У своїй діяльності на чолі Київської митрополії Сильвестр Косов дійсно став виразним послідовником церковно-організаційних і освітніх реформ Петра Могили. Зокрема він намагався підпорядкувати церковній ієрархії монастирі та братства, надати структурі і програмі Києво-Могилянського колегіуму рис єзуїтських колегій з латинською мовою навчання. Окрім того, здійснив вагомий внесок у відновлення повноцінної діяльності митрополичої кафедри – собору Святої Софії Київської.
Служіння Сильвестра Косова припало на нелегкі часи Хмельниччини. Річ ясна, що ставлення нащадка родини герба «Корчак» до козаків та їхнього ватажка було далеко не однозначним, проте пройшло з часом помітну еволюцію. Ще напередодні першого прогнозованого вступу Хмельницького до Києва митрополит разом з іншими вищими церковними ієрархами покинув місто. Однак загальновідомим є факт зустрічі Сильвестром Косовим Богдана Хмельницького в січні 1649 року біля Золотих воріт у Києві і визнання ним у такий спосіб козацької влади, тим більше, що він супроводжував єрусалимського патріарха, який був проїздом у Києві. Патріарх у привітальній промові називав козацького ватажка «ясновельможним князем» і «князем Русі». А спудеї Києво-Могилянської колегії в ораціях величали його «Мойсеєм, спасителем і збавителем народу руського з неволі лядської, Богом даним – тому то й Богданом названим», як то зобразив український художник Микола Івасюк на своїй картині «В'їзд Богдана Хмельницького до Києва 1649 року». До речі, він родич Михайла Івасюка і його сина Володимира Івасюка. Музей родини Івасюків у Чернівцях розмістився у колишньому помешканні Миколи Івасюка.
У 1631 році Петро Могила заснував при монастирі школу, яка мала давати учням ґрунтовну середню освіту з особливим акцентом на вивченні латинської мови. У цій школі Сильвестр Косов займає посаду префекта. Він бере активну участь в об’єднанні обох київських шкіл і створенні навчального закладу вищого типу – колегії (1632), стає її першим префектом, викладає риторику. Потреба захисту правного статусу Києво-Могилянської та підпорядкованої їй вінницької та гощанської шкіл втілюється у першій друкованій публікації Сильвестра – книзі «Екзеґезис, тобто звіт про київські та вінницькі школи...» (Київ, 1635). Обстоюване ним право українців і білорусів на власне реліґійне і культурне життя автор прагне узгодити із законами Речі Посполитої, доводячи їхню принципову сумісність. Це відображає головний політичний принцип діячів могилянського кола: збереження й удосконалення наявної політичної структури при використанні всіх можливих засобів мирної боротьби за розширення прав українського й білоруського населення Речі Посполитої. Не випадково «Екзеґезис» відкривався посвятою Адамові Киселю (1580-1653), православному магнатові українського походження, образ якого став у літературі XVII стоілття символом шляхтича-сармата, вірного слуги короля й Речі Посполитої, але водночас і свого народу та віри предків. «Екзеґезис», як і «Патерикон», опубліковані, коли Сильвестр Косов уже зайняв мстиславську, могилівську й оршанську кафедри.
Полемічна гострота й непримиренність чужі стилю мислення Сильвестра Косова. Як свідчать передмови до «Патерикона» та «Екзеґезису», його метод – переконування, ненав’язливе напучування. Особливий акцент покладено на необхідність поширення освіти, популяризації книги. На терені Сильвестрової єпархії, в Оршанському Кутеїнському Богоявленському монастирі, на початку 1630-х років було засновано друкарню, в діяльності якої бере участь і сам архиерей, принаймні як автор катехитично-богословської книги «Дидаскалія» (Кутеїн, 1637).
«Дидаскалія» Сильвестра Косова, Київ 1637, фот. суспільне надбанняВін намагався триматися осторонь повсталих мас, прагнув залагодити конфлікт між козацтвом і урядом Речі Посполитої, виступав посередником при переговорах представників українського гетьмана й польського короля. При цьому він послідовно виступав проти унії як головної, з його погляду, причини політичної кризи. Помер Сильвестр Косов 13 квітня 1657 року.
