Місця польського романтизму
Польські поети-романтики подорожували світом і черпали натхнення в частій зміні місць і безперервній низці подій. Чи можливо в наші дні вирушити їхніми слідами і відновити шлях, що вплинув на їх поетичний геній? Чи правда, що пов'язані з ними місця пронизані духом романтизму?
Адам Міцкевич, Юліуш Словацький і Зигмунт Красінський — три польські поети доби романтизму, чиї досягнення виходять за межі світу літератури. Їхня діяльність, що припала на час поділу Польщі між трьома імперіями, мала велике значення для збереження польської ідентичності та формування патріотичних настроїв. Тому цих авторів вважають народними поетами, які своєю творчістю вплинули не лише на культуру, а й на суспільні настрої та політику. Тож не дивно, що при розгляді досягнень трьох поетів дослідники аналізують не лише їхню літературну спадщину, а й місця, які вони відвідували, де жили, де відбувалися події їхніх творів. Вирушивши слідами поетів-пророків, можна краще зрозуміти їхні мистецькі вподобання, адже оточення, простір, будівлі, пейзажі можуть мати великий вплив на художню творчість. Так само, як вибір декорацій для поеми чи драми може мати додаткові значення для читачів. Неможливо відстежити всі місця, пов’язані з польськими романтиками, але нехай кілька наведених нижче прикладів стануть приводом для того, щоб поглянути на їхню творчість також крізь призму міст, будівель і місць.
З найважливішим польським поетом пов'язані сотні місць, протягом багатьох років виникли десятки маршрутів, які дозволяють пройти слідами автора «Пана Тадеуша». Міцкевич багато подорожував і жив у різних місцях — життя закидало його до десятків міст на двох континентах. Москва, Париж, Одеса, Рим, Крим, Дрезден, Лозанна, Санкт-Петербург і Стамбул — тим, хто вирушить у дорогу за поетом, який народився на території сучасної Білорусі, доведеться пройти тисячі кілометрів. Чи можна з них вибрати ті, з яких поет почерпнув найбільше, які справили на нього найбільше враження?
Picture display
standardowy [760 px]
Реконструйована садиба Адама Міцкевича в Новогрудку, Білорусь, фот. Dawid Lasociński/Forum
Існує думка, що на долю людини сильно впливає місце, де вона провела перші роки життя. У випадку Адама Міцкевича це був Новогрудок, розташований на території сучасної Білорусі, одне з найстаріших міст у своєму регіоні. Саме тут осіли батьки поета, коли йому було вісім років. Тут же майбутнього автора «Балад і романсів» хрестили у фарному костелі, де 1422 року король Владислав Ягайло вінчався із князівною Софією Гольшанською. У Новогрудку Міцкевич ходив до школи, звідси він вирушив на навчання до Вільна. Новогрудок (який сьогодні налічує менше 30 тисяч мешканців) колись грав важливу роль: він був першою столицею Великого Князівства Литовського та місцем проведення регіональних сеймиків. Розквіт міста припав на роки існування Першої Речі Посполитої, але пізніше він сильно постраждав: спочатку під час вторгнення шведів на початку XVIII століття, а потім у 1751 році від великої пожежі. З тих часів до наших днів збереглися пам'ятники, пов'язані з трьома релігійними громадами, що населяли місто: католицькою, православною та мусульманською. У місцевому парафіяльному костелі досі знаходиться Новогрудська ікона Божої Матері, якій нібито молилася мати майбутнього поета, коли він довго не оговтувався після падіння з вікна. До неї звертався і сам поет у вступі до «Пана Тадеуша»:
Так, як колись мене, малого, ти взяла
І чудом вирвала від хворості страшної
(То неня, силою керована ясною,
Тобі до захисту дала своє дитя, —
І знов прокинулось притьмарене життя,
І вилив на твоїм освяченім порозі
Господній силі я подяки чисті сльози)
Переклад: Максим Рильський
Найвизначнішою пам'яткою перебування польського поета в Новогрудку є музей його імені. Його створили в будинку, зведеному наприкінці ХІХ століття на місці знищеної пожежею садиби Міцкевичів і переданої до музею в 1937 році.
