Роки наполегливих студій
Петро-Василь Війтович (Войтович), якого називали «львівським Фідієм» або «львівським Берніні», народився 10 червня 1862 року у Перемишлі в бідній родині міського сторожа. Батьки Війтовича і сам він були греко-католицької віри. Однак Війтович не хотів афішувати своє українське походження і майже не підтримував контактів з українськими громадськими або релігійними організаціями. Іван Труш, рекомендуючи в 1913 році Війтовича як талановитого скульптора-монументаліста в листі до Комітету встановлення пам’ятника Шевченку в Києві, писав, що він українець, але напівспольщений. Скульптор Іван Севера з розчаруванням згадував, що Війтович «скривав свій український родовід». Проте Микола Голубець, сучасник Війтовича, у путівнику «Львів» (1925) та інших публікаціях завжди підкреслював його українську національність.
Від раннього дитинства Війтович проявляв здібності до скульптури й власне у цій професії бачив мету свого життя. У Перемишлі він працював як учень столяра, вирізаючи рами для картин. Потім заробляв на життя різьбленням по дереву у Кракові та Львові. Тут у 1882 році потрапив до львівської майстерні Леонардо Марконі, де 4 місяці вчився обробляти мармур. Марконі вислав скульптора-початківця до Відня. Перебування у цьому місті Війтович вважав одним з найкращих періодів свого життя. Відомий скульптор-монументаліст Рудольф Вейр дав йому рекомендаційні листи до польських аристократів у Відні. Князь Єжи Чарторийський допоміг Війтовичу місячною стипендією 18 ринських золотих (гульденів).
У 1883 р. Війтович вступив до Віденської академії, де вчився у майстерні Каспара-Клеменса фон Цумбуша, який вважав його своїм найкращим учнем і у 1886 році представив цісарю Францу-Йосифу як свого першого асистента.
Петро Війтович, «Раб» (1885), фот. Muzeum Narodowe w Krakowie
Першим важливим самостійним твором Війтовича став гіпсовий «Раб» (1885), слов’янський невільник, що намагається зірвати окови.
У 1886-1887 роках Війтович працював над статуєю «Персей з головою Медузи» (1887, Національний музей у Кракові, бронзовий відлив на експозиції в Сукенницях). Виник вже зрілий, навіть віртуозний твір у дусі віденського академізму й необароко. За гіпсову версію «Персея» Війтович отримав від Цумбуша нагороду в розмірі 200 гульденів. «Персей» з успіхом експонувався на Міжнародній художній виставці у Відні у 1888 році. Ще раніше, у 1887, Війтович взяв участь у Першій великій виставці польського мистецтва в Кракові. Крім «Раба» він показав тут дві нові скульптури «Метання списа» (гіпс) і «Після купелі» (бронза). Фігура чоловіка, що кидає спис, виділялась чудово схопленим рухом і досконалим знанням анатомії. Натомість бронзова постать оголеної дівчини, що заплітає волосся, названа «Після купелі» (1887, Національний музей у Кракові), вражає незвичною для тогочасної творчості Війтовича чарівністю і ліричністю, гнучкістю ліній й витонченістю силуету.
Під кінець навчання у Відні в 1890 році Війтович створив велику (майже двометрової висоти) скульптурну групу «Викрадення сабінянки». Він працював над нею з великим захопленням, у таємниці, ховаючись від заздрісних колег. Ця праця принесла йому успіх: за модель в глині скульптор отримав першу конкурсну премію і державну стипендію на дворічне перебування в Римі в сумі три тисячі ґульденів. «Викрадення сабінянки» (гіпсовий відлив тепер на експозиції в краківських Сукенницях) вражає динамічністю й водночас цілісністю, синтетичністю композиції. Могутню фігуру римлянина Війтович потрактував з бездоганно переданими анатомічними подробицями. Влітку 1894 року Війтович брав участь у Виставці сучасного мистецтва у Львові. Композицію «Викрадення сабінянки» схвально сприйняли художні критики, вона отримала золоту медаль. Цей успіх спонукав скульптора на постійно поселитися у Львові в серпні 1894 року.
Перші львівські монументальні праці
