Лише деяким, таким як Владислав Шпільман, Вєра Ґран або Рахеля Ауербах, вдалося вижити. Здебільшого митці гинули у таборах смерті, куди потрапляли в період існування гетто або під час Великої акції, яка тривала з 22 липня до 21 вересня 1942 року. Мало хто, як-от Владислав Шленґель, дожив до кінця гетто та брав участь у повстанні, яке спалахнуло 19 квітня 1943 р. і тривало до 16 травня. У той день німці підірвали Велику синагогу на вул. Тломацькій, що вважається останнім актом знищення Варшавського гетто.
Музичне життя
У гетто було багато кафе та ресторанів зі своєю музичною та мистецькою програмою. Найвідомішою з них була Kawiarnia Sztuka на вулиці Лешно, 2. Тут виступали Владислав Шпільман і Вєра Ґран, а також композиторка Поля Браун, акторка та співачка Діана Блюменфельд і Марися Айзенштадт, відома як Соловейко гетто. В дуеті за Шпільманом у цій кав’ярні Артур Голдфедер. Юзеф Ліпський, Леонід Фокшанський, Анджей Власт, а також поет Владислав Шленгель і авторка текстів Поля Браун створили популярний «Живий щоденник», кабаре-хроніку гетто, яка змістом і формою відсилала до щоденної газети.
У цій закритій частині міста функціонував Єврейський симфонічний оркестр, яким диригував найвидатніший диригент гетто Шимон Пульман. Діяльність оркестру, в якому виступало багато колишніх учасників Варшавської філармонії та Польського радіо. Німецька влада припинила діяльність цього оркестру в квітні 1942 року, начебто через виконання музики арійських композиторів.
Крім того, як пишуть Барбара Енгелькінг і Яцек Леоцяк, автори книги «Варшавське гетто. Путівник по неіснуючому місту», на вулицях лунала музика: «Багато жебраків музикували і співали, часто вони самі складали пісні про поточні події [... ] Спів жебраків був їхнім знаряддям праці, «побутовою» піснею, способом випрошування милості».
У гетто, серед інших, перебували всесвітньо відомий кантор (керівник богослужебного співу – ред.) Гершон Сирота та скрипаль-композитор Артур Ґольд.
Театр
У варшавському гетто було п'ять театрів: «Ельдорадо» на вулиці Дзєльній, 1, «Театр на Пєнтерку» на вул. Новоліпкі 29, Театр Новий Азазель (Новоліпє 72), Театр Феміна (Лєшно 35), Новий камерний театр на вул. Новоліпкі 52 (при парафії Св. Августина), Палац Мелодій на вулиці Римарській, 12. Три з них ставили спектаклі мовою ідиш, а два – польською. Більшість акторів були аматорами. За 20 місяців свого існування театри гетто дали 68 прем'єр. Переважав легкий, популярний репертуар.
Культивування культурних звичок – відвідування концертів і вистав – було дуже важливим у гетто: «Така поведінка, яка до війни була звичайною, в гетто була стала вираженням незгоди з нацистським світопорядком», – пишуть Леоцяк і Енгелькінґ.
Художники та скульптори
Особливо важким у гетто було становище майстрів образотворчих мистецтв. «Позбавлені будь-якої можливості заробітку, без студії та матеріалів для роботи, вони ледь животіли», — пише Рената Пьонтковська в есе «Вони були найбільшою перлиною нашої корони — митці у Варшавському гетто».
Чимало художників знайшли роботу в колишній скульптурній майстерні Авраама Остжеги та Владислава Вайнтрауба на вулиці Мильній, 9а, яку перетворили на фабрику каменів для точіння ножів. Окрім колишніх власників майстерні тут працювали: Генрик Рабінович, Симха Трахтер, Роман Розенталь, Самуель Фінкельштайн, Герш Цина, Тадеуш Трембач, Максиміліан Ельовіч, Ізраель Тикоцінський, Юзеф (Яша) Слівняк.
На вул. Орля 6 відкрили т. зв мистецьке господарство, де художники, скульптори, журналісти та письменники «могли не лише скромно поїсти, але й, що для них було не менш важливо, зустрітися з колегами, поговорити, послухати концерти та декламацію віршів або навіть, як пише Рінґельблюм, в окремій кімнаті у тиші малювати», – пише Рената Пьонтковська.
Переважна більшість картин, написаних у гетто, не збереглася. Винятком є творчість Гели Секштайн, молодої художниці з Варшави, вчительки малювання в єврейських школах, яка сховала понад 300 своїх робіт в одній із частин підпільного архіву Варшавського гетто (т.зв. Архів Рінґельблюма).
Крім творів Секштайн, збереглися зображення голодуючих дітей, намальовані Левінсоном, можливо, довоєнним учителем малювання в одній з єврейських гімназій. Можливо під час або після Grossaktion (Великої акції) була намальована ще одна збережена картина (тепер у Яд Вашем), намальована Маурицієм Ринецьким, яка показує життя в бункері. Вціліли також передані на арійську сторону малюнки відомого живописця Романа Крамштика. Збереглися й п’ять малюнків Розенфельда, ім'я якого невідоме (у 2012 р. вони експонувалися у варшавській Кордегарді).
Письменники
У гетто (за підрахунками Йонаса Туркова) опинилося 87 літераторів, які писали на їдиш, івриті та польською. Найвідоміші письменники, що творили мовою їдиш: Іцхак Каценельсон (автор поеми «Пісня вбитого єврейського народу»), Ізраель Штерн, Єхіель Лерер, Герш Данєлєвіч, Йошуа Перле, Гіллель Кайтлін, Лейб Ґолдін, Абрагам Лєвін, Рахеля Ауербах. Серед польськомовних письменників треба згадати Владислава Шленґеля, Генрику Лазовертувну та Ґустава Ярецка. Мало хто з них вижив, їхні твори здебільшого втрачені.
«З текстів, написаних у гетто, збереглася лише певна частина або в архіві Рінґельблюма, або передана арійській стороні (серед іншого, тексти Корчака), а також деякі твори, надруковані в підпільній пресі», – пояснює Яцек Леоцяк.
Варшавські євреї хотіли засвідчити те, що вони бачили і пережили. Незвичайний досвід і жахливість ситуації спонукали до описування своїх переживань не тільки письменників і представників інтелігенції. Як наголошує Яцек Леоцяк, за перо взялися й ті, хто за інших обставин ніколи цього не зробили. Побачене в гетто описував бухгалтер Хаїм Ґазенфус, продавець Леон Гуз, зубний технік Кароль Ротгебер чи, наприклад, токар Давід Фоґельман.
«[…] автори сподівалися, що читачі – включно з нами, «сусідами з-за муру» – зможуть, або принаймні наполегливо намагатимуться зрозуміти пережите ними, таке далеке від нашого життєвого досвіду». (Яцек Леоцяк, «Варшавське гетто. Путівник...»)
Джерела: Barbara Engelking, Jacek Leociak "Getto warszawskie. Przewodnik po nieistniejącycm mieście", Renata Piątkowska "Byli w koronie naszej największym klejnotem - artyści w getcie warszawskim", opr. mg, 15.04.2013