Автор «Кримських сонетів» також має свій музей у Смєлові, розташованому на південний схід від Познані. Великопольща – єдиний регіон у межах сучасних польських кордонів, який відвідав Адам Міцкевич, оскільки звідси, безуспішно, він намагався потрапити на територію Королівства Польського у 1831 році. Збудований наприкінці XVIII століття за проектом Станіслава Завадзького, одного з найвидатніших архітекторів польського класицизму, палац у Смєлові був одним із місць, де зупинявся поет. Підковоподібна споруда складається з основного корпусу, укомплектованого колонним портиком із трикутним фронтоном і двома бічними флігелями, з’єднаними з ним аркадними галереями; інтер'єр палацу прикрашений м. ін. картинами Антонія та Францішека Смуглевичів.
З 1970 року палац у Смєлові є одним із філіалів Національного музею в Познані, і представлена там виставка стосується не лише постаті Адама Міцкевича, а й історії інтер’єру житлових будинків XVIII століття.
Picture display
standardowy [760 px]
Мірський замок в Гродненської області Білорусі, фот. fot. Veresovich/Getty Image
Знайомлячись із творчістю письменників і поетів, читачі, напевно, не раз задавалися питанням, чи насправді існують місця, в яких розгортається дія літературних творів. Неподалік селища Мір, розташованого на трасі Мінськ — Барановичі в Білорусі, височить замок, який, за деякими версіями, послужив прообразом замку Горешка з поеми «Пан Тадеуш». Навіть якщо це міф, Мірський замок все одно заслуговує на увагу. Споруду, внесену до Списку об'єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, не раз перебудовували і добудовували (а також руйнували в ході воєн, а потім відновлювали), але саме завдяки цьому замок став унікальним і напрочуд цілісним поєднанням архітектурних форм і стилів, відобразивши бурхливу історію цих земель.
Юліуш Словацький, молодший за Міцкевича на 10 років і його старший співвітчизник, навчався у Вільні, також вів мандрівний спосіб життя, багато разів переїжджаючи між містами Європи: жив у Лондоні та Женеві, місяцями мандрував Італією, Палестиною, Єгиптом і Грецією... Проте більшу частину свого часу він проводив у Парижі (там він кілька разів зустрічався з Міцкевичем, і виявлена там взаємна неприязнь або суперництво між ними стала легендою). З біографій обох поетів можна зробити висновок, що саме Вільно й Париж є найважливішими точками на карті польського романтизму, оскільки обидва міста мали великий вплив на життя і творчість двох польських поетів.
Юліуш Словацький народився в Кременці, за 120 км на схід від Львова. Тут минуло дитинство автора «Кордіана», а коли він переїхав з матір’ю до Вільна, то регулярно відвідував дідуся й бабусю, які жили в Кременці. Деякі літературознавці твердять, що Словацький вважав своє рідне місто місцем, де сформувалася його чутливість, зокрема тому, що Вільно було надто тісно пов’язане з його суперником Адамом Міцкевичем. Сьогодні в Кременці є музей, присвячений пам’яті автора «Беньовського», вулиця, на якій він народився, носить його ім’я, а в місцевому костелі до сотої річниці від дня народження поета встановили його барельєф, вирізьблений Вацлавом Шимановським.
Боже, сумно мені! Ти розлив далиною
Задля мене веселку-дугу променисту.
Гасиш водами синіми переді мною
Зірку вогнисту
І хоч золотом красиш вали водяні, –
Боже, сумно мені!
Переклад: Дмитро Павличко
Ці слова з поеми Словацького «Гимн» 1836 року можна вважати пророчими. Поет помер у 1849 році від туберкульозу. Упокоївся в Парижі й похований там же, на кладовищі Монмартр; через рік стараннями його друзів на могилі споруджено пам’ятник у вигляді купи каміння, увінчаної хрестом. Надгробок розробив французький художник Шарль Петіно-Дюбо, а медальйон із портретом поета – роботи Владислава Олещинського.
