У виставі ми обстоюємо дуже важливу тезу: історія має бути правдивою, і правду не можна приховувати. Бо якщо не шукати правди, якщо більше довіряти політикам, ніж історикам, цілий народ може стати об’єктом маніпуляції, а це вже перший крок до нової війни.
І виявляється, що історія служить людям для того, щоб знову розпочинати конфлікти, замість того щоб їх уникати. І в цьому полягає парадокс, адже мало б бути навпаки.
Чи є у Вас якась найулюбленіша антична історія, міфологічний сюжет, який Вам дуже подобається, але ще не був поставлений на сцені, і за який Ви б хотіли взятися в осяжному майбутньому?
Таких історій дуже багато, чимало з них увійшли до сценарію вистави, як-от «Троянки» Евріпіда чи «Агамемнон» Есхіла. Зараз мене цікавлять подальші долі Атридів, і зараз це мені найближче.
Ви вже не вперше в Україні і колись говорили, що Україна вам нагадує Польщу 1990-х років. Чи змінюються ваші враження з кожним новим приїздом?
Тоді я говорив про український театр. Справді, він нагадував мені польський театр тих часів, коли я починав у ньому працювати.
Якщо говорити про мої теперішні враження, українська акторська школа дуже сильна, заснована на дисципліні й професіоналізмі. Українські актори мають величезний діапазон можливостей, вони можуть творити дуже сучасний театр. Робота з ними приносить мені величезне задоволення. Я відчуваю, що працюю з надзвичайно емпатійними й талановитими людьми театру.
Якщо говорити про реальність поза театром, одним із найсильніших переживань для мене був період блекаутів у Києві. Попри відсутність електрики, театри продовжували працювати. Я й досі пам’ятаю це відчуття: виходиш після вечірньої репетиції на темну вулицю, а будівля театру освітлена. Тоді я зрозумів, наскільки важливим і потрібним є театр для українців під час війни.
Я також відчуваю, що наші культури справді близькі, що українська емоційність дуже подібна до польської. Іноді я навіть думаю, що тут, в Україні, знаходжу більше емпатії, ніж у Польщі.
Якими, на Вашу думку, будуть культурні зв’язки між Україною та Польщею після закінчення війни? Адже, як вчить нас антична спадщина, ніщо не триває вічно – колись закінчиться і ця війна. Як тоді розвиватиметься співпраця між нашими країнами? Чи вийде вона на новий рівень?