Ми не маємо наміру запроваджувати якусь ієрархію в літературному світі. Або дріб'язково зазирати в письменницькі кишені. Це лише спроба подивитися на їх винахідливість у примиренні суттєвих протиріч.
Наукова, критична, перекладацька, редакторська, видавнича чи журналістська робота, якою займаються багато письменників, нікого не повинна дивувати. Тож ми оминемо професії, що споріднені з літературною творчістю. Все ж пам’ятаймо, що перш ніж прийдуть літературні успіхи, а з ними й прибутки, треба подбати про себе та сім’ю.
Письменників, які займалися творчістю у комфортних умовах, наприклад, були з багатих сімей, в історії польської літератури небагато. Переважна більшість зводила кінці з кінцями, працюючи у галузях іноді досить далеких від їхніх зацікавлень.
Юліуш Словацький (1809–1849) – податковий стажист і дипломатичний кур'єр. Після вивчення права у Віленському університеті працював у Варшаві в Урядовій комісії скарбниці і доходів, після чого його прийняли на роботу в Дипломатичну канцелярію повстанського Крайового уряду (1831). Того ж року як дипломатичний кур’єр цього уряду Словацький вирушив у Париж та Лондон, розпочавши водночас долю емігранта.
Болеслав Прус (1847–1912) – гувернант, репетитор, фотограф, вуличний промовець, слюсар, нарешті банківський касир. Підзаробляв журналістикою. З часом його робота як колумніста та письменника стала приносити йому чималий дохід.
Габріела Запольська (1857–1921) — актриса. Робота на сцені дозволила їй навчитися театральних прийомів і зробила її успішним драматургом. Вона також була надзвичайно плідною як прозаїк. Публікувала оповідання, соціально-психологічні романи, мелодрами та публіцистичні тексти.
Станіслава Пшибишевська (1901–1935) – службовець, вчителька. Прославилася драмою «Справа Дантона», яку екранізував Анджей Вайда (фільм «Дантон»).
Болеслав Лесьмян (1873–1937) – нотаріус. Внаслідок зловживань, скоєних його партнером, він потрапив у фінансові проблеми. З ними поет боровся до самої смерті.
Станіслав Ігнацій Віткевич (Віткацій) (1885–1939) – художник, рисувальник, фотограф, філософ, теоретик і мистецтвознавець. Засновник власної «Портретної фірми», яка допомогла йому залатати діри в бюджеті.
Тадеуш Бой-Желенський (1874–1941) – лікар. Він займався лікарською практикою до моменту, коли почав заробляти на життя письменницькою працею. У своїй публіцистиці пропагував секуляризацію польської моральної культури, раціоналізацію ставлення до традицій і національної літератури. Переклав понад 100 томів французької класики.
Бруно Шульц (1892–1942) – учитель ручної праці та малювання. Чудовий рисувальник, графік і живописець, він створив надзвичайно яскраву, поетичну прозу, що увійшла до збірок «Цинамонові крамниці» та «Санаторій під Клепсидрою».
Анджей Бобковський (1913–1961) – власник модельного магазину. Автор «Ескізів пером», які писав після війни як емігрант у Гватемалі.
Станіслав Ґжесюк (1918–1963) – електромеханік, адміністративний директор лікарні. Природний письменницький талант, підтверджений трилогією «П'ять років у карцері», «Босоніж, але в шпорах» і «На узбіччі життя». Більше того, бард, який співає «блатні» балади робітничих районів Варшави.
Ян Бжехва (1898–1966) – адвокат, фахівець у галузі авторського права. За освоєним фахом він працював паралельно з літературною діяльністю. Його правничими компетенціями послуговувалися, зокрема, президенти Асоціації польських письменників, Пен-клубу та інших творчих спілок.
Вітольд Ґомбрович (1904–1969) — працівник суду, банківський службовець. Його робота в Banco Polaco в Аргентині була фактично синекурою. Колеги з банку скаржилися, що він годинами займає туалет. А він там писав.
