Підтримати культуру, щоб захистити країну: Малґожата Лавровська фон Тадден про українські музеї під час війни

malgorzata_lawrowska_-_von_thadden_obmin_foundation.jpg, default, Малґожата Лавровська фон Тадден, фот. Fundacja OBMIN

Після початку повномасштабної війни польська фундація OBMIN об’єднала понад 150 українських музеїв у мережу підтримки та співпраці. Генератори, цифровізація, міжнародні форуми й стипендії стали частиною цієї роботи. Засновниця фундації Малґожата Лавровська фон Тадден говорить про культуру як елемент безпеки та урок для Європи.

Пані Голово, фундація OBMIN в останні роки активно допомагає Україні, українським музеям та їх співробітникам. Яка була ваша мотивація почати цим займатися?

Загалом, поляки та українці мають більше спільного, ніж відмінностей. Все почалося з потреби та бажання допомогти українцям, які опинилися у надзвичайно складній ситуації. А потім кожен з нас, оскільки маємо у команді різних людей, спирався на свій попередній професійний досвід. У моєму випадку – це був досвід роботи в дипломатії, у польсько-німецьких відносинах. Тоді я подумала: якщо ми працюємо на майбутнє, то варто було б просто підтримати українську сторону тим багажем знань, який ми, поляки, мали свого часу з німцями. Варто було показати трохи різні точки зору, інші перспективи, щоб українській стороні було легше зрозуміти сусідів. Важливими є побудова стосунків та спілкування, адже це – найкращий спосіб допомогти у зміцненні українських інституцій, у нашому випадку йдеться про культурні установи.

Як війна вплинула на цей процес?

Війна прискорила певні механізми. В 2022 році я працювала у Варшавському музеї сучасного мистецтва, ми мали контакти з українськими музеями, зокрема з Національним музеєм імені Андрея Шептицького у Львові, який звернувся до нас по допомогу. І власне з відповіді на прохання одного музею пішла ланцюгова реакція – сформувалася група з тридцяти, потім сорока українських музеїв і так далі. Згодом виник наш фонд і ми почали думати не лише про допомогу, а й про майбутнє – про те, що робити з цим потенціалом.

І як підкреслюють усі українські музеї, з якими ми співпрацюємо, для них найважливішим було і залишається те, що вони могли познайомитися один з одним, оскільки, як виявилося, національні музеї не мали контактів з регіональними. Це спрацювало, і в ті перші місяці повномасштабної війни вони могли допомагати собі навзаєм.

Picture display

standardowy (864px desktop)

Директор Польського Інституту в Києві Ярослав Годун та Малґожата Лавровська фон Тадден на Ukrainian Culture Security Forum, Берлін, жовтень 2025, фот. K. Łukasiewicz/OBMIN

Picture image

obmin_fot._k._lukasiewicz.jpg

Які досягнення фонду за чотири роки повномасштабної війни?

Завдяки нашим спільним зусиллям створено платформу із 150-ти музеїв. Надзвичайно важливою є також побудова довіри та позитивного іміджу, який ми маємо в Україні, Польщі та Німеччині. З'являється все більше конкретних проєктів, на кшалт Українського форуму культури та безпеки України (Ukrainian Culture Security Forum), нас помічають особи, які приймають державні рішення в Україні, Польщі, Німеччині. Після успіху попереднього форуму, який відбувся торік в Берліні, цьогоріч організовуємо другий Ukrainian Culture Security Forum у Варшаві.

Ця платформа включає лише українські музеї, чи на ній є також польські та німецькі?

Загалом нашою місією є підтримка музеїв та працівників культурних інституцій в Україні. Саме тому на нашій платформі представлені лише українські музеї. Водночас, окрім створення, зміцнення і підтримки мережі українських музеїв в Україні, ми також будуємо мости для співпраці українських музеїв із музеями за кордоном, зокрема в Польщі та Німеччині.

Ви періодично буваєте в Україні, до Польщі також приїжджають музейники з різних українських регіонів. Чи маєте якісь історії з України, які вас вразили і якими можете поділитися?