У 1909 році було здійснено першу, невдалу, спробу перевезти прах Словацького до Польщі. Успіхом справа увінчалася лише двадцятьма роками пізніше. 1927 року тіло Словацького ексгумували і на кораблі перевезли до Польщі. Пароплав «Міцкевич», на якому труна з тілом поета прямувала до Варшави з Гданська, заходив у різні порти на Віслі, і скрізь з такої нагоди відбувалися багатолюдні урочистості. Похорон Словацького у Польщі став однією з найбільших церемоній такого типу в історії. У Варшаві труну зустрічав президент Ігнацій Мостицький, протягом доби вона була виставлена на загальний огляд у кафедральному соборі. Наступного дня, під звуки «Похоронного маршу» Фридерика Шопена, її перенесли до потяга, що прямував до Кракова. Великий поет упокоївся у Вавельському кафедральному соборі. Однак могила Словацького в Парижі, нехай і порожня, залишилася, так що там, як і раніше, можна побачити скромний кам'яний надгробок.
Польські поети-пророки часто присутні у масовій культурі: їм встановлють пам'ятники, а їхніми іменами називають парки, вулиці, школи й театри. Одне з найнезвичайніших місць, яке носить ім'я польського поета, — зала Юліуша Словацького в соляній шахті у Величці. Вона знаходиться на глибині 125 метрів під землею, на третьому ярусі шахти. У залі Словацького можна навіть переночувати (ночівля під землею з харчуванням та відвідуванням туристичного маршруту дорослому туристові коштуватиме 230 злотих). У шахті висить меморіальна дошка на честь перепоховання праху поета на Вавелі, а також встановлено виготовлене із солі погруддя Словацького. Автор «Баладини» є серед людей, яких у Величці особливо шанують, зокрема тому, що музичний супровід похорону поета на Вавелі підготував Представницький духовий оркестр соляної копальні «Величка».
А тих, хто хотів би оглянути будівлю, коридорами якої поет точно ходив, можна направити на Банкову площу у Варшаві. Саме тут знаходиться будівля, яка колись була резиденцією Урядової комісії доходів і скарбниці, де у 1830 році працював Юліуш Словацький.
Красінський: слідами (нео)готики
Шукачам місць, які пов’язані з польськими видатними поетами, чимало клопоту завдає третій із них, адже він також багато мандрував, змінював місця проживання, тож вийти на його слід непросто. Автор «Іридіона» народився і помер у Парижі, жив у Німеччині, Швейцарії, Італії, у Женеві познайомився з Адамом Міцкевичем, у Римі — з Юліушем Словацьким.
Picture display
standardowy [760 px]
Неоготичний палац Красінських в Опіноґурі Ґурній, фот. Semu/Wikimedia.org
На відміну від двох інших поетів епохи романтизму, Красінський походив із заможної родини і не мав причин турбуватися про існування. Як весільний подарунок, одружившись у 1843 році з Елізою Браницькою, автор «Не-божественної комедії» отримав від свого батька неоготичний палац в Опіногорі біля Цеханова. І саме це місце тісно пов’язане з поетом; з 1961 року тут діє Музей романтизму, присвячений творчості Красінського. Невідомо, хто спроектував цю стильну будівлю з вежею, розташовану в парку. Річ у тім, що замок в Опіногурі є одним із найцікавіших прикладів неоготики в польській архітектурі, використаній тут для створення невеликої, атмосферної садової споруди. Якщо згадати, що першими літературними спробами молодого Зигмунта є твори, які сьогодні класифікуються як готичні романи, то архітектурна форма опіногорської резиденції видається виправданою. Зигмунт Красінський був похований на території опіногурського маєтку. Поет помер у 1859 році. Його останки привезли в Опіноґуру з Парижа.
Picture display
standardowy [760 px]
Гора Красінського у Вежениці, фот. MOs810/Wikimedia.org
Не всі дослідники літератури доби романтизму високо оцінюють творчість Зигмунта Красінського, та й сам поет мав чимало сумнівів щодо мистецького рівня своєї творчості. Однак листи, які Красінський писав роками до своєї коханої Дельфіни Потоцької (а їх до наших днів збереглося понад 600), є надзвичайно цінною пам’яткою епістолярного мистецтва. У цих листах автор «Іридіона» описав, між іншим, свої відвідини родинного маєтку Цешковських у Вежениці біля Сважендзя та свої прогулянки т. зв. Філософським проспектом. Цією мальовничою стежкою господар водив своїх поважних гостей і вів з ними диспути на тему філософії чи культури. На згадку про ці візити, які Красінський описав як важливі та надихаючі, пагорб на території маєтку назвали на його честь.