Марек Гласко (1934–1969) – водій. Досвід водіння вантажівки, отриманий на транспортній базі в Бистриці-Клодзкій, втілив у романі «Поруч з раєм». Відомо, що він часто змінював роботу, ніде не міг довго всидіти.
Хороманський Міхал (1904–1972) – репетитор, фельдшер, інтендант шпиталя, вчитель малювання, літературний керівник робітничого клубу. Знання лікарняної дійсності допомогло йому в роботі над романом «Ревнощі і медицина».
Анджей Хцюк (1920–1978) – улан, кухар, вчитель. Поруч із Бруно Шульцом і Казімєжем Вежинським – найвідоміший дрогобичанин. Брав на себе різноманітні роботи, які забезпечували його існування. Під час повоєнної еміграції до Австралії писав ностальгійні книги, зокрема «Атлантида. Повість про Велике Князівство Балаку», «Місячна Земля».
Генрик Ворцелл (1909–1982) – посудомийник, буфетник, офіціант, фермер, бібліотекар. Став відомим завдяки екранізованому Янушем Маєвським роману «Прокляті території». Змушений шантажем у 1949–1955 рр. співпрацював з УБ (держбезпека в комуністичній Польщі – прим. ред.).
Ян Гімільсбах (1931–1988) — шахтар, вантажник, кочегар на флоті, каменяр, актор. Герой сотень анекдотів. Януш Ґловацький був свідком того, як один із письменників вимагав «прибрати» п’яницю з приміщення Спілки польських літератів. Гімільсбах цілком тверезо відповів: «Пане Кознєвський, ви великий письменник. Ваші книги стоять на полицях у кожній книгарні. А моїх там немає. Бо їх розкупили!»
Збігнєв Герберт (1924–1998) – під час війни: годувальник здорових вошей, продавець у крамниці з господарськими товарами; після війни: викладач, бібліограф, хронометрист, старший асистент конструкторського бюро, завідувач канцелярії в управі Спілки польських композиторів. Після 1956 року він уже міг заробляти на життя поезією.
Ян Твардовський (1915–2006) – священик. Поет і прозаїк, який передає своїми творами душпастирські послання та поради про добре життя.
Станіслав Лем (1921–2006) – помічник механіка, зварювальник, лікар. Під час окупації – технічні професії. Медицина – навчання до і після війни. Останні іспити він не складав, щоб уникнути роботи в армії в сталінських реаліях.
Йоанна Хмелевська (1932–2013) – за фахом архітектор. Після закінчення Варшавського технологічного університету працювала серед іншого в студії «Блок», в Енергопроекті та в конструкторському бюро «Столиця». Брала участь у створенні, наприклад, «Дому селянина». Життєвий досвід набутий в конструкторських бюро творчо використала у своїх книжках, напр. У романі «Лесьо».
Януш Леон Вишневський (1954) – рибалка, магістр економіки та фізики, доктор інформатики, доктор хімічних наук, викладач університету. Після технікуму має кваліфікацію рибалки рейсів далекого плавання. Тепер пише програмне забезпечення для хіміків у Франкфурті. А в перервах – нові книжки.
Ольга Токарчук (1962) – психотерапевтка. Випускниця факультету психології Варшавського університету, після закінчення якого працювала в Клініці психічного здоров’я у Валбжиху.
Мілош Бедрицький (1967) – геофізик. Поет покоління «bruLion» визнає, що покровителем його творчості є «інженер Бєджицький». Працює консультантом із сейсморозвідки для світових нафтових компаній – від Румунії до Аравійського півострова. А після повернення тихенько сідає і складає черговий томик віршів.
Якщо хтось має непереборне бажання поділитися своїми думками з іншими, то, як бачите, немає жодної професії, яка б завадила йому писати. Окрема справа, кому це потрібно. Бо якщо поляки не читають, то й письменники не заробляють.