Переживання ікони
Окрім колористики, другою сферою, у якій Юрій Новосільський був генієм, стала ікона. Якщо йдеться про зацікавлення цим видом сакрального мистецтва, то він не був винятковим. Ікону у певному сенсі «відкрито» ще на початку ХХ сторіччя – все почалося з «Трійці» Рубльова. Багато художників перебували під впливом мистецтва ікони, також і Новосільський, який її творчо розвивав, пристосовував до нашої ментальності. Оскільки ментальність змінюється, то не можна без перерви робити копії ікон XII чи VIII сторіччя. Естетична вразливість наших часів є іншою. Пан професор це добре знав. Є таке його твердження, за яке люди до нього мали претензії, вважали, що це ледь не злочин, коли він казав, що найліпшою іконою янгола є абстракція. Адже ми ніколи не зустрічалися із янголами (окрім тих з нас, хто пережив об’явлення, звісно). Натомість абстракція звертає нашу увагу на те, що повністю відрізняється від нашого досвіду. Для нього малювання абстракцій було, власне, таким «дотиканням» світу янголів, що супроводжувалося рефлексіями філософсько-богословського характеру.
Пан професор дуже багато читав, був дуже працьовитою людиною. Це не може не дивувати, адже він залишив після себе тисячі картин і рисунків. Зрештою, дотепер невідомо, скільки було рисунків, адже професор мав звичай щодня робити їх по декілька або по кільканадцять. Він керувався таким римським принципом: ані дня без лінії. Вважав, що коли не малюватиме, то втратить навички. Адже він роками відточував лінію, й саме тому це згодом приносило такі результати.
Я сам був свідком цього, позаяк у церкві на Волі (один з районів Варшави – прим. ред.) я малював тло. Натомість професор малював решту, а мені казав: «Слухай, ось маєш фарбу, і те, що там так загально зазначено, малюй блакитним або зеленим», – тобто це було дуже простим завданням. Від самого початку, як ми приходили туди малювати разом, я бачив, як професор брав вугілля і без жодних циркулів, без жодних лінійок креслив кола, лінії, овали і трикутники. Від руки, так би мовити. Він не використовував навіть лінійки, бо взагалі її не мав. Це було щось неймовірне.
Пам’ятаю, як приходили священики, які тоді були на Волі, і, дивлячись на те, як він виводив німби тощо, казали, що це неможливо. Мені все це від самого початку також здавалося неможливим, але він мені потім розповів, як роками брав папір і працював над тим, аби добитися настільки ідеального кола. Тоді я збагнув, що так досягається високий рівень майстерності, коли жодні циркулі та косинці художникові вже непотрібні. А він робив такі щоденні вправи з рисунку впродовж усього свого життя.
Юрій Новосільський залишив прекрасні малюнки, серед яких є сотні проєктів костелів і церков. Він мріяв про те, аби збудувати власну церкву, і, зрештою, ця церква з’явилася, мрія збулася. Йдеться про Церкву Різдва Пресвятої Богородиці у Білому Борі, збудовану за його проєктом. Я дуже дивуюся, що досі жодному архітекторові не спало на думку, аби інші його проєкти десь використати, не обов’язково у Польщі, адже на підставі цих малюнків можна творити дивовижні композиції. Прикладом є відома церква Святої Трійці у Гайнівці, збудована за його малюнком.