Picture display
standardowy [760 px]
Львівська брама, Окопи Святої Трійці, Україна, фот. Крочак Ігор Якович/Wikimedia.org
Іноді місця, вигадані поетами, бувають виразнішими ніж ті, які можна по-справжньому відвідати. До них належать Окопи Святої Трійці, символічний останній форпост християнства у світі, що занепадає. Генрик, головний герой «Не-божественної комедії», відчайдушно захищає окопи, намагаючись захистити від революціонерів світ традицій і старий порядок. Чи думали про це солдати, розквартовані у фортеці XVII століття, які мали захистити європейську культуру від загарбників із Османської імперії?
Ймовірно, прообразом літературних Окопів Святої Трійці були реальні оборонні споруди, зведені біля Кам’янця-Подільського та Хотина з ініціативи гетьмана Станіслава Яблоновського, які відіграли значну роль у процесі відбиття від турків кам’янець-подільської фортеці.
Багатоповерхівки поетів-пророків
Picture display
standardowy [760 px]
Крипта національних пророків на Вавелі, Краків, фот. Tsadee/Wikimedia.org
Два польські поети, хоч і вели досить нестабільний спосіб життя, переїжджаючи по різних країнах і континентах, нарешті спочили разом у місті, де ніхто з них ніколи не був. У 1890 році одну з крипт під підлогою Вавельського собору призначили для поховання Адама Міцкевича (сама ідея перевезти тіло поета до Кракова народилася відразу після його смерті, але втілити її вдалося лише через 35 років). 4 липня 1890 року поета поховали у саркофазі, спроектованому Славоміром Одривольським, у підвалі храму, де ховали польських королів та найважливіших діячів історії (тут поховані, серед інших, князь Юзеф Понятовський і Тадеуш Костюшко). 28 червня 1927 року до Міцкевича приєднався Юліуш Словацький, тіло якого перевезли на Вавель з Парижа з ініціативи Юзефа Пілсудського (якого через вісім років також поховали в одній з вавельських крипт). У 1993 році на саркофагах двох польських поетів прикріпили епітафію, присвячену пам’яті Ципріяна Каміла Норвіда. Цей поет помер у злиднях і був похований в безіменній могилі, тому його надгробок на Вавелі засипали землею з братської могили в Монморансі поблизу Парижа, де його поховали у 1883 році. Однак у 2010-му до поетів символічно приєднався композитор: до 200-річчя від дня народження Фридерика Шопена у Вавельській крипті встановили медальйон із зображенням автора полонезів.
Picture display
standardowy [760 px]
Алея Трьох Пророків, Краків, фот. Robert Neumann /Forum
Набагато складніше відчути настрій романтичної поезії в іншому місці, яке асоціюється з великими польськими поетами, тобто на гамірній і багатолюдній Алеї Трьох Пророків у Кракові. У міжвоєнний період її спроєктували як ключову для розвитку міста. Уздовж транспортної артерії, що оточує центр розташовано багато найважливіших будівель у Кракові, наприклад, Національний музей та навчальні корпуси (тут, серед іншого, розташовані Науково-технічний університет Гірничо-металургійної академії, Аграрний університет і Ягеллонська бібліотека), є величні кам’яниці та стильні офіси. На цій вулиці, яка є урбаністичним хребтом Кракова, можна побачити об’єкти з інших епох, не тільки міжвоєнної. Наприклад, тут стоїть пізній модерністський готель Cracovia або постмодерністська редакція Радіо Краків.
