Платери: історія портретів шляхетської родини

platerzy_kolaz-Culture.jpg, default, Портрети родини Платерів, фот. колаж Culture pl

Платери належали до давніх аристократичних родів, представники якого відіграли помітну роль в історії Речі Посполитої. Оскільки рід був доволі розгалуженим, а маєтки, що належали його представникам, були розкидані від Краслави (Латвія) до Смоленська (Росія), від Литви до України, значна кількість портретів колишніх власників будинків та палаців цього сімейства нині перебуває у музейних зібраннях різних країн. Про історію деяких з них читайте у статті.

Меценатська діяльність Платерів та портрети перших фундаторів

Picture display

standardowy (864px desktop)

Наполеон Орда. Краслава, ХІХ ст. (фрагмент), фот. Наполеон Орда. Альбом. BUW

Picture image

1._napoleon_orda._kraslawa_xix_w._fragment_fot._album._buw.jpg

Філіппо Кастальді (1730–1814). Портрет Костянтина Людвіка Платера, фот. Вікіпедія

Одні з перших візуалізацій Платерів, які виводили свій рід від німецьких рицарів, що осіли на узбережжі Балтики в Латгалії (нині – Латвія) походять з римо-католицького костьолу святого Людвіка у містечку Краслава, побудованого коштом Костянтина Людвіка Платера (1722–1778) та його дружини Августи Огінської (1724–1791). Цей маєток був успадкований подружжям від графа Яна Людвіка Платера у 1730-х роках. Костянтин Людвік одразу після набуття майнових прав розпочав будівництво барокового палацу. Згодом він планував перенести до Краслави й адміністративний центр з Динабурга (нині – Даугавпілс, Латвія) та створення тут єпископської кафедри. Саме тому протягом 1755–1767 років у містечку зʼявилася і ратуша, і торгова площа, і чудовий камʼяний костел.

Філіппо Кастальді (1730–1814). Портрет Августи Огінської (1760–1762), фот. Вікіпедія

Для розпису храму всередині Костянтин Людвік запросив до Краслави італійського художника Філіппо Кастальді (1730–1814). Крім виконання стінописів, робота над якими тривала протягом 1760–1782 рр., митець написав два ктиторські портрети подружжя (1760–1762), що з часом були розміщені на другому ярусі костьолу обабіч органу.

Цікаво, що перебуваючи в Латгалії, художник також виконав значну кількість шкіців, що увійшли до ошатного альбому «Портрети мешканців Інфлянт» («Portrety Obywateli Inflant»). Нині ця унікальна збірка зберігається у фондах Національного музею у Варшаві і містить більше ста зображень представників місцевої шляхти, у тому числі, й кількох Платерів.

Костел святого Людвіка, Краслава (Латвія), ХVIII ст., фот. Ольга Ковалевська

Портрети, розміщені у краславському костелі, найімовірніше були написані митцем з натури у стилі «сарматського портрета», притаманного традиції візуальної презентації шляхти Речі Посполитої XVI–XVIII ст.

У парадному образі мстиславського воєводи, трокського каштеляна та фундатора краславського костелу Костянтина Людвіка Платера можна побачити типового шляхтича кінця XVIII ст. із частиною його нагород: орденом Білого Орла та святого Олександра Невського (останній він отримав за належне виконання функцій посла Речі Посполитої у Росії). Августа Платерова з дому Огінських представлена на полотні в красивій темнозеленій сукні з горностаєвими вставками, що мало натякати на її давнє й князівське походження. Представники роду Огінських виводили свою генеалогію від удільного князя Михайла Чернігівського, чиї землі з часом увійшли до складу Великого князівства Литовського, а згодом й до Речі Посполитої. Яскрава червона муфта княгині мала вказувати на те, що вона знаходиться при надії, а два чорно-білі той-спаніелі натякали на її вірність та відданість чоловікові.

Портрет, вкрадений і привласнений росіянами

Подружжя мало трьох синів: Юзефа Вінцентія, Казиміра Костянтина та Августа Гіацинта. Завдяки опублікованим у 2018 році матеріалам з фондів Смоленського державного музею-заповідника, було виявлено деякі твори мистецтва, що належали родині Платерів, у тому числі, й портрет Казимира Костянтина Броель-Платера (1749–1807) – середнього сина Костянтина Людвіка та Августи. Цей портрет довгий час належав родині Халецьких (родичам Платерів), які зберігали їх в маєтку Цирклішки, що на теренах сучасної Білорусі. Під час Першої світової війни маєток був розграбований російськими імператорськими військами, а частина його багатств та мистецька колекція були відправлені до Смоленська. У 1921 році, у звʼязку із підписанням Ризького мирного договору та намаганням налагодити стосунки з Другою Річпосполитою, ставилося питання про повернення польській стороні частини колишніх приватних колекцій, що осіли у Смоленському музеї. На жаль, портрет Казимира Костянтина Броель-Платера, який значився у списках як «Портрет мужчины с Мальтийским крестом и с гусиным пером» (інша назва «Портрет мужчины с гусиным пером и с собакой») так і не було повернуто до Польщі, він надалі залишається у фондах Смоленського державного музею-заповідника.

