Польсько-єврейська графиня, яка стала найкращим таємним агентом Великобританії
Якщо б ви за все своє життя мали прочитали лише одну біографію героя війни, ми б наполегливо рекомендували звернути увагу саме на цю – історію про польсько-єврейську графиню, улюбленицю Вінстона Черчилля, жінку, яка випередила свій час і стала однією з найуспішніших розвідниць за всю історію шпигунства.
Історії героїв війни зазвичай чорно-білі. У нас, як правило, хороші хлопці борються з поганими. Хороші, ясна річ, сміливі, тому вони перемагають, а потім марширують у перших рядах на парадах перемоги, отримують медалі, повертаються до своїх сімей і живуть довго та щасливо. Хоча Кристина Скарбек (також відома як Крістін Скарбек, Крістін Гренвіль і Жаклін «Полін» Арман) була однією із найбільших героїнь Другої світової війни, однак в її житті не було параду перемоги, воно не мало щасливого кінця, а простий вибір був великою рідкістю. Тому ця історія розповідає нам про війну та політику більше, ніж сотні позитивних історій про героїв.
Кристина Скарбек народилася в аристократичній сім’ї. Скарбеки були нащадками древнього шляхетського роду, але розгульний спосіб життя батька Кристини (Єжи Скарбека) допровадив сім’ю до межі банкрутства. У пошуках грошей Скарбек вирішив одружитися на казково заможній спадкоємниці єврейського роду банкірів Голдфедерів. Цей крок врятував Скарбеків від фінансової катастрофи, але заплямував їхню репутацію – у ті часи нащадки шляхти мали одружуватися лише з іншими поляками аристократичного походження.
Попри одруження, Єжи не проводив багато часу зі своєю новою дружиною і продовжував насолоджуватися життям, переповненим пригодами, подорожами, верховою їздою, романтикою, азартними іграми і вечірками. Якщо хтось і супроводжував його, то це була не дружина, а дочка Кристина. Їй швидко заімпонувала атмосфера нестримної свободи і незалежності, вона навчилася їздити верхи, захопилася пригодами, спортом й охоче брала участь у світському житті нащадків давньої шляхти. Попри все це Єжи Скарбек був марнотратом і розпусником, а після своєї смерті в 1930 році залишив сім’ю напризволяще, не тільки без грошей, а й зі значними боргами.
Доволі рано Кристина усвідомила, що не вписується в ту соціальну роль, яка їй відведена. Як єврейка вона відчувала неприхильне ставлення з боку польської шляхти, а успадкована недисциплінованість завадила їй закінчити школу для благородних дівиць.
З іншого боку, Кристина була неординарною особистістю: кмітливою, гостроязикою, красивою, спокусливою, самодостатньою, спортивною і настільки чарівною, що незабаром її стали впізнавати в аристократичному та мистецькому світі Варшави. Завдяки цьому вона вийшла заміж за молодого і багатого бізнесмена Густава Геттліха. Шлюб не протримався й рік, тому що прірва між очікуваннями Густава на те, що його нова дружина стане скромною домогосподинею, і її планами на незалежне життя, була надто великою.
Невдовзі після розлучення Христина поїхала до Закопаного – за офіційною версією, щоб вилікувати хворі легені, а реально – аби уникнути варшавських пліток. Там вона виграла конкурс «Міс лижвярства» та подружилася з гірськими гідами, контрабандистами та місцевим вищим світом. Саме в Закопаному вона зустріла свого другого чоловіка Єжи Гіжицького, який був старший за неї на двадцять років. Гіжицький, завзятий мандрівник і дипломат, був, мабуть, одним із небагатьох, кому високий статус і повна незалежність від громадської думки не завадила одружитися на зубожілій, розлученій напівєврейській графині.
Невдовзі після весілля Гіжицькому запропонували посаду консула в Кенії. Подорож до Африки на той час була довгою, і пара прибула до Йоганнесбурґа лише наприкінці серпня 1939 року. Жахлива звістка про початок Другої світової війни застала їх ще на шляху до Кенії. Не маючи вказівок від польського уряду, сильно вражені вторгненням Гітлера у Польщу, Кристина та Єжи розвернули своє авто в бік узбережжя та сіли в порту на перше судно до Європи. На жаль, це був повільний вантажний парохід, який прямував до Саутгемптона. Коли вони допливли до Британії, Польщі вже не існувало, а польську армію тільки заново формували у Франції.