«Патериконові» належить центральне місце в літературній спадщині Сильвестра Косова. Цей твір – смілива спроба переробки авторитетного літературного тексту. Під пером Сильвестра він позбавляється середньовічної топіки, набуває нових жанрових ознак, фактично виступає первістком української барокової агіографії. Головними композиційними одиницями «Патерикону» стають житіє та житійне оповідання. Жанрове визначення «житіє» («żywot») вводиться до заголовків окремих частин «Патерикону», для яких характерне більш чи менш повне висвітлення біографії героя. Житія Сильвестра – це переважно скорочений варіант творів, включених до раніших редакцій «Патерика».
Згідно із твердженням владики Ігора Ісіченка, польськомовна редакція твору – цікавий наслідок взаємодії трьох відмінних типів художньої творчості: руського середньовічного, в контексті якого з’явилося житіє Феодосія Печерського, та барокового, котрий визначає саме звернення до житійного сюжету і основні риси його рецепції, а також польського барокового, в категоріях якого й інтерпретується цей сюжет. У новій редакції пам’ятки зберігається автентична фабула, відповідно до звичних норм моделювання агіографічного типу «преподобного» (героя-ченця), стиль викладу інтеґрує в собі давньоруську й польську житійну топіку. Загалом же провідною тенденцією було посилення наративних елементів.
Патерикон Сильвестра Косова, Київ 1635, фот. суспільне надбанняЗайвою стала також переважна більшість цитат з Біблії та патріотичної літератури, етикетних формул, зокрема образних топосів. Тут передусім далася взнаки втрата ними первісної семантики в культурі бароко. Але чи не найголовнішою була настанова на посилення інформативного начала у творі. Вона виявляється насамперед у чіткому просторово-часовому обмеженні сюжету, у вказівках на місце й період перебігу подій, а також в увазі до реалій давньоруського побуту. До тексту вводяться історичні дати, конкретні географічні назви; діяльність героя тісніше, ніж у давньоруській пам’ятці, пов’язується з іменами відомих політичних діячів.
Автор «Патерикону» орієнтувався не лише на традиції житійної, а й літописної літератури. Це передусім відображало загальні особливості становлення барокової системи жанрів, а також засвідчувало вироблення нового типу історизму і, зрештою, випливало з характеру використаних сюжетів, в оцінці яких помітна діалектична поєднаність відчуттів ґенетичного зв’язку з давньоруською культурою й відштовхування від неї. Сюжети ґрунтуються на образах конкретних осіб, а не на оцінках їхніх дій і вчинків. Увага – наскільки це можливо в реліґійній прозі, де неминуче домінують провіденційні мотиви, - зосереджується на людських постатях. Показ дій і вчинків стає не стільки засобом ілюстрації певних катехитичних тез, скільки формою осмислення духовної сутності персонажів. У «Патериконі» помітні тенденції, спільні для різних жанрів української літератури: історико-мемуарної, ораторсько-проповідницької і полемічної прози, ліричної та ліро-епічної поезії, міраклів, містерій тощо.
Структура твору обумовлена ходом засвоєння Патерика бароковою книжною культурою. Тут позначилися й загальні принципи побудови книги (у XVII столітті вона майже обов’язково включала вступні вірші, посвяту, передмову й довідкові частини: предметний покажчик, покажчики змісту, бібліографічний список), що надавало їй композиційної завершеності й допомагало користуватися нею.
У «Патериконі» відчутне прагнення до історичної достовірності, а водночас і становлення нового типу історизму, важливим елементом якого було виявлення безперервності традицій і проголошення ідеї спадкоємності як запоруки її стійкості й самобутності. Дається взнаки вплив історичної прози, а почасти й геральдичної поезії (не лише у віршах, а й у посвяті). Проте найхарактерніша риса «Патерикону», – його полемічна спрямованість. Твір виходить у світ під час гострої міжконфесійної боротьби, котра в 1630-х роках набуває нових форм. Особливо помітний вплив на Сильвестра Косова справляє «Палінодія» Захарії Копистенського – ґрунтовний історикотеологічний трактат, де знаходимо і концепцію кількаразового хрещення Руси, і хронологічний список митрополитів. У свою чергу Захарія Копистенський звертається до досвіду Лева Кревзи, відповіддю на трактат якого «Оборона церковної єдности» (Вільно, 1617) стала «Палінодія». «Патерикон» підхоплює традицію полемічної прози, використовує її сюжети й стильові прийоми, деякі вироблені нею літературні форми.
