Саґа Бжезінської складається з двох незалежних підциклів, пов’язаних місцем і часом оповіді: як іронічні історії про сільську відьму Бабусю Ягідку, так і трагічна епічна оповістка про боротьбу людей і богів, розпочата «Розбійним шляхом», відбуваються в одному й тому ж світі, який нічим не нагадує польську історію...
Нічим, окрім двох моментів: мови та ментальності.
Анна Бжезінська, дипломована історикиня, створюючи свій мало не маніхейський світ, де немає абсолютного добра, а прив’язані до земної юдолі боги більш за все хотіли б розірвати свій зв’язок із фізичним існуванням, пішла на подвійний ризик.
Або ж, якщо завгодно, кинула своєму читачеві подвійний виклик.
По-перше, вона свідомо «зістарила» мову персонажів, вряди-годи користуючись польською мовою часів так званого «сарматизму» (Речі Посполитої XVI-XVII століть, часів розквіту шляхетської цивілізації). Читач, стикаючись з такою лексикою, начебто й зберігає дистанцію до тексту, але, як не дивно, отримує інструмент для кращого розуміння твору. Бо сюжет його викладено мовою національної історії.
По-друге, викликом для читача стало й те, як поводяться люди в «середньовічному» світі, де боги ‒ реальні, а наслідки чар відчуваються на кожному кроці.
Більше ніж півстоліття тому, у 1960-ті, французькі історики сформулювали ідею ментальності: поведінка та повсякденні, «автоматичні» реакції людей залежать від їхнього світосприйняття. Світосприйняття ж формується епохою, у якій людина живе ‒ культурою, забобонами, уявленнями про можливе й заборонене. Здавалося б, ідеальний інструмент для фентезі-книжок, чия дія частіше за все відбувається в таких «середньовічних» світах. Але мало хто з авторів фентезі хоче бути правдоподібним ‒ вони, перш за все, хочуть бути зрозумілими.
(Бо поведінка людей минулого часто становить для нас загадку: чому незначний жест може призвести до смерті? Чому мужні воїни перед шеренгами ворога напередодні битви починають гонитву за зайцем? Чому просто вдягнувши плащ багряного кольору ти можеш бути засліплений?).
Герої Бжезінської поводяться згідно зі звичками та світоглядом груп, до яких вони належать: розбійники, навіть здійснюючи військові подвиги, залишаються жадібними до багатства розбійниками, а шляхта зверхньо ставиться до всіх, хто стоїть в суспільстві нижче від неї ‒ навіть якщо ті сіряки тільки-но її врятували.
Що важливо: зразки цієї поведінки (а відтак устрій суспільства, уявлення і реакції людей) Бжезіньська бере з історії Польщі або тих народів, з якими Польща активно контактувала. Тому бунтівні та галасливі копенніцькі князі ‒ навіюють спомини про польське «Nie pozwalam!», а міське затяжне військо, що громить під стінами своїх домівок найманців бога руйнування ‒ про довгу історію Маґдебурзького права.
Парадокс: «Розбійний шлях» не є фентезі про Польщу (як нею не є цикл про відьмака), але прочитується як гра з національною історією.
Вогнем, мечем і гонором
У польській популярній літературі є й автори, які працювали з польським матеріалом безпосередньо. Один з них ‒ Яцек Комуда. Також історик (дисертація його, до речі, була присвячена військовій справі Війська Запорізького), він починав як автор класичних оповідань фентезі: з чародіями, стародавніми прокляттями та жорстокими богами. Але дуже швидко почав писати фантастичні твори на тему польської історії. Вже перша його збірка оповідань, «Оповістки з Дикого Поля», давала розуміння, про що і яким чином він пише.