Невідомий художник. Портрет Казиміра Костянтина Платера (1749–1807), фот. Вікіпедія

Портрет відображає основні віхи карʼєри Казиміра Костянтина. Він, як і батько, кілька років був каштеляном троцьким, останнім перед поділами Речі Посполитої підканцлером литовським, згодом визнав Конституцію 3 травня і навіть був серед активних учасників Тарговицької конфедерації. Зображення його з Мальтійським хрестом на шиї є натяком на створення ним у Кальнику на Витебщині родової командорії Мальтійського Ордену у 1774 році. Іншими нагородами, якими був відзначений Платер, були Орден святого Станіслава (1776), Орден святого Олександра Невського (1787) та Орден Білого Орла (1791). Одружений граф був на донці великого коронного канцлера Яна Анджея фон Борха – Ізабеллі Людвіці. Подружжя мало семеро дітей, один з яких – Михайло, одружився з останньою представницею баронського роду Зиберг, що започаткувало окрему гілку роду: Зиберг-Платер.

Портрети подружжя Платерів у місті Лева

Невідомий художник. Портрет Катерини Юзефи Платер (фрагмент), фот. ЛІМ

Пошуки портретів представників роду Платер у фондах українських музейних установ, призвели до виявлення у зібранні живопису Львівського історичного музею зображення Катерини (Катажини) Юзефи Платер (бл. 1748–1832). Портрет був написаний невідомим художником у ХІХ ст. У музейному каталозі зазначено, що зображена на портреті жінка, це – «Katarzyna z Sosnowskich Hrabina Jozefina Platerowa Wojewodzina Trocka».

Цей твір має інвентарний номер Ж – 1235. Водночас, під номером Ж –1234 у тому ж каталозі записаний портрет Людвіки Любомирської. Парним до цього портрету виявилося полотно (Ж – 1218), на якому зображено Юзефа Любомирського (1751–1817) – князя, генерал-лейтенанта коронного війська, каштеляна київського. Усі портрети мають схожі розміри та форму (вони овальні) і колись перебували в колекції Музею князів Любомирських у Львові. У 1940 році вказані портрети було передано до фондів створеного Львівського історичного музею, де вони зберігаються й донині. Оскільки Катерина Юзефа Платер та Людвіка Любомирська виявилися рідними сестрами з роду Сосновських, не є дивним, що портрети старшої із сестер та її чоловіка, опинилися в збірці Любомирських.

Як належало представницям аристократичного роду, Катерина Юзефа (1748–1832) та її молодша сестра Людвіка (1751–1836) з дитинства вивчали французьку. Це дало їм можливість перекласти та видати у 1770 році книгу «Сократ-селянин або опис життя хлібороба і доброчесного філософа, який грає роль». Дозвіл на друк від 9 червня 1769 року видав біскуп познанський та великий канцлер коронний Анджей Станіслав Млоджійовський (1717–1780). Вступне слово написав професор Ігнацій Нагурчевський (1725–1811) – єзуїт, поет, перекладач, історик літератури, викладач Рицарської школи й учасник «четвергових обідів» Станіслава Августа Понятовського, на яких збиралася інтелектуальна еліта тогочасної Речі Посполитої. Батьки дівчат – Теофілія Деспот-Зенович та Юзеф Сосновський отримали від професора чимало похвал за «найдосконаліше виховання доньок». Того ж самого року, коли вийшла книжка, тобто у 1770-му, Катерина Юзефа вийшла заміж за Юзефа Вінцентія Платера (1745–1806), котрий був найстаршим сином Августи та Костянтина Людвіка Платерів.

Протягом 1785–1786 років Катерина Юзефа здійснила мандрівку до Італії, яку описала в книзі «Moja podróż do Włoch. (Dziennik z lat 1785–1786)», що побачила світ у перекладі з французької на польську у 2013 році. У цьому щоденнику графиня чимало місця присвятила своїм родичам по чоловічій лінії, що дозволило зрештою прояснити й провенанс згаданих портретів, які зберігаються у львівському музеї.

Невідомий художник. Портрет Юзефа Вінцентія Платера (фрагмент), фот. ЛІМ

Отже, «невідомим з роду Платерів» виявився саме чоловік Катерини Юзефи – Юзеф Вінцентій Платер – державний діяч Речі Посполитої та Великого князівства Литовського, староста берестейський (1770–1777), писар польний литовський (1771–1783), генерал-лейтенант (1775–1795), останній каштелян троцький (1793–1795). У 1775 році він заснував у Толочині родову командорію Мальтійського ордену. Був одним з найбагатших магнатів та посідав на Волині містечка Дашов, Кальник, Ратне, Берестечко. У 1773 році був відзначений Орденом Білого Орла, а згодом став кавалером Ордену Святого Станіслава.

Підтвердженням карʼєрних здобутків Юзефа Вінцентія Платера є зображення на його портреті стрічки та зірки Ордену Святого Станіслава. На користь саме такої ідентифікації чоловічої постаті на портреті також вказує вензель Станіслава Августа Понятовського, який можна розгледіти в центрі зображеної зірки ордену.