Внаслідок антикатолицької спрямованості вступних і заключних розділів, взаємодії із загальнокультурним контекстом тієї доби «Патерикон» сприймається як полемічний твір. Жанровий зміст книги визначається взаємодією багатьох складників, причому провідну роль продовжує відігравати середньовічна за своїм типом патерикова традиція. Вона значно трансформується в ході взаємодії з іншими агіографічними жанрами, передусім із чернечими житіями й Прологами. Водночас важлива жанротворча функція належить традиціям полемічної літератури й історіографії. Твір Сильвестра Косова постає як результат взаємодії середньовічної основи тексту й барокової поетики, котра асимілює давній твір. Внаслідок цього виробляються нові принципи побудови Патерика, які передбачають існування в його складі поряд з агіографічними інших розділів, покликаних об’єднувати, коментувати, доповнювати агіографічні. Зростає увага до організації матеріалу, послідовності його викладу; йде пошук нових форм, котрі б не суперечили патериковій традиції й водночас враховували б переосмислення самого жанру. Архаїчні, власне середньовічні форми об’єднання структурних частин відсутні.
Література:
Архиєпископ Ігор Ісіченко, Історія української літератури: епоха Бароко (XVII-XVIII ст.), 2011; Глобенко М.,“Paterikon” Сильвестра Косова [в:] ЗНТШ. Філологічна секція, Нью-Йорк ; Париж, 1956, Т. 2, с. 33; Котляр Н. Ф., Киево-Печерский патерик [в:] Котляр Н. Ф. Киев древний и современный, 1982; Затилюк Я. В., Минуле Русі у київських творах XVII століття: тексти, автори, читачі : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук,, 2013; Перетц В. Н. Киево-Печерский патерик в польском и украинском переводе [в:] Славянская филология. Сборник статей, 1958; Плохій С. Наливайкова віра: козацтво та релігія в ранньомодерній Україні, 2006; Сакал Є. Текстологічні розбіжності між Києво-Печерським патериком та “Патериконом” Сильвестра Косова [в:] Історія релігій в Україні, 2011, Кн. 2, с. 47-55; Сінченко Н. «Патерикон» Сильвестра Косова: переклад та дослідження пам’ятки, 2013; Сильвестр Косов. Патерик [Пам’ятки української православної богословської думки XVII ст. Т. 2.], Упорядкування (вступ, коментар, переклад з польської) протоієрей Юрій Мицик, 2007; Ю. А. Ісіченко, Києво-Печерський патерик в історико-літературному процесі XVI-XVIII ст. на Україні, 1990; Яковенко Н., Символ “Богохранимого града” у пам’ятках київського кола (1620– 1640-ві роки) [в:] Яковенко Н. Паралельний світ: Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI–XVII ст., 2002, с. 296-330; Lewin P., The Bible in the Syl’vester Kosov’s “Paterikon” of 1635 [в:] Richerche slavistiche, 1989, Vol. 36, Р. 120-122; Nodzyńska L., O pierwszym polskim opracowaniu “Pateryku Kijowsko-Pieczerskiego” [в:] Chrześcijański wschód a kultura polska, Рod redakcją R. Łużnego, 1989, s. 219-227; Seventeenth-Century writings on the Kievan Caves Monastery / With an Introduction by Paulina Lewin, Cambridge, 1987, Vol. 4, P. XVII-XXIII; Sysyn F. E., The Cultural, Social and Political Context of Ukrainian History-Writing: 1620–1690 [в:] Europa Orientalis, 1986, Vol. V; Łużny R., Kossów (Kosów, Kosow) Sylwester [w:] Polski słownik biograficzny, t. 14, Wrocław, 1968–69, s. 326.