Розкажіть про свій проєкт, як виникла ідея, з чого все почалось.
Я тривалий час працював у Львівській політехніці на кафедрі прикладної лінгвіститки, де мав курс «Сучасні технології лінгвістичних досліджень» про основні підходи до розуміння прикладної лінгвістики, про методи, які використовують для аналізу лінгвального матеріалу і власне тоді я вже почав вплітати в курс кількісні методи, зокрема контент-аналіз. Окрім того, оскільки в мене перша освіта перекладацька, то я мав курс усного синхронного перекладу і ділової німецької мови та паралельно лекції для ЛНУ імені Івана Франка й часом УКУ. Першим моїм науковим зацікавленням була політична риторика і я зі своїми студентами-дипломниками аналізував тексти парламентських дебатів, передвиборчі програми, медіатексти. Оскільки кафедра прикладної лінгвістики належала до Інституту комп'ютерних наук та інформаційних технологій, то необхідною була і комп'ютерна частина, і ми використовували різні програми контент-аналізу. Потім одна дипломниця сказала, що вона би хотіла займатися політичними плакатами і це був такий перший місточок до візуальної комунікації.
Згодом в 2013 році під час Революції гідності відбувалися захисти дипломних робіт. Тоді якраз активно стали малювати Януковича та Ющенка. З початком війни і російської окупації Криму я почав збирати карикатури , які висвітлювали анексію. І з того часу основним предметом моїх наукових зацікавлень стала політична карикатура. Своєрідним підсумком моєї праці монографія 2021 року «Медіатизація воєнних конфліктів». Власне російсько-українська війна в політичній карикатурі. Де я узагальнив, це була така міждисплінарна праця на межі політології і конфліктології. Мав вже тоді досвід публікацій у західних Scopus журналах, була можливість побувати на кількох конференціях, в тому числі, здається, у Варшаві в 2015 році, потім був Бидгощ і напрям цих конференцій називався медіалінгвістика. Оскільки карикатура є гібридним медіатекстом, який поєднує вербальний і невербальний елементи, її можна зараховувати до медіаполітичного гумористичного дискурсу. Ця тема стала моїм основним науковим зацікавленням. У 2021 році відбувався перший тур конкурсу POLONEZ BIS 2, до участі в якому мене заохотила колишня студентка, випускниця факультету журналістики ЛНУ імені Івана Франка Ольга Ткаченко, яка тепер працює у Варшаві в Групі підтримки наукових досліджень Інституту славістики НАН Польщі. З першого разу я пройшов лише перший тур, однак у фінал не потрапив. Друга спроба була вдалою і у грудні 2022 року я отримав електронною поштою повідомлення, що мій проект отримав фінансування. Зараз я працюю в Інституті славістики ПАН . Мій корпус налічує 6000 карикатур і 4000 мемів з 64 країн з Європи, Америки, Африки, Азії, Австралії. Думаю, що на цій кількості варто зупинитися, оскільки аналіз такого обширного матеріалу потребує багато часу.