З 2012 року Остап Лозинський був пов’язаний зі спільнотою Міжнародної майстерні іконопису в Новиці. З самого початку він дуже активно займався організаційними справами: оформлював виставки, брав участь у виборі нових тем, учасників, яких варто було запросити. Його знання та досвід допомагали підвищувати художній рівень майстерень. Вів довгі розмови про назви творів, які обирали він та інші митці, і своїм прикладом спонукав людей звертатися до Біблії та інших теологічних текстів, а також до альбомів із репродукціями. Не раз ставав гідом для менш досвідчених колег. Він обговорював з ними композицію, кольори, спосіб виконання, вносив корективи. Велика кількість сучасних польських та українських іконописців багато чому навчилися від нього.
У своїй творчості Остап Лозинський не обмежувався лише мистецькою діяльністю. Десять років працював у Національному музеї імені Андрея Шептицького. Він мріяв, щоб музей став важливим місцем на музейній карті Європи. Організував десятки виставок, серед яких варто назвати присвячені творчості Івана Труша, Олекси Новаківського, Леопольда Левицького, Олени Кульчицької, Олекси Сміх-Шатківського, Івана Рутковича, Сергія Василівського та інших. Широкий відгук отримали й інші виставкові проекти: 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка, народні ікони другої половини ХІХ − початку ХХ століття з Буковини, Гуцульщини, Покуття з музейних та приватних колекцій чи «Гуцульське Різдво». Лозинський продовжував свою кураторську діяльність і після того, як перестав працювати в Національному музеї. Саме тоді були створені не менш важливі проекти, як-от виставка робіт Богдана Сороки в Одеському музеї західного та східного мистецтва, проект «Вигнані» у Львівському музеї етнографії та художнього промислу, «Puzzle» у галереї «Дзига» та два останні виставкові проєкти – присвячені ювілею Шевченківського гаю «50 історій Львівського скансену» (спільно з Романом Зілінком) та VERADARDZ з нагоди 30-річчя відродження Вірменської Апостольської Церкви в Україні.
Важливим аспектом діяльності Остапа Лозинського щодо популяризації української культури були численні видавничі проєкти, серед яких два альбоми, присвячені творчості Олекси Новаківського (2009, 2012), Олени Кульчицької (2013), акварелям Наталії Доробан (2017) та малюнкам Євгена Лисика (2019-2020) тощо. Звісно, не бракувало також видань, присвячених українській іконі, якою Лозинський захоплювався і яку досліджував. Серед них можна відзначити проєкт альбому «Українські ікони XIII — початку XVI століть зі збірки Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького: альбом-каталог» авторства Марії Гелитович (2014) чи «Спас — Виноградна Лоза: ікони зі зб. Нац. музею у Львові ім. Андрея Шептицького» авторства Роксолани Косів (2016).
Лозинський також брав активну участь у створенні двох альбомів, присвячених сучасним іконам. Перший том «Нова ікона» (2018) і другий «Віра і форма» (2021). Підбір робіт він обговорював із великою пристрастю, щоб вони якнайкраще представили самого художника, а також певні мистецькі тенденції. Це була його ідея зіставити класичні ікони із сучасними втіленнями у другому альбомі. Не меншу увагу він приділяв і самому графічному оформленню, повністю відданий удосконаленню структури, композиції та внесення виправлень до самого кінця.
Він дуже пишався своєю останньою роботою фотоальбому «Ковчег: українське народне мистецтво» і мріяв, що цей альбом стане візитівкою української культури. У всякому разі, він жив народною творчістю щоденно. Вихований у родині відомих львівських колекціонерів, сам продовжив справу батьків. Мав одну з найбільших в Україні колекцій народних ікон на склі. Він був щасливий, як дитина, коли йому вдавалося поповнити свою колекцію новими експонатами.