І критика подіяла: на довгі роки польські автори занехаяли зразки західної фентезі. І не можна сказати, що це було хибне рішення.
(Не)помітна класика
Але чи були ті конкуренти Анджея Сапковського, хто писав у дев’яності роки більш класичне фентезі?
Так, були й не один. Першу скрипку грав Фелікс В. Крес, автор циклу про Шернь ‒ дивну силу, яка перебуває над Шерером, єдиним заселеним материком авторського світу. Перше оповідання (пізніше розгорнуте в роман) ‒ «Закон стерв’ятників» ‒ вийшло в 1985 році, на рік обігнавши старт відьмацького циклу, а роман «Король Безмірів» отримав нагороду ім. Януша Зайделя одночасно із тим, як цю премію вручили оповіданню «Меч призначення» Сапковського.
Крес створив світ, в якому не було й натяку на польськість ‒ але, водночас, світ цей був незвично похмурим як для часів, коли й англомовна фентезі ще не наважувалася бути надто жорстокою до свого читача.
Шерер, придуманий Кресом ‒ це світ, в якому крім людей існують принаймні ще дві розумні раси: коти та стерв’ятники. Ці стали розумними завдяки впливу дивної магічної сутності, Шерні, що точить над заселеними землями віковічну боротьбу зі своєю протилежністю, Алером. Ця боротьба віддалена й майже не впливає на життя людей безпосередньо, це не ті самі Добро та Зло, наявність яких така важлива для класичної фентезі. А відтак і світ Шереру стає не міфом, але історією: на події тут впливають не боги чи герої, а люди ‒ із їхнім героїзмом, інтригами, пихою та страхами.
На відміну від «відьмацького циклу», книжки Креса (а в серії про Шерер їх було у свій час видано шість ‒ і ще дві вийшли в останні роки) не розповідають, здавалося б, єдиної історії. Вони, скоріше, як мозаїка: ось оповістка про імперський загін на північному гірському кордоні, де солдати стоять на варті країни, захищаючи її від диких племен і сутностей, породжених Алером. Ось ‒ два романи, що розповідають про Громбелард, похмуру дощову гірську країну, розбійні жителі якої все ще протистоять державі в даремних бунтах і повстаннях. Ось ‒ історія про місцевих піратів, які ‒ жорстокі та безпринципні ‒ намагаються втримати свою морську вольницю. Ось ‒ наповнений батальними сценами роман про те, як проста покоївка стає дружиною короля, а потім ‒ і повелителькою, від одного імені якої тремтять вороги. Два останні за часом написання романи Креса ‒ «Щит Шерні» (2005) та «Найстаріша з потуг» (2022) ‒ починають сплітати сюжетні лінії з попередніх книжок, створюючи подобу єдиної історії. На жаль, передчасна смерть автора не дала йому в повній мірі завершити свій задум.
Читачі Креса завжди відмічали кілька особливостей його творів. По-перше, це доволі сухий стиль, позбавлений прикрас і мовних ускладнень (мабуть, Крес є рекордсменом по стислості опису ночі кохання головної героїні ‒ в польському тексті ця сцена займає рівно п’ять слів). По-друге ‒ це безжальність по відношенню до персонажів. Раніше, ніж таке стало нормою в англомовній фентезі, до перших томів «Пісні Льоду та Полум’я» Джорджа Мартіна чи дебютних книжок Джо Аберкромбі, Крес створює світ, який ми сьогодні звикли називати «dark fantasy» ‒ світ, де немає Добра у чистому вигляді, де кожен з героїв може виявитися мерзотником, а мерзотники роблять добрі справи, самі того не бажаючи. Світ, що стоїть за крок до катастрофи.
Сьогодні романи Креса читаються як дещо анахронічні за формою, але він, без сумніву, виявився тим, хто вплинув на польських авторів фентезі наступних поколінь.
Яцек Пекара, «Слуга Божий» з циклу «Я, інквізитор», фот. рекламні матеріали
Треба сказати, що в другій половині 1990-х років в польській фантастиці були й інші автори, які писали книжки, користуючись рецептами класичної фентезі (згадаємо лише Еву Бялоленцьку з циклом «Хроніки Другого Кола», інспірованим «Чарівником Земномор’я» Урсули Ле Гуїн, Яцека Пекару з його гумористичним циклом про Арівальда з Узбережжя ‒ шахрая, крутія та чарівника, ‒ чи Еугеніуша Дембського з романом «Смерть магів з Яра» ‒ історії про звільнення країни від тиранії злих чарівників останнім нащадком поваленого королівського роду). Але більшість з них, навіть позитивно сприйняті читачами, не мали серйозного впливу на польську фентезі.
Тренд, створений Анджеєм Сапковським (писати фентезі, спираючись на польський матеріал ‒ навіть якщо це не буде помітно з першого погляду) виявився переможним на пару десятиліть.
І двохтисячні роки дали цілу плеяду важливих для Польщі імен.
Автор: Сергій Легеза