Втративши можливості воювати за Польщу, Кристина вирішила боротися на боці Великої Британії. Завдяки вмінню легко заводити друзів їй вдалося налагодити контакт із офіцерами Таємної служби розвідки (SIS), які прийняли її до лав структури як британську шпигунку. На цій стадії війни Великобританія не планувала проводити будь-які реальні наступальні операції проти нацистської Німеччини, але була зацікавлена в підтримці польського руху опору, а також у проникненні своїх агентів за лінію фронту. Тому Кристину відправили з місією до Угорщини, яка мала стати базою для її секретних операцій в окупованій Польщі.
Метою місії Кристини в Будапешті було зібрати інформацію про ситуацію в Польщі та передати її керівникам Управління спеціальних операцій (SOE), британської спецслужби, відповідальної за розвідувальну діяльність під час війни. Вона успішно впоралася з місією завдяки співпраці з Анджеєм Коверським (також відомим як Ендрю Кеннеді), який контрабандою переправляв польських солдатів і чиновників з Польщі до Угорщини на викраденому в німецької армії «опелі». Кристині самій хотілося потрапити до Польщі, щоб отримати інформацію з перших вуст і зв’язатися з польським підпіллям.
Єдиним способом перетнути кордон, який посилено охоронявся, був перехід через Татри пішки та на лижах по слідах контрабандистів. Біографи Скарбек не дійшли згоди щодо того, скільки разів вона перетинала кордон, але є докази, що їй вдалося налагодити тісні стосунки та отримати багато важливої інформації від надзвичайно суперечливої таємної групи під назвою «Мушкетери». Окрім важливої інформації про злочини, скоєні нацистами проти польського та єврейського населення, агентці вдалося провезти мікрофільм із даними про розташування німецьких військ, з яких було зрозуміло, що Німеччина може готуватися до вторгнення в СРСР. Кажуть, що Вінстон Черчилль так відреагував на це повідомлення:
Text
Інформація про те, що нібито Німеччина зараз, не окупувавши Балкани, збирається розпочати ще одну велику війну проти Росії, виглядає занадто доброю, щоб бути правдивою.
Однак це сталося. 22 червня 1941 року Німеччина почала операцію «Барбаросса», метою якої було завоювання всієї території Радянського Союзу. Кристина була одним з перших агентів, який повідомив війська західних союзників про це.
Під час четвертої спроби перетнути кордон Скарбек схопили словацькі прикордонники, і хоча їй вдалося втекти, документи та фотографії Кристини були передані в гестапо. Тому її затримання через кілька днів у Будапешті не було несподіванкою. Завдяки переконливій симуляції симптомів туберкульозу на останній стадії хвороби, розвідниці вдалося вирватися з лабет гестапо, після чого її разом з Коверським негайно перевезли з Угорщини до Румунії в багажнику автомобіля з дипломатичними номерами. Обоє отримали нові посвідчення та документи: Христина стала Крістін Гренвіль, а Анджей – Ендрю Кеннеді. Разом вони пройшли через Туреччину, Сирію, Палестину до Єгипту і, нарешті, опинилися в Каїрі, який на той час слугував «сховищем» для Східної Європи.
Хоча Крістін та Ендрю не мали звички вихвалятися, їхній послужний список вражав. Тому незадовго після прибуття до Каїра для них великою несподіванкою стало неофіційне звинувачення в тому, що вини подвійні агенти. Для такої недовіри було багато причин. Насамперед командування руху опору не довіряло їм через їхню попередню співпрацю з суперечливою організацією «Мушкетери». На жаль, недоброзичливці поширили чутки, аби викликати в SOE (Управління спеціальних операцій) сумніви стосовно Крістін та Ендрю. Крім того, підозру викликали й обставини їхньої втечі з гестапо та міжконтинентальна подорож. Вважалося, що шпигуну не під силу витримати допити в гестапо і просто вийти з в'язниці. Крім того, не вірилося, що подружжю вдалося благополучно пройти через Туреччину та контрольовану урядом Віші Сирію.