Щоразу, коли я повертаюся з України, я наповнена позитивною енергією, і завжди надзвичайно здивована тим, що відкриваю, зокрема й у сфері культури. Дуже захоплююся колегами і колежанками з України і тим, що попри нинішню ситуацію, фактично всі українські музеї зараз реалізують значно більше проєктів, ніж до війни, маючи при цьому менше персоналу.

Йдеться не лише про виставки, а й про проєкти у сфері освіти, підтримки ветеранів тощо.

Я ввважаю, що в міжнародних відносинах завжди надзвичайно важливим є відкривання іншої культури, іншого світу. Для мене це завжди було дуже важливим у відносинах із Німеччиною – світом, який з одного боку є дуже близьким, а з іншого завжди може здивувати чимось цікавим.

Зустріч Джона Кеннеді та Микити Хрущова, Відень 1961 р., посольство США, на стіні – робота Якова Гніздовського, фот. суспільне надбання

Нещодавно я була у Львові на святкуванні 120-річчя заснування Національного музею та 160-річчя з дня народження його засновника – митрополита Андрея Шептицького. З цієї нагоди було організовано кілька експозицій, де, зокрема, я побачила роботи Якова Гніздовського, який зробив блискучу кар’єру у США. Ще молодою людиною його талант помітив Андрей Шептицький, який допоміг йому потрапити спочатку на навчання у 1930-х роках до Варшави, а згодом через табір для переміщених осіб в Німеччині після Другої світової війни він потрапив до США. Усі ми знаємо знамениту фотографію Джона Кеннеді, де він сидить на дивані разом з Хрущовим, а над ними висить робота Якова Гніздовського. Великою прихильницею Гніздовського була Жаклін Кеннеді, яка придбала для чоловіка дві його роботи, і вони висіли протягом усього його президентства в Білому домі. Це і є те надзвичайне багатство української культури, яке щоразу відкривається наново. Тут можна також згадати ще один приклад – українського художника і скульптора Олександра Архипенка, який теж зробив яскраву кар’єру в США.

Водночас я, як певно кожен, хто приїжджає до України під час війни, не лише здивована, а й вражена тим, як українці намагаються нормально функціонувати в цій складній реальності. Але ще більше мене вражає те, чого мені вже бракує в Польщі: неймовірний бум функціонування культурних інституцій. Зокрема, у кожній книгарні організовуються різноманітні події, багато всього відбувається в музеях, неможливо купити квиток до театру. Це все викликає захоплення! У часи кризи, яка торкається усіх нас, ми бачимо, якою опорою може бути культура, скільки всього ми, поляки, можемо з цього для себе винести, чому повчитися.

Якими сьогодні є актуальні потреби українських музеїв? На чому фундація OBMIN зосереджується у своїй роботі?

Коли спілкуєшся з українськими музеями, то вони, насамперед, прагнуть співпраці, а не допомоги чи грошей. Це те, що ми чуємо від них вже досить давно. Для нас надзвичайно важливим є створення можливостей для того, щоб українські інституції могли реалізовувати спільні партнерські проєкти з інституціями за кордоном. Адже саме таким чином ми можемо допомогти, щоб українська культура і сама Україна постійно залишалися видимими й присутніми у позитивному контексті за межами країни.

З іншого боку, ми підписали меморандум з урядом України, і для нас дуже важливо представляти культуру у ширшому сенсі: що культура є надзвичайно важливим елементом у системі національної безпеки. Культура в складні часи допомагає боротися з дезінформацією, зміцнювати суспільство, протидіяти соціальній поляризації. Це стосується не лише України, а й інших країн. Тобто треба показувати, яким потенціалом є культура, що вона дотична до політики.

Що вам ще вдалося зробити?