Picture display
standardowy [760 px]
Мікрорайон Трьох Пророків у Ченстохові з висоти пташиного польоту, фот. www.jurazlotuptaka.pl
Адам Міцкевич, Юліуш Словацький і Зиґмунт Красінський є покровителями незліченних будівель, але вони самі, мабуть, були б здивовані тим, що їхні імена носять також... житлові масиви. Наприкінці 1950-х років люблінський житловий кооператив розпочав будівництво великого житлового комплексу, розрахованого на 50 000 жителів на 360 гектарах горбистої території району Рури. Уже 1959 року в мікрорайоні імені Адама Міцкевича в багатоквартирні будинки заселилися перші мешканці. У наступному десятилітті були побудовані надзвичайні квартали імені Юліуша Словацького (це відомий проект Зофії та Оскара Гансенсів), у 1970 році розпочалося будівництво мікрорайону Зигмунта Красінського. Протягом наступних років були споруджені будинки, названі іменами Болеслава Пруса, Марії Конопніцької, Генрика Сенкевича. Усіх трьох найвидатніших творців польського романтизму вшанували й у Ченстохові, де один із прилеглих до центру районів має назву Три Пророки.
[{"nid":"5415","uuid":"2bac71b5-1a2d-4daf-8655-b487c5b92def","type":"article","langcode":"uk","field_event_date":"","title":"\u0425\u0442\u043e \u0434\u043e \u0436\u0443\u0440\u0456? \u0428\u043e\u043f\u0435\u043d\u0456\u0432\u0441\u044c\u043a\u0438\u0439 \u043a\u043e\u043d\u043a\u0443\u0440\u0441 \u0443 \u043c\u0456\u0436\u0432\u043e\u0454\u043d\u043d\u0456 \u0440\u043e\u043a\u0438","field_introduction":"\u041f\u0440\u0438 \u043e\u0440\u0433\u0430\u043d\u0456\u0437\u0430\u0446\u0456\u0457 \u0431\u0443\u0434\u044c-\u044f\u043a\u043e\u0433\u043e \u043c\u0443\u0437\u0438\u0447\u043d\u043e\u0433\u043e \u043a\u043e\u043d\u043a\u0443\u0440\u0441\u0443 \u043e\u0440\u0433\u0430\u043d\u0456\u0437\u0430\u0442\u043e\u0440\u0438 \u043f\u043e\u0432\u0438\u043d\u043d\u0456 \u0432\u0438\u0440\u0456\u0448\u0438\u0442\u0438, \u0447\u0438 \u0434\u043e \u0439\u043e\u0433\u043e \u0436\u0443\u0440\u0456 \u043f\u043e\u0432\u0438\u043d\u043d\u0456 \u0432\u0445\u043e\u0434\u0438\u0442\u0438 \u0432\u0456\u0434\u043e\u043c\u0456 \u0430\u0440\u0442\u0438\u0441\u0442\u0438, \u043f\u0435\u0434\u0430\u0433\u043e\u0433\u0438, \u0441\u043f\u0435\u0446\u0456\u0430\u043b\u0456\u0441\u0442\u0438 \u0432 \u043f\u0435\u0432\u043d\u0456\u0439 \u0433\u0430\u043b\u0443\u0437\u0456 \u0432\u0438\u043a\u043e\u043d\u0430\u0432\u0441\u0442\u0432\u0430, \u0442\u0435\u043e\u0440\u0435\u0442\u0438\u043a\u0438 \u043c\u0443\u0437\u0438\u043a\u0438, \u043c\u0443\u0437\u0438\u0447\u043d\u0456 \u043a\u0440\u0438\u0442\u0438\u043a\u0438, \u0456\u0441\u0442\u043e\u0440\u0438\u043a\u0438 \u043a\u0443\u043b\u044c\u0442\u0443\u0440\u0438, \u043c\u0443\u0437\u0438\u0447\u043d\u0456 \u0432\u0438\u0434\u0430\u0432\u0446\u0456, \u043c\u0435\u043d\u0435\u0434\u0436\u0435\u0440\u0438 \u0442\u0430 \u0456\u043c\u043f\u0440\u0435\u0441\u0430\u0440\u0456\u043e? \u0428\u043e\u043f\u0435\u043d\u0456\u0432\u0441\u044c\u043a\u0438\u0439 \u043a\u043e\u043d\u043a\u0443\u0440\u0441 \u2013 \u0443\u043d\u0456\u043a\u0430\u043b\u044c\u043d\u0438\u0439, \u0439\u043e\u0433\u043e \u043e\u0441\u043e\u0431\u043b\u0438\u0432\u0456\u0441\u0442\u044c \u0443 \u0442\u043e\u043c\u0443, \u0449\u043e \u0432\u0456\u043d \u043f\u0440\u0438\u0441\u0432\u044f\u0447\u0435\u043d\u0438\u0439 \u043c\u0443\u0437\u0438\u0446\u0456 \u043e\u0434\u043d\u043e\u0433\u043e \u043a\u043e\u043c\u043f\u043e\u0437\u0438\u0442\u043e\u0440\u0430. \u0426\u0435 \u0432 \u043f\u0435\u0432\u043d\u043e\u043c\u0443 \u0441\u0435\u043d\u0441\u0456 \u0432\u0438\u0437\u043d\u0430\u0447\u0430\u0454 \u0441\u043a\u043b\u0430\u0434 \u0436\u0443\u0440\u0456.\r\n","field_summary":"\u0428\u043e\u043f\u0435\u043d\u0456\u0432\u0441\u044c\u043a\u0438\u0439 \u043a\u043e\u043d\u043a\u0443\u0440\u0441 \u2013 \u0443\u043d\u0456\u043a\u0430\u043b\u044c\u043d\u0438\u0439, \u0439\u043e\u0433\u043e \u043e\u0441\u043e\u0431\u043b\u0438\u0432\u0456\u0441\u0442\u044c \u0443 \u0442\u043e\u043c\u0443, \u0449\u043e \u0432\u0456\u043d \u043f\u0440\u0438\u0441\u0432\u044f\u0447\u0435\u043d\u0438\u0439 \u043c\u0443\u0437\u0438\u0446\u0456 \u043e\u0434\u043d\u043e\u0433\u043e \u043a\u043e\u043c\u043f\u043e\u0437\u0438\u0442\u043e\u0440\u0430. \u0426\u0435 \u0432 \u043f\u0435\u0432\u043d\u043e\u043c\u0443 \u0441\u0435\u043d\u0441\u0456 \u0432\u0438\u0437\u043d\u0430\u0447\u0430\u0454 \u0441\u043a\u043b\u0430\u0434 \u0436\u0443\u0440\u0456.","topics_data":"a:1:{i:0;a:3:{s:3:\u0022tid\u0022;s:5:\u002259608\u0022;s:4:\u0022name\u0022;s:13:\u0022#\u043c\u0443\u0437\u0438\u043a\u0430\u0022;s:4:\u0022path\u0022;a:2:{s:5:\u0022alias\u0022;s:14:\u0022\/topics\/muzika\u0022;s:8:\u0022langcode\u0022;s:2:\u0022uk\u0022;}}}","field_cover_display":"default","image_title":"","image_alt":"","image_360_auto":"\/sites\/default\/files\/styles\/360_auto\/public\/images\/imported\/z_img\/pl_fo_chopin_lata_przedwojenne__w330_4266075.jpg?itok=Y426YMKN","image_260_auto":"\/sites\/default\/files\/styles\/260_auto_cover\/public\/images\/imported\/z_img\/pl_fo_chopin_lata_przedwojenne__w330_4266075.jpg?itok=rE5dWx1O","image_560_auto":"\/sites\/default\/files\/styles\/560_auto\/public\/images\/imported\/z_img\/pl_fo_chopin_lata_przedwojenne__w330_4266075.jpg?itok=9yq7BcBm","image_860_auto":"\/sites\/default\/files\/styles\/860_auto\/public\/images\/imported\/z_img\/pl_fo_chopin_lata_przedwojenne__w330_4266075.jpg?itok=_Bvc6jzn","image_1160_auto":"\/sites\/default\/files\/styles\/1160_auto\/public\/images\/imported\/z_img\/pl_fo_chopin_lata_przedwojenne__w330_4266075.jpg?itok=_x7yCcjs","field_video_media":"","field_media_video_file":"","field_media_video_embed":"","field_gallery_pictures":"","field_duration":"","cover_height":"249","cover_width":"330","cover_ratio_percent":"75.4545","path":"ua\/node\/5415","path_node":"\/ua\/node\/5415"}]