Picture display
standardowy [760 px]
Похорон Крістін Гренвіль у Кенсал-Грін, перший зліва Френсіс Каммертс, фот. Len Cassingham/Daily Mail/Rex Features
Для Крістін це був сильний удар. З початку війни вона тільки й мріяла опинитися на передовій і сприяти якнайшвидшій відбудові батьківщини. Натомість їй було заборонено брати участь у всіх нових британських розвідувальних місіях і вона отримувала зарплатню за фактичне неробство. Невимушена святкова атмосфера Каїра зводила Крістін з розуму, і, як писала її біограф Клер Маллі:
Text
[іноді] ... потрібні були зусилля усього підрозділу, щоб втихомирити її і чим-небудь зайняти.
Крістін та Ендрю застрягли в Каїрі майже на три роки. Обоє описали цей період як найважчий в розвідувальній службі, під час якого вони залишалися без завдань або займалися лише другорядними локальними місіями незначного стратегічного значення. Якби вони не зголошувалися до участі у кожній місії і не пройшли всі можливі навчання, і якби не відбулася зміна керівництва SOE, вони могли б відсидіти решту війни без діла в безпечному Каїрі. Завдяки новому керівнику SOE у 1943 році Христину нарешті відрядили на місію її мрії. Вона повинна була замінити кур'єра лідера руху опору на півдні Франції – Франсіса Каммертса.
Picture display
standardowy [760 px]
Кристина Скарбек, фот. www.youtube.com/watch?v=3yNoGCSGX6M
Для нового завдання Крістін отримала нове ім'я – вона стала Жаклін Арманд, псевдонім Полін. Шпигунка пройшла спеціальну підготовку, яка включала стрибки з парашутом, рукопашний бій, поводження з вибухівкою та володіння азбукою Морзе. У липні 1944 року Жаклін висадили на плато Веркор, і незабаром вона стала однією з найнадійніших і найближчих соратниць Френсіса. Завдяки своїй надзвичайній здатності інтегруватися в суспільство, швидко й непомітно пересуватися на високогірній місцевості, вона отримала визнання та повагу з боку керівництва. Проте її найбільші досягнення як розвідниці були ще попереду.
Наприкінці 1944 року, напередодні вторгнення союзників у південну Францію, Френсіса Каммертса та двох інших агентів SOE заарештували під час облави. Моральний дух німців був уже дуже низьким, тому вони діяли хаотично. Після кількох поразок на фронті німці зрозуміли, що програш неминучий. Офіцер гестапо, який допитував Френсіса, не здогадувався, з ким він має справу, але лише тому, що Френсіс і двоє його колег мали банкноти однієї серії, наказав їх розстріляти протягом 48 годин.
Коли Крістін дізналася про це, вона відразу задіяла всі свої зв'язки, щоб витягти товаришів із в'язниці. Після невдалої спроби створити спецпідрозділ для нападу на тюрму у неї виникла інша ідея. Незважаючи на ризик своїм життям, вона подалася до в’язниці гестапо в Діні та впевнено увійшла в кабінет офіцера гестапо Альберта Шенка. Скарбек представилася дружиною Френсіса і племінницею генерала Монтгомері. Далі вона повідомила йому про близьке вторгнення союзних військ і про те, що його майбутнє вже визначено (за її версією його мали передати французьким партизанам, які неодмінно стратять гестапівця з особливою жорстокістю), якщо він не допоможе її «чоловікові» і двом іншим арештантам.
Крістін була настільки переконливою, що Шенк повірив її словам і звернувся по допомогу до бельгійського жандарма, який охороняв засуджених на смерть. В обмін на хабар у два мільйони франків і гарантію безпеки для Шенка та бельгійського жандарма офіцерів SOE було звільнено, запаковано у тюремну вантажівку та вивезено за ворота в’язниці міста Дінь за кілька годин до запланованої страти. Того вечора BBC транслювало таке коротке повідомлення:
Text
Félicitations à Pauline [Вітаємо Поліну]
Всього через декілька тижнів Полін вдалося переконати близько 2000 польських чоловіків, яких змусили вступити до німецької армії, буквально скинути мундири та збунтуватися проти своїх командирів.
Незабаром війська союзників звільнили Францію, і місія Крістін закінчилася. Її викликали назад до Лондона.
