Бразильський зук у Польщі: танець, що об’єднує людей і змінює сприйняття тіла

Польща, де танцюють на зупинках. Феномен бразильського зуку

Ilona_Pokrywka_Dawid_Gregorczyk_fot.Anastazja_Kanarska.jpg, default, Ілона Покривка та Давид Гжегожик, фот. Анастасія Канарська

#стиль життя

Зук – танець із Бразилії, який у Польщі став чимось значно більшим, ніж просто технікою руху. Ілона Покривка та Давид Гжегожик, представники варшавської зук-спільноти й школи «Nie Do Rytmu», розповідають про танець як про особливу форму взаємодії: між партнерами, культурами, а також людиною та власним тілом. У їхній історії «відчуття ритму» вже не є перепусткою на танцпол, адже найважливіше народжується не в самих кроках, а в контакті – тонкому зв’язку, який майже неможливо передати на відео.

Хто такі Ілона і Давид, коли ви залишаєте танцмайданчик? Чим ви займаєтеся поза танцями?

Це непросте запитання, адже зук уже багато років є настільки важливою частиною нашого життя, що складно провести межу між танцполом і щоденністю.

Це не просто захоплення, а ще й простір для спілкування та близькості – тут ми можемо зустрітися, посміятися, поговорити, а іноді навіть посперечатися. Зрештою, танець став просто частиною нашого життя.

У повсякденності ми працюємо в технічних сферах. Танці для нас – це своєрідна рівновага: вони допомагають відкласти щоденні справи, перепочити й перейти в зовсім інший стан.

Як ви познайомилися? Чи було від самого початку зрозуміло, що вас об’єднає не лише танець?

Нічого не планували. Просто так сталося.

Ми познайомилися на заняттях із зуку й довгий час залишалися просто знайомими з танцполу. Поворотним моментом стала одна з поїздок: Ілона шукала, як дістатися, а в мене було вільне місце в машині. Це була наша перша зустріч поза танцювальною залою.

Лише пізніше ці стосунки почали змінюватися.

Можна сказати, що саме зук нас познайомив. Багато людей приходять на танцювальні заняття не лише заради самого танцю, а й заради нових людей – і ми є живим прикладом цього.

Танець дуже швидко показує, хто ми є насправді: як ми рухаємося, як будуємо контакт, як взаємодіємо з іншою людиною. У танці важко щось приховати – тіло в русі говорить правду.

Picture display

standardowy (864px desktop)

Під час майсте-ркласу Ілони Покривки та Давида Гжегожика на фестивалі SoukZouk Retreat w Heatland, Боровіна, фот. Анастасія Канарська

Picture image

Ilona_Pokrywka_Dawid_Gregorczyk-Festiwal_Soul_Zouk_fot.Anastazja_Kanarska-1.jpg

Для тих, хто вперше чує про зук, – що цей танець означає для вас?

Якщо сказати найпростіше: це танець, який походить від ламбади і є її природним продовженням.

Коли ламбадна музика перестала з’являтися, танцівники почали шукати нові звучання. Вони звернули увагу на карибську музику зук, що походить із Мартиніки та Гваделупи, і почали танцювати під неї кроки ламбади.

З часом темп ламбади став повільнішим, рухи – більш плавними, а сам танець адаптувався до нової музики. Так народився бразильський зук.

Пізніше він потрапив до Європи, де пережив чергову еволюцію: з’явилося більше роботи верхньої частини тіла, хвилі, ізоляції та вільніше ведення партнера. Згодом ці елементи повернулися також до Бразилії й сьогодні є частиною сучасного стилю.

Цікаво, що деякі дослідники танцю шукають коріння ламбади в європейських танцях – таких як мазурка чи полька. Важко сказати, скільки тут історичного факту, а скільки інтерпретації, але нам подобається думати, що десь на цьому шляху є і польський слід.

Якою сьогодні є польська зук-сцена? Вона має власний характер чи й досі черпає натхнення з Бразилії?

Сама назва «бразильський зук» підкреслює його походження – і це те, що варто поважати.

Водночас це дуже відкритий стиль, який постійно розвивається та вбирає впливи інших напрямів руху. Елементи контактної імпровізації чи соматичних практик природно входять у танцювальну практику і часто залишаються в ній надовго.

Вплив зуку помітний також у розвитку інших стилів. Хороший приклад – чуттєва бачата, яка запозичила з нього багато характерних елементів, особливо роботу верхньої частини тіла та оберти зі зміненою віссю.

Польська сцена є частиною цього міжнародного обміну. Ми черпаємо натхнення з Бразилії та від викладачів з усього світу, але водночас додаємо власну чутливість і бачення. Завдяки цьому польський зук набуває дедалі виразнішого характеру, залишаючись частиною глобальної спільноти.

Video embed

Zouk Improvisation | Ilona & Dawid | "Czarna Polana - Kayah & A. Valkov"

Як змінилося ваше розуміння зуку від того моменту, коли ви самі починали танцювати, до сьогодні, коли ви навчаєте інших?

Найбільше ми навчилися не в залі, а у власному домі. Після занять ми поверталися й аналізували те, що вивчили: танцювали одне з одним, перевіряли різні варіанти рухів і запитували себе, чому саме так той чи інший рух працює.

Ми ставили собі дуже прості запитання: що станеться, якщо перенести вагу на іншу ногу? Чи буде рух легшим, якщо виконати його інакше? Ми все випробовували на собі, спостерігали за тілом і робили висновки. Ми вчилися в інших, але завжди пропускали ці знання крізь власний досвід.

Викладач дає готові рішення, і це дуже цінно. Але справжнє розуміння прийшло тоді, коли ми почали самостійно шукати відповіді – пристосовуючи рухи до власної будови тіла, різниці у зрості чи індивідуальної манери рухатися.

