Поляки почали постійно переїжджати до Криму після його приєднання до Росії. Перша міграція почалася в 1798, а в 60-х роках XIX ст. поляки почали прибувати в Крим масово з південно-східної Польщі та Західної України. У той же час почалося переселення до кримських земель українців з центральних областей України.
На відміну від інших поселенців, наприклад, німців чи болгар, полякам забороняли засновувати свої власні поселення. Майже кожне село було розділено на дві частини: польську та українську, православних і католиків. У кожній більшій місцевості діяла як церква, так і костел. Церкви були також у всіх великих містах, тобто в Ялті, Феодосії, Сімферополі і Севастополі. У школах для усіх школярів мовою навчання була російська.
Процес асиміляції поляків почався відразу ж після їх прибуття на півострів. Під час революції та громадянської війни поляки, побоюючись переслідувань і репресій, приховували свою ідентичність, стверджуючи, що вони українці або росіяни.
Важливим фактором в об'єднанні польського суспільства у Криму були церкви. Після їх закриття радянською владою розпочався завершальний етап асиміляції поляків. Незворотною точкою зникнення польської ідентичності поселенців у Криму став період репресій 30-х років. Звинувачення в шпигунстві висувалося проти всіх, хто мав родичів у Польщі.
У 2014 році в Криму проживало близько 4000 поляків, в кількох місцевостях діяла Кримська асоціація поляків. Так було до анексії …
Польська діаспора в Криму має давню історію. Ще з часів Російської Імперії етнічні поляки грали вагому роль у регіоні та особливо у Севастополі. А один з їхніх представників - Карл Косцюшко-Валюжинич - заснував всесвітньовідомий севастопольський заповідник «Херсонес Таврійський».
Відкриття в Севастополі Генерального консульства Республіки Польща у квітні 2011 стало кульмінаційним моментом у діяльності місцевих польських національно-культурних громад. Дипломатична місія грала помітну роль у житті місцевої діаспори, сприяючи зміцненню зв'язків між її представниками і польською державою. Крім усього іншого, консули займалися видачею шенгенських віз, національних польських паспортів, а також зміцненням економічного співробітництва між Севастополем і країнами Європейського Союзу.
Після окупації Криму і Севастополя Російською Федерацією у 2014 Генеральне консульство Польщі в терміновому порядку було евакуйоване, у зв'язку з чим діаспора позбулася цілого спектру можливостей, які надавала їм наявність польської дипломатичної установи. Як тепер використовується колишній будинок консульства - не відомо.
Представники МЗС РП неодноразово звертали увагу на незаконність анексії Кримського півострова Росією, заявивши, що саме ця обставина стала основною перешкодою для подальшого перебування польської дипломатичної місії в Севастополі.
У даний момент проблемами поляків Криму і Севастополя займається дипломатична служба Республіки Польща в Одесі. На жаль, її функція щодо захисту прав та інтересів польського населення вельми формальна. Оскільки реального впливу на сьогоднішню обстановку в рамках півострова дипломати не мають, взаємодія з поляками, які донині проживають у Криму та Севастополі, практично зведена до нуля. Все рухоме майно, що належало польській державі, було вивезено з півострова ще в середині листопада минулого року.
За останніми даними, в межах кримського півострова на 2014 рік було зареєстровано вісім національно-культурних товариств польської діаспори, включаючи дві севастопольські громади: «Jedność» і «Polonia».
Голова польського національно-культурного товариства «Polonia» розповідає про те, що після минулорічної політичної кризи життя суспільства необхідно налагоджувати заново, бо якщо на початок 2014 польська спільнота нараховувала близько сотні людей, то сьогодні поляків залишилося менше десяти, практично всі роз'їхалися. Більшість виїхало на материкову Україну і до Польщі...
За словами представника польської громади у Севастополі, причини для переїзду у кожного були свої - у багатьох якийсь бізнес у Польщі, в інших аналогічно в Україні, ще інші позбулися роботи і поїхали шукати щастя деінде.
