Але повернімося до кривавої війни після розпаду Юґославії, зокрема до подій у Боснії й Герцеговині. Від українського кордону туди можна доїхати автівкою за пів дня, тож це справді — не тільки культурно, а й географічно — дуже близький для нас контекст. Війна там тривала з 1992 аж до 1995 року, кількість жертв вимірюється десятками тисяч, лише зґвалтувань задокументовано понад 35 тисяч, столиця країни кілька років перебувала в глухій облозі. Цю війну теж називали найбільшим воєнним конфліктом в Європі після Другої світової, а Сребреницю — цю жахливу різню, під час якої серби вбили майже 8 тисяч боснійських (мусульманських) чоловіків — порівнювали з Голокостом.
До тієї війни суспільна думка на Заході також ставилася передусім орієнталістично: мовляв, це ж Схід, там дикі слов’яни та ще й плюс мусульмани, гірка колоніальна спадщина жорстокої Османської імперії; недарма ж Балкани вже століттями називають «пороховою бочкою Європи»! Зрештою, навіть тиск колективного Заходу не зупинив конфлікти в колишній Юґославії повністю, адже після Боснії ще був геноцид албанського населення в Косові. Справді, безкінечна історія...
Зізнаюся: вивчаючи перипетії юґославського конфлікту і зокрема війни в Боснії, я також думав, що у нас щось подібне неможливе. Адже в Боснії паралельно з агресією Белґрада і справді розгорнулися внутрішні конфлікти; війна в Боснії мала також яскраво виражений релігійний вимір, бо за кожною з сторін конфлікту стояла інша релігія як маркер самоідентифікації. Генерал Младич свої жахливі воєнні злочини виправдовував мітичними історичними причинами (мовляв, це вам, боснійські мусульмани, за битву на Косовому полі 1389 року!), а щось таке мені здавалося абсолютно анахронічним і неможливим в Україні. Як бачимо сьогодні, я помилявся, бо аналізував події в Боснії таки з орієнталістичної точки зору.
Підозрюю, що більшість європейців сьогодні так само дивиться й на війну в Україні. Мовляв, це можливо тільки на сході Європи (там православні, слов’яни, це не ЄС, причини можна вигадувати далі), але такої війни більше ніколи не буде в «старій» Європі. Адже Європа в НАТО, вона добре засвоїла урок Другої світової, пам’ятає знищені міста і мільйони вбитих людей — тому ніколи знову!
Як людина, що мислила так ще два місяці тому, скажу вам правду: чекайте війни. Бо причина війни не в тому, що Україна не в НАТО, що ми на сході континенту, що в нас якась не така релігія чи інший історичний бекґраунд. Причина в тому, що оскаженілий божевільний диктатор на чолі нації, яка прагне крові й війни, вирішив втілити свої найхворобливіші фантазії в життя. путін і росіяни прагнуть крові, перемоги й тріумфу, їхня ціль — знищити українців, щоб довести світу, наскільки росія сильна. А після знищення України обов’язково надійде черга наступних країн — Литви і Польщі, Угорщини й Чехії, отримають свій удар і німці, бо страх і бажання домовлятися лише провокують і заохочують агресора. І цьому не буде кінця.
Дорогі громадяни ЄС, передусім сусіди України, ось моя вам щира порада: не треба пояснювати причини зла сходом чи орієнтом, зло треба знищувати! Інакше воно прийде і по вас.
Не будьте орієнталістами — захищайте себе!