурсу на проєкт будівлі встановили умову: брати участь могли лише архітектори польського або українського походження. Втім, символічно цікаво, що освячувати театр зрештою випало вірменському католицькому архієпископу Ісааку Миколаю Ісаковичу (1824–1901).

Причина полягала в драматичному збігу обставин: у травні того ж року з різницею у два дні померли латинський архієпископ Львова Северин Моравський (1819–1900) та греко-католицький митрополит Юліан Сас-Куїловський (1826–1900). Їхні наступники – архієпископ Юзеф Більчевський (1860–1923) і митрополит Андрей Шептицький (1865–1944) – на момент відкриття театру ще не були інтронізовані.

Таким чином уся церемонія посвячення припала виключно на архієпископа Ісаковича, який, до речі, сам невдовзі відійшов у вічність – уже наступного року.

Історія театру впродовж наступних 125 років була нерозривно пов’язана з тими випробуваннями, які переживав Львів у бурхливому ХХ столітті. Він став мовчазним свідком війн, тоталітарних режимів і їхніх парадів, зазнав руйнувань у роки Другої світової війни. Та попри всі лихоліття театр завжди мав пошану. Завдяки цілій плеяді реставраторів він і сьогодні залишається окрасою міста та улюбленим місцем зустрічей львів’ян і туристів.

Список використаної літератури: Ігор Мельник Краківське передмістя та західні околиці королівського столичного міста Львова. Львів: Видавництво «Центр Європи», 2011; Ігор Чорновол Зиґмунт Ґорґолевський та оперний театр. Львівська газета. №115 (922). 30 червня – 2 липня 2006. С. 7; Юрій Ямаш Архітектурні конкурсні проекти Великого театру. Енциклопедія Львова. Т. І. / За ред. Андрія Козицького та Ігоря Підкови. Львів: Літопис, 2007. С. 215-217; Юрій Бірюльов, Андрій Козицький Ґорґолевський Зиґмунт Енциклопедія Львова. Т. І. / За ред. Андрія Козицького та Ігоря Підкови. Львів: Літопис, 2007. С. 634-635; Андрій Крижанівський Електифікація. Енциклопедія Львова. Т. ІІ. / За ред. Андрія Козицького. Львів: Літопис, 2008. С. 222-224; Юрій Бірюльов Львівська скульптура від раннього класицизму до авангардизму (середина XVIII – середина ХХ ст.). Львів: Видавництво «Апріорі», 2015.

Мова Ukrainian

Львів

опера