Однією із справ, які ми лобіювали разом з філіалом Українського інституту у Німеччині і що нам вдалося реалізувати – це те, щоб на порядку денному Міжнародної конференції з відновлення України (Ukraine Recovery Conference, URC) була також культура. Щоб культура не залишалася лише якось дотичною, а була інтегральною частиною основного заходу. Тоді, на першій конференції у Берліні в 2024 році, було організовано панель міністрів культури. На наступній конференції у Римі відбулося вже дві панелі за участі міністрів культури. Для нас дуже важливо зберегти цю практику. Цьогоріч, як ми знаємо, URC має відбутися у Ґданську. У співпраці з Міністерством культури України та Посольством України в Польщі ми вже зробили всі необхідні кроки, щоб під час цьогорічної конференції про культуру говорили в основній програмі.

А щодо інших досягнень, то реалізованих проєктів за останні роки було багато. З конкретних прикладів можна навести, зокрема, реалізацію проєкту з цифровізації об’єктів культурної спадщини чи фінансову допомогу в межах програми з постачання генераторів. Генератори ми почали постачати ще до створення фундації. Власне одним із чинників її заснування була потреба в безперешкодному перевезенні генераторів через кордон, оформленні декларацій та здійсненні інших формальних процедур.

Picture display

standardowy (864px desktop)

Будинок Луганського обласного краєзнавчого музею у Старобільську (до окупації), фот. суспільне надбання

Picture image

muzeum_krajoznawcze_w_starobielsku_fot_wikipedia.jpg

Тобто йшлося про базову допомогу..

Так. Спочатку це була допомога для евакуйованих працівників музеїв, зокрема з Луганської області. Ці люди евакуйовувалися нашвидкуруч, як правило без музейних колекцій, і потребували найпростіших речей: «буржуйок» для обігріву, термосів, ковдр, спальних мішків, рюкзаків, одягу. Йшлося також про ноутбуки і принтери для роботи, щоб люди могли й надалі працювати, відстежувати свої колекції, які на той час вже були кудись вивезені, тобто підтримувати професійну діяльність.

Згодом з’явилися стипендіальні програми, до чого було задіяно кілька організацій, зокрема фонд Герди Генкель, німецьке федеральне відомство з питань культури та медіа (BKM), а пізніше – міністерство закордонних справ Німеччини. Вони не завжди проходили через нас безпосередньо, але ми вказували на організації та конкретних отримувачів, наприклад, обирали регіони, де музейні працівники отримували ці стипендії.

Варто додати, що це був період, коли допомога європейських країн здебільшого спрямовувалося людям, які були змушені виїхати з України, тоді як для тих, хто залишався в Україні, системної підтримки бракувало. Це був початок повномасштабної війни, коли ще не було зрозуміло, як далеко просунуться російські війська, а системна підтримка музеїв та їхніх працівників лише формувалася. Саме тому спершу наша увага була прикута до працівників музеїв, щоб допомогти їм вижити, особливо під час зими, а також дати їм змогу продовжувати працювати.

Згодом з’явилися проєкти, пов’язані з цифровізацією: йшлося про відповідне обладнання. Це були цифрові камери, носії даних для збереження інформації, ноутбуки для опрацювання матеріалів, які вдалося врятувати, а також сканери для оцифрування книжок, картин, графіки тощо.

Пізніше надавалась підтримка в організації українських експозицій за кордоном, зокрема перевезення до Женеви експозиції Луганського музею із Старобільська, де він розташовувався перед повномасштабним вторгненням Росії. Для нас, попри те що ми є невеликою фундацією, передусім було важливо оперативно реагувати на актуальні потреби українського професійного середовища. Ми започаткували цикл онлайн-воркшопів, адресованих усім українським музеям. Наша пропозиція була відкритою не лише для музеїв з нашої платформи. Ми співпрацювали з міністерством культури, інформація про це поширювалася у ЗМІ. На перших онлайн-зустрічах участь узяли понад 300 осіб.

Про що ви розповідали на цих воркшопах?