Раніше життя польського кримського суспільства було різностороннім: за рахунок консульства велося перманентне навчання представників діаспори польської мови, люди безперешкодно могли відправитися в подорож по просторах своєї історичної батьківщини, і всі пов'язані з цим витрати дипломатична служба в тій чи іншій мірі компенсувала.
«Навчання польської мови в нашій спільноті було на дуже високому рівні: нас вчили носії мови - волонтери, що прибували з Польщі на запрошення наших дипломатів. Зараз, природно, ніхто приїжджати не буде. Ми продовжуємо запрошувати молодь на зайняття, але зараз цим займаюсь лише я і ще одна людина. Крім того, раніше наші студенти могли претендувати на різні стипендії на навчання в польських вузах, зокрема, кілька людей стали лауреатами стипендії «Semper Polonia». Також активно розвивалася самодіяльність: організовувалися народні ансамблі, йшло прилучення етнічних поляків до наших багатовікових традицій. Багато людей за допомогою дипломатичної допомоги оформляло карту поляка. Завдяки консульству технічні моменти подібних процедур були вкрай спрощеними », - розповіла голова товариства «Polonia».
На сьогодні поляків в Україні приблизно 112 тисяч і вони представлені практично у всіх регіонах, але традиційна смуга їх розселення - від Житомира до Львова. Також етнічні поляки були і в інших регіонах України та навіть у Криму.
Деякі дослідники польської культури в Україні наголошують про те, що абсолютна більшість етнічних поляків кілька поколінь тому українізувалася і русифікувалася, але це скоріше приватна оцінка ситуації, ніж висновок об’єктивного дослідження.
Тим не менш, інформаційний та освітній простір України не сприяє місцевим полякам у збереженні мовної та культурної ідентичності. Видань, які розповсюджуються за передплатою серед українських поляків, м’яко кажучи, недостатньо.
Однак, на сьогодні в Україні простежується кілька тенденцій: зростає число українських поляків, які прагнуть відродити втрачену релігійну, мовну та культурну ідентичність. Зростає і кількість тих, хто повертається в костели. Все більше людей відвідують недільні школи з метою вивчення польської мови. Польська мова вивчається в деяких українських вузах, а в Києві працює польська бібліотека ім. Адама Міцкевича.
Правда, далеко не всіма українськими поляками керує патріотизм: багато хто починає цікавитися своїм корінням виключно з меркантильних міркувань. Особливо це проявилося в світлі нинішніх подій в Україні - комусь потрібна допомога при іспитах у польський університет, хтось хоче отримати "карту поляка", щоб переїхати до Польщі на постійне місце проживання і т.д.
Активісти організацій поляків України організовують у багатьох містах курси польської мови, навчають усіх охочих польській культурі та історії, розвивають самодіяльність, допомагають налагоджувати особисті і ділові контакти, запрошують українських дітей на відпочинок та оздоровлення до Польщі. Але найбільшим попитом користуються послуги, пов'язані з навчанням українців у польських вузах.
А ось українські підприємці польського походження, як правило, намагаються інтегрувати свій бізнес в польське ділове середовище. Пояснюється це просто: Польща – член Євросоюзу, тому бізнес там має більше прав і можливостей.
Отже, можна вважати, що українські поляки служать своєрідним містком між Сходом і Заходом: з одного боку, вони знаходять спільну мову з європейським бізнесом, з іншого - добре знайомі зі специфікою ведення справ в Україні.
Проте там, де це можливо, українські бізнесмени намагаються не афішувати перед польськими діловими партнерами своє походження. Серед поляків часто зустрічається гордовите ставлення до українців - часом від таких упереджень не застраховані навіть етнічні поляки, що живуть в Україні.
Із сумного можна констатувати той факт, що асиміляція і бажання покинути Україну привели до того, що серед українських поляків практично немає широко відомих людей. На жаль...
Автор - Юрій Шамков
Голова правління ГО "Демократичні та громадські ініціативи". Журналіст. Організація біля 10 років працювала у Криму, зараз розташована у Києві. Продовжує активно займатися громадською діяльністю та журналістикою. Працює над аналітичними звітами щодо становища громадянського суспільства і ЗМІ в Україні.