Це подружжя Платерів мало безпосередній звʼязок із Україною. Їм належали численні маєтки на Поділлі (Дашовський ключ) та Волині (Горинський ключ, де на ґрунтах села Вєжбіця, Платер у 1780 році заклав містечко Катербург, назване на честь його дружини; Кальник, Ратне та Берестечко, куплене у Замойських 1795 року і, де Юзеф Вінцентій, власне, й був похований). Катерина також принесла чоловікові в посаг маєтність Підбережжя та Сосновицю. Своєю власною резиденцією подружжя зробило Горинку, де ними був побудований палац (цікаво, що колись ці землі належали князю Міхалу Сервацію Вишневецькому (1680–1744), гетьману великому литовському, який був прадідом Юзефа Вінцентія Платера зі сторони матері). Цілком імовірно, що в якомусь з цих маєтків могли перебувати портрети обох з подружжя. Натомість, коли ми говоримо про твори, які нині зберігаються у Львівському історичному музеї, то маємо памʼятати, що вони перейшли до фондів цього музею як депозит Анджея Любомирського. Отже, портрети могли бути написані спеціально для родини Любомирських, або були замовлені Платерами і подаровані Катериною Юзефою сестрі та її чоловіку, син яких – Генрик Людвік Любомирський (1777–1850) відзначився створенням музею. Нині частина колекції цього роду належить Музею князів Любомирських у Вроцлаві та Львівській національній галереї мистецтв імені Б. Г. Возницького. Окремі експонати, як вже було згадано, були передані у 1940 році до фондів Львівського історичного музею.

Розглядаючи портрет Катерини, можна переконатися, що образ на ньому цілком відповідає характеристиці, яку жінці надали її сучасники: „ładna, żywa i wesoła” («гарна, жвава і весела»), а портрет Юзефа Вінцентія цілком передає риси його зовнішності та характеру, відзначені Урсулою Мнішек у листі від 1787 року: „najzupełniej spokojny o siebie z trzech przyczyn, które z ukontentowaniem wylicza: z przyczyny cnoty swojej żony, wielkiej miłości jaką ona ma dla niego, i własnej swej wartości” («повністю в мирі з собою з трьох причин, які він із задоволенням перелічує: цнота його дружини, велика любов, яку вона відчуває до нього, і його власна гідність»).

Портрет же брата Юзефа Вінцентія – Казимира Костянтина, який свого часу відвідував своїх родичів у Горинці, нині перебуває, як було зазначено у Смоленську.

Отже, нині маємо уявлення про місця зберігання та частково про причини написання портретів Костянтина Людвіка Платера та Августи Огінської, що перебувають у костьолі святого Людвіка в Краславі, портретів їх старшого сина – Юзефа Вінцентія та його дружини Катерини Платер з Сосновських, а також портрета їх середнього сина – Казимира Костянтина.

Щодо портретів інших представників роду Платерів, то їх вже виявлено чимало, але вони ще потребують ґрунтовного дослідження. Про візуальний образ однієї з найбільш відомих представниць цієї родини – Емілії Платер (учасниці Листопадового повстання) ми розкажемо окремо.

Використана література:

1. Książka Sokrates wieśniak albo opisanie życia gospodarskiego y cnotliwego filozofa rolą bawiącego się. Przez JJ. WW. Jmć Panny Katarzynę y Ludwikę Sosnowskie pisarzówny polne W. X. Litewskiego z francuskiego na polskie przetłumaczony ukazała się w Warszawie w 1770 r.

2. Katarzyna z Sosnowskich Pkaterowa. Moja podróż do Włoch (Dziennik z lat 1785−1786), wstęp i opracowanie Małgorzata Ewa Kowalczyk, przekład z języka francuskiego Anna Pikor Półtorak, Łomianki, 2013.

3. Męclewska M., Kawalerowie i statuty Orderu Orła Białego 1705−2008, Warszawa, 2008, s. 361.

4. Początki Muzeum Lubomirskich. Dary Józefa Maksymiliana Ossolińskiego i Henryka Lubomirskiego. Katallog wystawy Zakładu Narodowego im. Ossolińskich. Wrocław, 2007.

5. Zielińska Z., Plater Józef Wincenty, PSB, t. 26, Wrocław–Warszawa–Kraków– Gdańsk–Łódź, 1981.

6. Zielińska Z., Plater Kazimierz Konstanty, PSB, t. 26, Wrocław–Warszawa–Kraków–Gdańsk–Łódź, 1981.

7. Богданов С., Портрет: каталог / Львівський історичний музей, Львів; Дрогобич, 2021.

8. Власова Е.И., Судьба коллекций «с давних окраин Речи Посполитой, “Музейный вестник”, Смоленск 2018, вып. IХ.

9. Ковалевська О., Портрети Плятерів у контексті міждисциплінарних досліджень науковців Латвії, Польщі та України. W kn.: Ukraińcy i ich sąsiedzi na przestrzeni wieków: polityka, gospodarka, religia, kultura i życie codzienne. T. IV. Słupsk-Warszawa, 2024, s. 28−38.

Мова Ukrainian