Мізерні фінансові можливості не дозволяли купити більшу. Я сплачував кредит протягом п'яти років. П'ятий поверх в 11-ти поверховому будинку зі збірних залізобетонних плит на вулиці Черняковській. Стиль: пізній Ґомулка (від прізвища Владислава Ґомулки, польського комуністичного діяча - ред.).
Дитячі роки та раннє дорослішання я провів у родинному домі в Кракові, у трикімнатній квартирі площею 107,4 кв. Кам’яниця, відома через свій дизайн як кришталева, була частиною декоративної течії польського різновиду ар-деко й мала характерні риси архітектури європейського експресіонізму. Світлина будівлі потрапила навіть до енциклопедії Гутенберга як додаток до статті «Сучасне будівництво» та в альбомі найцікавіших польських досягнень, виданій у 1928 році з нагоди десятої річниці відновлення незалежності.
Я жив, можна сказати, по-панськи – дві трамвайні зупинки від Плантів. У краківській кімнаті, що була в моєму розпорядженні, я легко міг умістити всі свої чотири варшавські кути. Тіснота однокімнатної квартири мене вразила. Маленька кімната – площею 10,3 квадратних метра, кухня, лазничка з такою маленькою ванною, що в ній доводилося купатися з колінами по підборіддя.
До цього додалася оглушлива для думок какофонія скрипучих водопровідних труб, з яких після кожного переривання водопостачання викидається смердючий іржавий слиз. За вікном, незважаючи на пору року і день, постійний гул кавалькади машин, що котяться по вибоїнах Віслостради, а особливо найгучніших – вантажівок. Тому відкривати вікно виявилося небезпечним для здоров'я.
Невдовзі мої менш ніж 20 квадратних метрів довелося ділити з дружиною. А коли народилася донька Оля, то малесенька квартирка стала житлом для трьох осіб. Тісне помешкання почало захаращуватися меблями та побутовою технікою.
У ванній кімнаті ми зняли раковину, щоб встановити крихітну автоматичну пральну машину. До речі, вона слугувала столом, коли доводилося працювати довше, і не хотілося світити лампою в очі дружини, яка спала на розкладеному дивані, чи доньці, втиснутій у все тісніше дитяче ліжко.
У нас був стіл із опущеною стільницею, яку ми піднімали під час обідів, прасування або коли Оля робила уроки. Однак незабаром значний простір столу зайняв досить великий монітор персонального комп’ютера дочки.
Дружина творила чудеса, знаходячи місця для нових книжок, які вже заповнювали дві книжкові шафи до стелі, та з часом мережа полиць обвила майже всю кімнату. Іноді вона радила мені винести те чи те на роботу, де моя редакційна шафа поволі починала тріщати по швах.
Практичні та естетичні почуття дружини зробили нашу квартиру чарівно затишною. Невеликі розміри приміщень не завадили їй створити напрочуд цікаві інтер’єри. На стінах знайшлося місце для стильно оформлених фотографій наших предків: прабабусь у мереживних сукнях, витончених капелюшках, з легкими парасольками від сонця. Прадід із закрученими вусами, у циліндрі й жорсткому комірці. Дідусь у студентській формі з коміром-стійкою. Бабуся, як кількарічна дівчинка, з обручем і палицями для гри в серсо (популярна в XIX i XX ст. гра з обручем – ред.).
Підвіконня єдиного в квартирі панорамного вікна та клаптики вільного місця на полицях займали стильні мідні та латунні посудини: каструлі, ступки, свічники, глечики, дзбани, чайники, старомодні еспресо-машини. Самоварчик у стилі модерн, кавомолка, куля освітленої глобуса, що блискуче сяяла на сонці.
Дитяча частина кімнати була позначана іграшками. Більшість із них – плюшеві звірятка, які вдень сиділи на дивані, а на ніч перебиралися в плетені кошики, наповнені всілякими дрібничками. На стіні над ліжком доньки панував її пастельний портрет. Серед інших картинок було кілька намальованих нею самою. Книжкова полиця для дитячої книжкової шафи була шириною 60 сантиметрів. Я дотепер не розумію як нам вдалося втиснути її в останні 59 сантиметрів вільного простору.
На кухні, над низьким холодильником, дружина повісила горнята з оригінальними рецептами домашніх страв, які ефектно маскували криву трубу газової плити. Розвішані на стінах набори дерев'яних або металевих ложок, ополоників і баночок зі спеціями чітко розмежовували простір кухні та передпокою, де біля дверей ванної було вузьке дзеркало та кілька картин-натюрмортів у теплих барвах.
Маленька квартира вчила смиренню. Тіснота не дозволяла купувати занадто багато одягу, тому що в обох гардеробах вільного місця вже не було. Погана вентиляція призвела до того, що зі скла щойно встановлених звукоізоляційних (імовірно) вікон капала вода, особливо коли прання і приготування обіду виконувалися одночасно. На щастя, незабаром нам вдалося встановити терморегулятори в радіатори, що хоча б частково вирішило проблему.
Кожен простір можна підкорити і жити в гармонії з ним. Іноді дитині просто важко пояснити, що ні собаці, ні кошеняті місця немає і що краще б вона не запрошувала друзів занадто часто, а якщо і запрошувала, то по одному. Поки що, звичайно, поки що...
Я вважаю, що хоча ми жили в мікроскопічному просторі, попри всі незручності, ми почувалися в ньому цілком терпимо. Естетичне почуття моєї дружини дозволило їй розмістити все необхідне, і при цьому зробити інтер'єр затишним. Крихітне помешкання мало свій так би мовити характер – виразний, з індивідуальними рисами.
Коли моя донька закінчила третій клас початкової школи, житлово-будівельний кооператив, до якого я входив, зумів вийти з кількарічної сплячки і нарешті здав в експлуатацію багатоквартирний будинок, в якому ми живемо донині. У трьох кімнатах. Знову ж таки, ми вдвох, тому що наша донька виросла і завдяки кредиту на 30 років вже має свій скромний 31 квадратний метр, на відстані трьох станцій метро від нас.