Ми розпочинали з базових питань: як комунікувати, як розповідати про діяльність українських музеїв людям, які не знають української культури та історії країни. Йшлося про соцмережі, вебсайти, про те, що саме варто показувати і що є важливим. Це було надзвичайно корисне навчання для всіх нас, яке згодом дозволило ефективно налагоджувати контакти з партнерами за кордоном. З одного боку, ми займалися обміном досвідом, а з іншого – тим, за що нас цінують партнери в Німеччині, Польщі та Україні, тобто забезпеченням видимості й чутності потреб українських музеїв, наголошенням на їхній важливості та ролі культурних інституцій в Україні. Саме тому з самого початку ми організовували конференції для українських музеїв, щоб музейники могли зустрічатися наживо. Першу таку конференцію ми провели у Варшаві в 2023 році. Зараз ми плануємо організацію конференції у Києві.

Picture display

standardowy (864px desktop)

Малґожата Лавровська фон Тадден на Ukrainian Culture Security Forum, Берлін, жовтень 2025, фот. K. Łukasiewicz/OBMIN

Picture image

malgorzata_lawrowska_-_von_thadden_obmin_foundation_poland.jpg

Власне, які найближчі плани фундації OBMIN?

Ми співпрацюємо з інституціями з України, Польщі, Німеччини, а також зі скандинавськими й балтійськими країнами. З огляду на складну ситуацію в Україні ми вважаємо, що дуже важливим сигналом буде організація чергової конференції саме в Україні. Ми свідомо ухвалили рішення провести її в Києві, щоб мати змогу запросити всі українські музеї. Водночас ми хочемо запросити на цю конференцію також музеї з Польщі та Німеччини.

Коли відбудеться ця конференція?

25 березня. Раз на рік ми намагаємося зібрати всіх музейників нашої платформи. Гасло зустрічі звучатиме «Resilient Culture - Cultural Resilience» (Стійка культура – Культурна стійкість). Це наше загальне гасло, адже для нас дуже важливо, щоб усі розуміли наскільки культура є важливою й багатовимірною. Йдеться не лише про музеї, не лише про створення виставок у музеях, хоча це, безумовно, дуже важливо. Йдеться не лише про українську культуру як таку, а про культуру як простір: українську культуру, її контакти з польською культурою. Тобто в цьому випадку українська культура є прикладом, але загалом ідеться про вплив культури, і ми всі повинні зрозуміти, наскільки це важливо.

Сьогодні ми використовуємо в Польщі український досвід, щоб усвідомити, наскільки важливою точкою відліку для кожної людини є культура. Щоб зрозуміти: ким ти є, звідки походиш і ким хочеш бути. Це місця діалогу й розмови, це місця, де, як нещодавно сказала Леся Островська-Люта (українська арт-менеджерка та кураторка сучасного мистецтва – ред.), люди діляться складним досвідом перебування в кризовій ситуації. Саме культура дає народові майбутнє – ніщо інше. І саме за культуру сьогодні борються українці. Якби не було культури, Україна була б лише шматком землі, без жодного значення. А те, що українці є таким народом, яким вони є, – це заслуга культури, а також досвіду війни, який ми теж знаємо з минулого. Ці війни є війнами проти культури, на знищення народу.

Воєнний досвід – надзвичайно важливий для консолідації українців, і саме тому ми намагаємося підтримувати культурний сектор, щоб він був здатен впоратися з цим колосальним і надзвичайно важливим викликом.

Ви сказали, що український досвід важливий для Польщі. Я хотів би підсумувати цю розмову запитанням: що ви відповіли б усім тим в Польщі, хто каже, що ми вже допомогли Україні, тому досить допомагати. Мовляв, поляки втомилися, а українці є невдячними...

Як полька я пишаюся тим, як польське суспільство повело себе на початку повномасштабної війни, адже це було величезне суспільне зрушення, щоб підтримати українців у той драматичний момент. Але також мушу сказати, що всі ми мусимо усвідомлювати: українці обороняються вже довше, ніж росіяни воювали під час Другої світової війни. Я вважаю, що ми, поляки, також повинні пам’ятати про те, що живемо без якихось значних проблем, у безпеці, що можемо нормально ходити на роботу, їздити у відпустки, і завдячуємо ми цьому українцям, які воюють за нас на фронті.

Мова Ukrainian

музей

війна в Україні