Цей підхід вплинув і на те, як ми навчаємо сьогодні. Ми намагаємося не просто передавати готові схеми, а заохочувати до свідомого відкриття руху. Думаю, саме завдяки цьому ми також сформували власний стиль танцювання.

Саме звідси й виникла ідея власної школи «Nie Do Rytmu»?

Певною мірою так, хоча сама назва народилася з бажання трохи кинути виклик усталеним уявленням. Ми хотіли поставити під сумнів переконання, що для танцю обов’язково потрібно «мати відчуття ритму». На нашу думку, це неправда.

Відчуття ритму не є чимось вродженим – це навичка, яку можна розвивати. Ми не народжуємося з нею або без неї.

Назва «Nie Do Rytmu» має також інший сенс: вона про мислення поза межами шаблонів і готовність приймати те, що щось можна робити інакше – іноді навіть усупереч усталеним правилам.

А людям, які кажуть, що не вміють танцювати, ми просто повторюємо: варто спробувати. Танець – це передусім задоволення і спосіб контакту з іншими людьми, але також і з самим собою.

Багато людей, які спочатку стверджували, що «не відчувають ритму», сьогодні регулярно танцюють і отримують від цього величезну радість. Тому найважливіше – просто почати.

Video embed

Zouk Brazylijski | Ilona & Dawid | Sunrise

Як різні культури впливають на те, як люди танцюють і виявляють близькість?

Відмінності помітні, хоча це дуже делікатна тема. Йдеться не про кращі чи гірші стилі, а про різні способи побудови контакту в танці.

Десь танцюють на більшій відстані один від одного і з більшим акцентом на техніку, а десь природно виникає більше близькості та обіймів. Це залежить від культури, звичок і особистого відчуття комфорту. Саме тому ми завжди намагаємося створювати безпечний простір і чітко домовлятися про правила.

Часто стереотипи не справджуються. Скандинавію зазвичай асоціюють із дистанцією, але ми зустрічали там дуже відкритих танцівників. Водночас країни півдня, які вважаються більш експресивними, можуть здивувати більшою обережністю та потребою в часі.

Відмінності помітні також у тому, хто ініціює танець. У зуку природно, що це можуть робити як жінки, так і чоловіки, хоча не всюди це сприймається так само очевидно. Це показує, наскільки сильно культура впливає на танець.

У соціальних мережах зук часто виглядає дуже ефектно. Що в ньому є найважливішим і чого не видно на відео?

Варто пам’ятати, що кожна людина має право сказати «ні» – незалежно від ролі чи статі. Іноді хтось втомився або потребує перерви. Це нормально.

На нашу думку, найважливіше в зуку – не кроки, які видно на записах, а те, що відбувається між танцівниками: контакт, уважність і взаємне слухання в русі. Це формується роками й потребує не лише техніки, а й довіри та роботи над собою.

Це також стосується стосунків із самим собою – із власним тілом, емоціями та способом рухатися. Лише тоді можливе справжнє зустрічання двох людей як незалежних, але водночас партнерів, які співпрацюють.

Ми також помітили, що танець у парі іноді буває складнішим, коли танцюєш із партнером у житті. На заняттях можна змінити партнера, а в особистих стосунках – ні. Це іноді створює напруження, але водночас вчить терпіння.

Бувають дні, коли все складається легко й природно, а бувають такі, коли нічого не виходить. І одне, і друге є частиною процесу. Найважливіше – дати собі простір і прийняти, що цей стан змінюється.

Picture display

standardowy (864px desktop)

Ілона Покривка та Давид Гжегожик, фот. Анастасія Канарська

Picture image

Ilona_Pokrywka_Dawid_Gregorczyk-Festiwal_Soul_Zouk_2_fot.Anastazja_Kanarska-1.jpg

Якою ви хотіли б бачити польську зук-сцену через п’ять чи десять років?

Створюючи «Nie Do Rytmu», ми хотіли кинути виклик стереотипам, які, на нашу думку, могли відштовхувати людей від танцю. Сьогодні ми бачимо, що реальність складніша, але й надалі віримо, що танець у Польщі може дуже багато дати людям.

Ми хотіли б, щоб через кілька років танець – не лише зук – став більш присутнім у повсякденному житті. Щоб він став чимось природним: зустріччю з друзями, способом провести час, чимось, що можна зробити спонтанно – навіть на зупинці чи дорогою на роботу.

Ми мріємо про більшу й ще доступнішу спільноту. Але вже зараз це середовище, наповнене відкритими людьми, які приходять за радістю, рухом і контактом з іншою людиною – без жодних додаткових «стимуляторів», адже сам танець уже дає їм задоволення та енергію.

У певному сенсі наша мета проста: щоб поляки більше танцювали.

Ми часто кажемо: «zouk is connecting» – танець об’єднує людей. Але можна також сказати: «zouk is healing» – зук зцілює. Він може відкривати, допомагати вивільняти емоції та підтримувати внутрішні процеси, які відбуваються в нас.

Вихід на танцпол іноді стає зустріччю із самим собою – і це не завжди легко.

Тому важливо давати собі час. Якщо хтось відчуває, що зараз танець не для нього, варто зупинитися й нічого не форсувати. Танець не має бути тиском – це простір, до якого можна повернутися тоді, коли людина буде готова.

З іншого боку, для багатьох людей він стає дуже підтримувальним – навіть певною мірою терапевтичним. Сам по собі він не є терапією, але може бути інструментом розвитку. Особливо це стосується танцю в парі, який, окрім руху, дає контакт і близькість.

Ми віримо, що танець має набагато більший потенціал, ніж ми часто усвідомлюємо, і що він може реально змінювати якість життя людей.

Мова Ukrainian