Брати дві відпустки – влітку і взимку
"Зима у Східних Карпатах’". Туристичний путівник 1938 року, фот. polona.pl
Звісно, гори були привабливими для мандрівників не тільки влітку та теплої осені. Особливої популярності Карпати набували взимку. Лижники з усіх куточків тогочасної Польщі спішили на потяги, аби дістатися на круті схили й випробувати та порадувати себе катанням на ідеальних гірськолижних трасах. Ось як про це писали у туристичному путівнику «Зима у Східних Карпатах» (Zima w Karpatach Wschodnich) за 1938 рік:
Східні Карпати – один з найкрасивіших туристичних регіонів нашої країни, земля обітована для зимових видів спорту з лижним спортом на першому місці, вони зможуть привести у гарну фізичну форму хворі й ослаблені клітини всього організму нашої спільноти, змушеної жити і працювати в рівнинній Польщі.
Звичай, який все більше утверджується в Польщі, – брати дві відпустки, – влітку і взимку, – правильний і доцільний, оскільки ніщо не може замінити благословенний вплив гір і сонця взимку на будь-який організм. Це дає можливість все більшій кількості білих і синіх комірців (терміни, які умовно класифікують персонал компанії, - авт.) провести принаймні десяток днів у горах, катаючись на лижах, санчатах або навіть побути на веранді, і залишить у них багато прекрасних вражень та спортивних емоцій.
У 1930-х роках тогочасний уряд почав істотно інвестувати в туризм. Створювали різні туристичні об’єднання, будували нові туристичні готелі та садиби, рекламували досягнення у цій сфері на різних виставках та конференціях.
Від 1933 року окружні залізничні дирекції запровадили спеціальні «популярні потяги». Вони курсували від великих міст Польщі до туристичних центрів у Карпатах. Квитки на такі потяги були значно дешевші, ніж на звичайні. Число потягів з кожним роком зростало – від десятків до понад сотні рейсів. Водночас збільшили кількість автобусних перевезень до Немирова, Моршина, Косова, Трускавця та інших туристичних центрів. Почали використовувати можливості гірських річок, що сприяло розвитку сплаву на каяках. До кінця 1930-х Галичина була найпопулярнішим напрямком для внутрішнього туризму у ІІ Речі Посполитій.
"Короткий путівник Гуцульщиною"’, 1933 рік, фот. polona.pl
У 1933-му році, плануючи подорож у Карпати, потенційний мандрівник відкривав «Короткий путівник Гуцульщиною» (Krótki przewodnik po Huculszczyźnie), розглядав гарні світлини, та читав:
Гуцульщина – це острівець екзотики, подібний до якого важко знайти в усій Європі. І кого з нас не вабить побувати в первозданних і незвіданих краях, побачити дивні та незвичні речі! Але чи обов'язково шукати їх аж у морях чи пісках пустелі? У нашій країні є таке місце, щоправда, недооцінене і забуте!
Туристи їдуть у парки Америки, де їм показують індіанців у костюмах. Але хіба наш гуцул у гарному строкатому вбранні, який грає на чотириметровій трембіті, або ж їде у весільному кортежі, запряженому кіньми, або на дарабі, що пливе пінистим Черемошем, не є у стократ оригінальнішим, мальовничішим, природнішим і вартим того, щоб з ним познайомитися? Нас ваблять таємничі води чужих річок, але мало що може зрівнятися з Черемошем, коли він виривається з відкритих плес у долини з усім поривом своїх нагромаджених хвиль, перекочуючись через валуни, мчить і піниться тисячами каскадів, несучи за собою десятки плотів і дарабів. А віковічні хащі карпатських пралісів, де живуть лише ведмеді та вовки, ростуть столітні ялини та смереки, – хіба вони не гідні стояти поруч з пралісами з книг Кервуда та Лондона? Тож, їдьмо на Гуцульщину, пізнаваймо цей прекрасний і цікавий край, берімо з нього все, що є молодого, здорового, не зіпсованого шаблонами і сірістю!
І хіба ж можна було після цього встояти?