Picture display
standardowy [760 px]
«Daily Express» публікує статтю про вбивство Крістін Гренвіль, яке вчинив Денніс Джордж Малдавні, фот. TopFoto/Forum
Ще до повернення в Лондон Крістін отримала інформацію про початок Варшавського повстання і відразу виявила бажання взяти в ньому участь. Спочатку їй дали кілька завдань, але жодну з акцій не вдалося реалізувати через надзвичайно складну політичну ситуацію. Радянська армія, зайнявши правобережну Варшаву, зупинила наступ на лінії Вісли й не дозволила західним союзникам використовувати свої аеродроми для постачання варшавським повстанцям зброї та амуніції. Черчілль не хотів дратувати Сталіна, тому що радянська допомога була необхідною для того, щоб нарешті покласти край війні. Без бодай якоїсь зовнішньої допомоги повстання зазнало краху, Варшава була зруйнована, а її населення зменшилося в кілька разів. Крістін було наказано повернутися до Каїра, щоб чекати подальших інструкцій. Бездіяльність і розчарування доводили її до відчаю.
Те, чого вона так боялася, незабаром сталося. Після капітуляції Німеччини Польщу не запросили до участі в мирних конференціях, і її долю мали вирішити переговори між союзниками та Сталіним. У зв’язку з тим, що Червона Армія завершила свій наступ на Берлін у травні 1945 року, напередодні капітуляції держав Осі, вся територія Польщі була окупована СРСР й на десятиліття залишилася на комуністичному боці залізної завіси. Ця ситуація завадила безпечному поверненню до Польщі 200 тисячам польських вояків, які разом із союзницькими військами боролися на західних фронтах. На відміну від інших країн-переможниць Другої світової війни, Польща не отримала нагород за свої заслуги. Клер Маллі написала про це так:
Text
(...) внесок Польщі у війну був величезним. Польща створила четверті за чисельністю збройні сили в Європі після армії СРСР, США та об’єднаних сил Британської імперії. Польські пілоти увійшли в історію війни як найбільша група небританських солдатів, які воювали в битві за Англію, а польські війська воювали під британським командуванням у вирішальних битвах в Італії, Франції, Нідерландах і Лівії.
Таким чином Крістін приєдналася до армії бездомних і безробітних героїв війни, які, не маючи куди йти, були змушені волею долі оселитися в Англії – країні, де вони були громадянами другого сорту. Її біограф писала:
Text
Від визнання, яке поляки здобули під час війни, не залишилося й сліду, коли десятки тисяч колишніх польських солдатів склали конкуренцію на британському ринку праці п’ятьом мільйонам безробітних демобілізованих британців.
Незважаючи на розпачливі листи на адресу керівництва SOE, розвідка так і не взяла її на роботу. Уся родина Скарбеків загинула під час війни, тому жінці не було до кого повертатися. Вона була надто британкою, щоб повернутися до соціалістичної Польщі, і надто полькою, щоб вважатися британським героєм війни. Щоразу більше небажання англійців визнавати її внесок у боротьбу з ворогом призвело до того, що Скарбек спочатку відмовили у британському паспорті, який їй вдалося отримати після багатомісячних спроб і завдяки втручанню керівників SOE.
Згодом Крістін почала шукати звичайну роботу. Працювала стюардесою, продавцем і навіть покоївкою, але вона не могла впоратися з рутиною такого монотонного, позбавленого адреналіну життя далеко від батьківщини. Її життя втратило сенс, її досягнення не були оцінені, вона впала в депресію та почувалася самотньою.
Близько 1951 року Скарбек вплуталася в складні стосунки з Деннісом Джорджем Малдавні, ірландським робітником, якого вона зустріла на кораблі. Малдавні був одержимий нею, і, незважаючи на її неодноразові спроби розірвати з ним стосунки, ставав дедалі наполегливішим. Одного разу його поведінка стала настільки нестерпною, що вона написала своєму другові Анджею Коверському. У цьому листі Крістін повідомляла йому про свій страх і просила його вивезти її з Лондона. Приятель одразу кинулася їй на допомогу, але не встиг вчасно дістатися до Лондона…
15 червня 1952 року Денніс Малдавні вдарив Крістін ножем на сходах лондонського готелю «Shelbourne». Це була реакція на її плани назавжди покинути Англію. Денніс залишався з тілом своєї жертви до прибуття поліції, зізнався у вбивстві та попросив якнайшвидше виконати смертний вирок. Будучи католиком, він прагнув возз’єднання зі своєю коханою в потойбіччі. Його засудили до страти і через три місяці повісили.
