Путівник знайомить нас з образом Слубфурта взірця 2010 року. Що ж було далі?
Далі були різні проміжні проєкти і велика міграційна криза, яка відкрила перед Слубфуртом можливість реалізувати себе в ролі «міста, відкритого для всіх» не лише в межах колишнього Франкфурта-на-Одрі, розкраяного повоєнним рухом кордонів. У Слубфурті з'являється «спільнота солідарности». Все почалося з музики: восени 2014 року шукачі притулку разом з іншими мешканцями Франкфурта і Слубіц заснували хор. Можливо, ініціятива й не мала перед собою блискучого музичного майбутнього, але всі ці люди добряче перезнайомилися між собою та зрозуміли, що їм подобається робити щось спільно і допомагати одне одному.
Отож, у Слубфурті розпочалися імпрези і пікніки, футбольні матчі і спільне готування їжі, а ще — збір одягу, речей, меблів, ремонт речей, побутової техніки. У Слубфурті також можна отримати юридичну консультацію, позичити велосипед чи скласти із запчастин собі свій власний. Спортивний зал, де Міхал зазвичай приймає організовані екскурсії на кшталт нашої, у визначений час слугує місцем молитви.
У 2015 році у Слубфурті відбулася виставка, присвячена проблемі примусової міграції — велика мультимедійна інсталяція надавала можливість почути і в певному сенсі побачити історії людей, які були змушені покинути свої домівки. Серед інших є історія Айгама з Дамаску, який приїхав до України, вивчився тут на стоматолога, повернувся додому, відкрив свій власний стоматологічний кабінет, та певного дня був арештований. Батько викупив його з в’язниці, і Айгам негайно виїхав до Білорусі, щоб продовжити вчитися там далі. Хотів би й зовсім залишитися в Мінську, але сирійське посольство відмовилося продовжити термін дії його паспорту. Айгам їде до Тирасполя у Польщі і пише там подання на отримання притулку. Так він опиняється в осередку для осіб, які очікують на статус біженців, у Більську Підляському. Історія іронічно описує, як лікар-стоматолог намагається звернутися у цій інституції за медичною допомогою — у нього болить зуб — і отримує відповідь, що тут ніхто не лікує зуби — їх лише видаляють. Врешті-решт Айгам опиняється у Варшаві, потім у Берліні, а згодом — у Франкфурті-на-Одрі. Тут він вивчає німецьку, намагається, як може, допомагати іншим біженцям, перекладає з англійської, арабської, російської. Його історія з’являється на виставці, тому що він — одне з багатьох облич слубфуртської спільноти солідарности.
У Слубфурті також функціонує ініціятива Bad Słubfurt Zdrój (kulturKURORTkultury) — курорт культури, так зване «мистецтво за рецептом». Мешканці Слубфурту вважають, що мистецтво здатне лікувати, отож кожен охочий може отримати тут «рецепт» і вилікуватися від усього нараз за допомогою майстер-класів з живопису, фотографії, роботи з деревиною і так далі. Участь безкоштовна, тому на майстер-класи запрошують справді всіх охочих, без огляду на фінансові можливості.