Немає двох однакових еміграційних історій. В емігрантському архіві знаходимо, наприклад, розповіді про вимушені від’їзди, пов’язані з війною, березнем 68-го чи еміграцією періоду «Солідарності».
Зворушлива історія «дітей Магараджі», Єжи Томашека та його сестри Івони Свєнтоховської, семирічний шлях яких пролягав від Ірану через поселення для польських сиріт Джам Сахеб Дігвіджайсінхджі в Балачаді до таборів для біженців в Африці. Вони втрьох щасливо повернулися до Польщі разом з матір’ю в 1947 році, оселившись назавжди в Битомі.
На порталі серед іншого можна побачити інтерв’ю з біженцями з ПНР. Костянтин Білевич розповідає про свою втечу в 1973 році на борту корабля «Стефан Баторій», коли він ризикуючи життям, видавав себе за члена екіпажу, щоб дістатися до Копенгагена.
«Коли через відстань років вслухаєшся в ці голоси, розумієш, що попри різноманіття історій, у них діють універсальні механізми. І це захоплює. Це можна побачити, наприклад, у тому, як на чужині ми використовуємо іноземну мову. Люди в еміграції часто говорять про те, що, наприклад, цілий тиждень розмовляють англійською, а тільки по неділях, у своїх домівках, польською. Прикладів такої поведінки можна наводити багато. Загальний досвід полягає в тому, що еміграція змінює людину назавжди», – наголосила Блюмчинська.
«Коли через відстань років вслухаєшся в ці голоси, розумієш, що попри різноманіття історій, у них діють універсальні механізми. І це захоплює. Це можна побачити, наприклад, у тому, як на чужині ми використовуємо іноземну мову. Люди в еміграції часто говорять про те, що, наприклад, цілий тиждень розмовляють англійською, а тільки по неділях, у своїх домівках, польською. Прикладів такої поведінки можна наводити багато. Загальний досвід полягає в тому, що еміграція змінює людину назавжди», – наголосила Блюмчинська.
На її думку, історії також показують, як по-різному сприймають еміграцію старші та молодші.
«Для перших, хто покинув країну за часів ПНР, це часто було незворотним рішенням, і думка про повернення на батьківщину здавалася нереальною. Для молодого покоління, яке залишило країну в останні роки, еміграція — це не стільки пошук свободи, але й більше можливостей для розвитку. Ці люди почуваються більш громадянами світу, ніж емігрантами. І старша еміграція ПНР, і новітня дуже багато говорять про відчуття відірваності від Польщі. Вони розмірковують про тугу, про бажання розмовляти польською мовою», – сказала працівниця музею.
За кордоном проживає понад 20 мільйонів поляків і осіб польського походження. Крім найбільшої польської громади в США, де проживає близько 10 мільйонів людей з польським корінням, поляків можна знайти чи не в кожній країні світу. Польська діаспора у Німеччині – два мільйони осіб, близько мільйона знаходиться у Франції та Канаді.
Музей еміграції в Гдині відкрили у травні 2015 року. Ця установа представляє історію еміграції з польських земель від ХІХ століття до наших днів. Музей розташований на пристосованому для цього Морському вокзалі та прилеглому транзитному складі, побудованому в 1930-х роках у порту Гдині. Ці заклади протягом багатьох років обслуговували польський емігрантський рух, звідси вирушали в світ океанські лайнери «Пілсудський», «Баторій», «Собєський» і «Хробри».