Пожирач пилу
Келецька інсталяція Куби Бонковського «Пожирач пилу» — це скульптура, яка не лише інтригує та прикрашає громадський простір, а й буквально очищає повітря від забруднень. Вона також є вимірювальною станцією, що визначає концентрацію шкідливих речовин у повітрі. Як казав автор:
«Пожирач пилу» — це гібрид мистецтва та індустрії. Він поєднує в собі постфутуристичні художні постулати з передовою промисловою інженерією.
Чотириметрову споруду насиченого синього кольору звели восени 2017 року на Площі художників у центрі міста Кельце. Півтора місяці оснащена спеціалізованими фільтрами машина-скульптура всмоктувала забруднене повітря та очищала його від шкідливих частинок PM 10 та PM 2,5 – основних компонентів міського смогу. Вона також інформувала мешканців про кількість шкідливих речовин у повітрі, яким ті дихають у той чи той день.
«Пожирач пилу» не міг очистити повітря в усьому місті, але сприяв усвідомленню спричиненої смогом небезпеки. Цей промовистий витвір на межі мистецтва й екології став елементом дискусії про проблеми забруднення повітря в польських містах. Куба Бонковский наголошував, що форма інсталяції невипадкова – вона навіяна промисловим минулим міста Кельце та його приналежністю до Центрального промислового округу. Схожі проєкти, що межують водночас із мистецтвом та екологією, створюють й інші митці, які переймаються станом нашого довкілля.
Острів
«Острів. Синхронізація» – це також інсталяція в громадському просторі, яка своєю ефектною формою спонукала до роздумів над актуальними проблемами. Якуб Щенсний створив її до того, як у польських містах почали з’являтися тренажерні зали просто неба, і за кілька років до того, як варшав’яни й варшав’янки знову відкрили для себе чарівність річки, що протікає через їхнє місто. У 2009 році Щенсний побудував на річці Вісла в центрі Варшави незвичайний тренажерний зал – систему оснащених спеціальними фільтрами пристроїв, які запускалися завдяки людським м’язам й очищали воду в річці. Заохочення до фізичних вправ на свіжому повітрі, очищення води шляхом фільтрації, цікавий зовнішній вигляд – ось переваги незвичайної скульптури.
Вагітна лампа
Про пташиних мешканців міста подумали архітектори познанської студії «Ultra Architects». Вони спроєктували вуличний ліхтар, який має додаткову функцію: може давати прихисток для птахів. Автори проєкту назвали його «Вагітною лампою» через характерне потовщення на стовпі ліхтаря. Таким чином вони підкреслили не лише практичний, а й освітній аспект інсталяції:
Лампа має три версії. Базову – тільки з дерев'яною, змінною будкою для гнізда. Навчальну – із камерою в будці та встановленим у нижній частині лампи маленьким рідкокристалічним екраном. І версія лампи з можливістю підключення до інтернет-сторінки, яку ми створили і за допомогою якої можна спостерігати, що відбувається у будках.
Ліхтарі були розроблені в 2010 році, а в 2017 році в Познані встановлено перші прототипи пристрою. Орендарі знайшлися дуже швидко: до них переїхали синиці.
Кошик для сортування
Смог, про який розповідає інсталяція Куби Бонковского, є однією з найбільших проблем урбанізованого світу. Не менш важливою є сміття, якого ми виробляємо надто багато і яке все ще не навчилися переробляти. У 2016 році Якуб Любонський та Марцін Лотиш винайшли пристрій, який самостійно сортує та пресує відходи, щоб їх можна було легко переробити. Розумний контейнер Bin-e можна ідеально використовувати в аеропортах, офісах або на вулицях, вирішуючи проблему погано відсортованого сміття, яке складніше переробити.
Сміття – це скарб: із нього можна отримувати не лише вторинну сировину, а й будувати будинки, що довели студенти Брайтонського університету. Щоб повністю звести функціональну будівлю, їм знадобилося 500 магнітофонних касет, 19 800 зубних щіток, 200 рулонів шпалер, 1,8 тонни старих джинсів, 500 велосипедних камер і 4000 упаковок відеокасет.
Електрична скакалка
Завдяки винахідливості небайдужих до стану довкілля проєктантів можна сортувати відходи й очищати воду та повітря. Але деякі митці думають про не таку масштабну діяльність. У 2011 році Марта Нємивська створила «Lolliled» – скакалку, ручки якої є ліхтариками. Їхні акумулятори заряджаються, поки хтось на цій скакалці стрибає. Іншими словами, займаючись спортом, ми можемо виробляти електроенергію. Натомість Лукаш Рот своїм проєктом торкнувся сильно табуйованої сфери життя. Він розробив урну для праху, яка не тільки піддається біологічному розкладанню, але й завдяки прихованому мішку з насінням перетворюється на нове життя: дерево. У цьому проєкті можна побачити не лише екологічні, а й метафізичні акценти.