Ведмедів лісових і ведмедиків іграшкових поляки загалом люблять. Чоловіки називають «місями» своїх синів, а жінки – коханих мужчин. То ж, здавалося б – формула успіху очевидна: хочеш писати популярні книжки для дітей – пиши про ведмедів.
Особливо – після світового успіху Вінні-Пуха.
У Польщі – Кубуся Пухатка. Саме так назвала британського ведмедика перекладачка Ірена Тувім у 1937 році.
Після Другої світової війни іграшкові ведмедики помарширували польскою дитячою літературою зграями. Але по справжньому залишився в ній тільки Місь Ушатек. Може саме тому, що Чеслав Янчарський не намагався зробити свого Ушатка польською адаптацією Вінні-Пуха.
Вінні-Пух протягом усього циклу – незмінний у своєму незмінному Зачарованому лісі.
Місь Ушатек відкритий на широкий світ і здатний вчитися та розумнішати. Поїхати поїздом до Великого Міста. Скористатися послугами пошти. І навіть використати самокат для того, щоб делікатно провчити самовпевненого, надто переконаного у своїх спортивних здібностях Зайця. І тому може бути цікавим і ненав'язливим провідником і опікуном дошкільнят у цьому широкому світі.
Це дуже важливо для кожної справді гарної книжки – мати хоча б одного персонажа, здатного змінюватися і розвиватися.
Не менш важливий правильний вибір жанру і стилю. П'ятдесяті роки двадцятого століття – доба розквіту середньої і великої прози, збудованої з малих завершених складових елементів. Нічого дивного – саме тоді проза балансувала між періодикою і книжковими видавництвами, тож добре було мати в авторському портфелі, щось таке, що можна було по шматочках продавати редакціям, а потім видати книжкою. «Роман в новелах», «роман в листах» став тоді жанром номер один. Книжки Чеслава Янчарського про Міся Ушатка теж збудовані за тим же принципом. Тільки за обсягом це не романи, а повісті. І складові елементи кожної книжки – не новели, а скоріше – вірші в прозі. Відчувається, що це писав поет, який уміє чотирма допасованими одне до одного словами сказати стільки, що комусь іншому забракло би і трьох складносурядних речень.
Чеслав Янчарський впорався з цим блискуче.
Про Міся Ушатка в нього вийшла не одна книжка, а цілих п'ять. Журнал «Місь» виїходив двічі на місяць. І в кожному номері мала бути нова пригода Ушатка. А може справа ще й в тому, що найприємніший спосіб створювати великі книжки – щодня писати маленький симпатичний фрагментик?
Придумуючи все нові й нові сюжети, Янчарський вмів «порадитися з собою маленьким» – пригадати що його цікавило і хвилювало у дошкільні літа. Тому можемо впевнено стверджувати, що Місь Ушатек значною мірою родом з волинського дитинства його автора.
Але Чеслав Янчарський умів радитися не тільки з собою. Він дуже любив творчі зустрічі з юними читачами, на яких не тільки говорив, але й уважно і ретельно слухав. До речі, це завжди взаємно. Як сказала одна з учасниць такої зустрічі: «Діти до нього просто прилипали».
На жаль, саме на одній із таких зустрічей в травні 1971 року Чеслава Янчарського підстеріг інфаркт. Письменника ще встигли довезти до варшавської лікарні. У ній він і помер 19 травня 1971 року.
У Грушвиці, на місці, де стояв родинний дім в якому народився письменник, 9 липня 2021 року відкрили пам'ятний знак – брилу дикого каменю з гранітною табличкою польською та українською мовами: «Чеслав Янчарський, автор літературного персонажа – Міся Ушатка».
