Отож, по-перше, слова pan i pani у польськомовному контексті можуть функціонувати як окремі незалежні іменники, значенню яких відповідають українські чоловік і жінка (що й ілюструє в підзаголовку рядок із пісеньки Анни Вишконі). Чи не можна з таким самим успіхом ужити слів mężczyzna i kobieta? Різниця полягає в тому, що перша пара слів підкреслює включеність людини в суспільні відносини, а друга — її біологічну стать. Отож форми pan i pani — це загальноприйняте звернення до незнайомої людини (proszę pani/proszę pana), а також спосіб згадати когось у третій особі (zapytajmy tego pana).
Тимчасом mężczyzna, kobieta зазвучали б для польського вуха у цьому контексті неввічливо й провокативно, як і будь-які інші слова, що занадто підкреслюють статеву ідентичність, вік, соціальний статус — згадаймо тут усі ті звертання на кшталт жіночко, бабо, дівчино, юначе, дядьку чи діду, які можна почути в публічному просторі на схід від Бугу.
Мало того: згідно з дедалі поширенішим розумінням політкоректності, сьогодні розрізняння форм pani i panna, наприклад, при знайомстві, може сприйматися як прояв нетактовності, адже передбачає, що ідентичність жінки визначає її родинний статус (у випадку чоловіків такого розрізнення не існує). У контексті школи pan i pani — це синоніми вчительки і вчителя (pan od wuefu — це вчитель фізкультури, а pani od plastyki — вчителька образотворчого мистецтва). Pan i pani — це також господарі домашньої тварини (безпритульні пси називаються також «безпанськими»). Зрештою, Pan із великої літери — це сам Господь (хоча й мітичний Пан також).
«А тепер, панове, складаємо іграшки»
Тепер придивімося до форм множини. Усі три можливі форми: państwo (змішана), panie (жіноча) i panowie (чоловіча) — мають аналогічні відповідники в українській мові, хоча є нюанси. Збірна форма państwo не має всіх тих значень, які фіксуються в українських словниках, натомість стосується подружньої пари або мішаної групи жінок і чоловіків. Натомість форми panie та panowie може стосуватися виключно у звертанні до групи лише жінок і лише чоловіків відповідно (в українському контексті часом доводиться чути форму панове у звертанні до групи людей обох статей, причому особливо пікантно таке звертання звучить з вуст жінок!).
Натомість у польському мовному вжитку найбільше зачаровує звертання panowie, скероване, наприклад, учителькою до групи учнів або вихователькою дитячого садка до групи хлопців-вихованців. У результаті такого «програмування» етосу це звертання цілком природно й без зайвої іронії звучить в устах як студента серед групи товаришів-однокурсників, так і поліціянта, що апелює до гурту п’яничок під баром.
«Pani Barbaro, pani Basiu, pani Basieńko!»
По-друге, pan/pani у польському звертанні, як і в українському, може вживатися просто з іменем. Як і в українській мові, його використання вказує на шанобливе ставлення до особи, до якої звертаємося. Але — увага! — вирішальним є контекст, конкретна ситуація. Звичайно, звернення, скажімо, panie Tomaszu чи pani Krystyno звучить більш ввічливо, ніж просто на ім’я. От лише природним таке звертання буде передовсім у ситуації не зовсім формальній, не надто офіційній — у спілкуванні зі знайомими, сусідами, колегами по роботі. Тут для підкреслення власної приязні і симпатії до адресата можна вжити також пестливу форму імені: panie Tomku чи pani Krysiu. Така модель звертання звична між людьми старшого віку або між представниками різних генерацій — молодше й середнє покоління загалом швидко скорочує дистанцію в спілкуванні.
А от у формальній ситуації таке звертання за іменем до іншої людини радше буде недоречне. Свого часу начальниця одного з департаментів Головної Комендатури Поліції, турбуючись про стандарти особистої культури у своєму відомстві, видала циркуляр, де зазначила, що стосування поліціянтами звороту pan/pani разом з іменем контрольованої особи може викликати в цієї особи «дискомфорт і почуття зменшеної дистанції між нею і поліціянтом у ситуації й без того дискомфортній для контрольованого». Мовляв, якщо поліціянт під час дорожнього контролю звернеться до водія panie Januszu, то таке втручання у приватність лише поглибить стрес водія, спричинений затриманням. Цікаво, що така інтерпретація не знайшла розуміння як із боку рядових працівників поліції, так і з боку потенційних «контрольованих осіб».
«Pani profesor, pani profesorko, profesorko, psorko, sorko…»