Життя Крістін могло б бути ілюстрацією складності Другої світової війни та несправедливості післявоєнного порядку. Незважаючи на те, що Кристина ризикувала своїм життям за Польщу, Велику Британію та Францію, жодна з цих країн не опікувалась нею та не нагородила її за видатні заслуги. Її особисті досягнення затьмарила політика та упередження. Кристина Скарбек ніколи нікому не належала, ніхто і ніщо нею не володів:
Text
[Малдавні] був одержимий Крістін до самого кінця, і його останні слова після виходу з камери смертників були: «Вбити — це заволодіти остаточно».
Малдавні помилявся. Йому так і не вдалося заволодіти Крістін, тому що її внутрішній опір був надто сильним. Ніхто ніколи не володів нею. Ні батьки. Ні обидва чоловіки. Ні її незліченні коханці. Ні її найближчий соратник Анджей Коверський. Якщо щось могло мати над нею владу, то це її бажання визволити Польщу. Пристрастю Крістін була свобода: свобода в коханні, політиці та житті, у найширшому значенні цього слова.
Переклад: Тарас Лильо
Джерело: Clare Mulley "Kobieta Szpieg; Krystyna Skarbek/Christine Granville", film dokumentalny Mieczysławy Wazacz.
[{"nid":"5415","uuid":"2bac71b5-1a2d-4daf-8655-b487c5b92def","type":"article","langcode":"uk","field_event_date":"","title":"\u0425\u0442\u043e \u0434\u043e \u0436\u0443\u0440\u0456? \u0428\u043e\u043f\u0435\u043d\u0456\u0432\u0441\u044c\u043a\u0438\u0439 \u043a\u043e\u043d\u043a\u0443\u0440\u0441 \u0443 \u043c\u0456\u0436\u0432\u043e\u0454\u043d\u043d\u0456 \u0440\u043e\u043a\u0438","field_introduction":"\u041f\u0440\u0438 \u043e\u0440\u0433\u0430\u043d\u0456\u0437\u0430\u0446\u0456\u0457 \u0431\u0443\u0434\u044c-\u044f\u043a\u043e\u0433\u043e \u043c\u0443\u0437\u0438\u0447\u043d\u043e\u0433\u043e \u043a\u043e\u043d\u043a\u0443\u0440\u0441\u0443 \u043e\u0440\u0433\u0430\u043d\u0456\u0437\u0430\u0442\u043e\u0440\u0438 \u043f\u043e\u0432\u0438\u043d\u043d\u0456 \u0432\u0438\u0440\u0456\u0448\u0438\u0442\u0438, \u0447\u0438 \u0434\u043e \u0439\u043e\u0433\u043e \u0436\u0443\u0440\u0456 \u043f\u043e\u0432\u0438\u043d\u043d\u0456 \u0432\u0445\u043e\u0434\u0438\u0442\u0438 \u0432\u0456\u0434\u043e\u043c\u0456 \u0430\u0440\u0442\u0438\u0441\u0442\u0438, \u043f\u0435\u0434\u0430\u0433\u043e\u0433\u0438, \u0441\u043f\u0435\u0446\u0456\u0430\u043b\u0456\u0441\u0442\u0438 \u0432 \u043f\u0435\u0432\u043d\u0456\u0439 \u0433\u0430\u043b\u0443\u0437\u0456 \u0432\u0438\u043a\u043e\u043d\u0430\u0432\u0441\u0442\u0432\u0430, \u0442\u0435\u043e\u0440\u0435\u0442\u0438\u043a\u0438 \u043c\u0443\u0437\u0438\u043a\u0438, \u043c\u0443\u0437\u0438\u0447\u043d\u0456 \u043a\u0440\u0438\u0442\u0438\u043a\u0438, \u0456\u0441\u0442\u043e\u0440\u0438\u043a\u0438 \u043a\u0443\u043b\u044c\u0442\u0443\u0440\u0438, \u043c\u0443\u0437\u0438\u0447\u043d\u0456 \u0432\u0438\u0434\u0430\u0432\u0446\u0456, \u043c\u0435\u043d\u0435\u0434\u0436\u0435\u0440\u0438 \u0442\u0430 \u0456\u043c\u043f\u0440\u0435\u0441\u0430\u0440\u0456\u043e? \u0428\u043e\u043f\u0435\u043d\u0456\u0432\u0441\u044c\u043a\u0438\u0439 \u043a\u043e\u043d\u043a\u0443\u0440\u0441 \u2013 \u0443\u043d\u0456\u043a\u0430\u043b\u044c\u043d\u0438\u0439, \u0439\u043e\u0433\u043e \u043e\u0441\u043e\u0431\u043b\u0438\u0432\u0456\u0441\u0442\u044c \u0443 \u0442\u043e\u043c\u0443, \u0449\u043e \u0432\u0456\u043d \u043f\u0440\u0438\u0441\u0432\u044f\u0447\u0435\u043d\u0438\u0439 \u043c\u0443\u0437\u0438\u0446\u0456 \u043e\u0434\u043d\u043e\u0433\u043e \u043a\u043e\u043c\u043f\u043e\u0437\u0438\u0442\u043e\u0440\u0430. \u0426\u0435 \u0432 \u043f\u0435\u0432\u043d\u043e\u043c\u0443 \u0441\u0435\u043d\u0441\u0456 \u0432\u0438\u0437\u043d\u0430\u0447\u0430\u0454 \u0441\u043a\u043b\u0430\u0434 \u0436\u0443\u0440\u0456.\r\n","field_summary":"\u0428\u043e\u043f\u0435\u043d\u0456\u0432\u0441\u044c\u043a\u0438\u0439 \u043a\u043e\u043d\u043a\u0443\u0440\u0441 \u2013 \u0443\u043d\u0456\u043a\u0430\u043b\u044c\u043d\u0438\u0439, \u0439\u043e\u0433\u043e \u043e\u0441\u043e\u0431\u043b\u0438\u0432\u0456\u0441\u0442\u044c \u0443 \u0442\u043e\u043c\u0443, \u0449\u043e \u0432\u0456\u043d \u043f\u0440\u0438\u0441\u0432\u044f\u0447\u0435\u043d\u0438\u0439 \u043c\u0443\u0437\u0438\u0446\u0456 \u043e\u0434\u043d\u043e\u0433\u043e \u043a\u043e\u043c\u043f\u043e\u0437\u0438\u0442\u043e\u0440\u0430. \u0426\u0435 \u0432 \u043f\u0435\u0432\u043d\u043e\u043c\u0443 \u0441\u0435\u043d\u0441\u0456 \u0432\u0438\u0437\u043d\u0430\u0447\u0430\u0454 \u0441\u043a\u043b\u0430\u0434 \u0436\u0443\u0440\u0456.","topics_data":"a:1:{i:0;a:3:{s:3:\u0022tid\u0022;s:5:\u002259608\u0022;s:4:\u0022name\u0022;s:13:\u0022#\u043c\u0443\u0437\u0438\u043a\u0430\u0022;s:4:\u0022path\u0022;a:2:{s:5:\u0022alias\u0022;s:14:\u0022\/topics\/muzika\u0022;s:8:\u0022langcode\u0022;s:2:\u0022uk\u0022;}}}","field_cover_display":"default","image_title":"","image_alt":"","image_360_auto":"\/sites\/default\/files\/styles\/360_auto\/public\/images\/imported\/z_img\/pl_fo_chopin_lata_przedwojenne__w330_4266075.jpg?itok=Y426YMKN","image_260_auto":"\/sites\/default\/files\/styles\/260_auto_cover\/public\/images\/imported\/z_img\/pl_fo_chopin_lata_przedwojenne__w330_4266075.jpg?itok=rE5dWx1O","image_560_auto":"\/sites\/default\/files\/styles\/560_auto\/public\/images\/imported\/z_img\/pl_fo_chopin_lata_przedwojenne__w330_4266075.jpg?itok=9yq7BcBm","image_860_auto":"\/sites\/default\/files\/styles\/860_auto\/public\/images\/imported\/z_img\/pl_fo_chopin_lata_przedwojenne__w330_4266075.jpg?itok=_Bvc6jzn","image_1160_auto":"\/sites\/default\/files\/styles\/1160_auto\/public\/images\/imported\/z_img\/pl_fo_chopin_lata_przedwojenne__w330_4266075.jpg?itok=_x7yCcjs","field_video_media":"","field_media_video_file":"","field_media_video_embed":"","field_gallery_pictures":"","field_duration":"","cover_height":"249","cover_width":"330","cover_ratio_percent":"75.4545","path":"ua\/node\/5415","path_node":"\/ua\/node\/5415"}]