Мазепа у польському живописі епохи романтизму

olga-kowalewska_4-1.jpg, default, Юліуш Коссак, ілюстрація до поеми Джорджа Гордона Байрона «Мазепа», фот. Національний музей у Варшаві, center, #000000

#мистецтво

Інтерес художників-романтиків до постаті Івана Мазепи ґрунтувався як на відомостях отриманих з польської літератури, так і на сюжетах з новітньої романтичної поезії різних країн Європи.

Кого це кінь несе у полі

З скаженим тупотом у синь?

І за конем у далі голі

Між довгих трав стрибає тінь.

Юнак, прив’язаний до нього,

З спини його звисає вниз…

Володимир Сосюра, «Мазепа»

Серед відомих постатей української національної історії знайдеться зовсім небагато тих, чий образ був би таким популярним в мистецтві різних країн протягом чотирьох століть, як образ Мазепи. Вигадана мемуаристами та письменниками, й поширена згодом істориками легенда про закоханого молодого Мазепу, що зазнав покарання від чоловіка своєї коханої, стала джерелом творчого натхнення не одного десятка художників епохи романтизму.

Романтизм як мистецьке явище виник та розвинувся до своїх найвищих форм протягом першої половини ХІХ століття, а згодом пережив друге піднесення наприкінці століття вже під назвою неоромантизму. В різних країнах Європи цей мистецький та літературний напрям набув своїх особливих рис. Так, наприклад, англійський романтизм був просякнутий таємничістю та різноманітними фантазіями. Німецький романтизм вирізнявся споглядальним характером та релігійним ставленням до природи. Французький − був героїчним і орієнтувався на історію. Саме тому Мазепа, як персонаж літературних творів, дуже швидко перекочував зі сторінок романтичних поем та романів на полотна відомих європейських художників. Відтак, на сьогодні вже неможливо собі уявити розвиток живопису епохи романтизму без таких творів, як «Мазепа серед диких вовків» Ораса Верне, «Мазепа» Теодора Шассеріо, «Мазепа» Ежена Делакруа, «Покарання Мазепи» Луї Булянже та інших.

Оскільки внаслідок поділів Річ Посполита зникла з мап Європи ХІХ століття, тогочасний польський живопис був змушений розвиватися в річищах образотворчого мистецтва тих країн, де проживали та навчалися митці. Інтерес польських художників до Мазепи ґрунтувався як на відомостях отриманих з давньої польської літератури, зокрема, з мемуарів Яна Хризостома Пасека, так і на сюжетах з новітньої романтичної поезії різних країн Європи. Польські митці із задоволенням бралися за ілюстрування поем Байрона, Гюго, Словацького. Водночас польських митців цікавив не лише персонаж творів романтичної літератури, але й цілком реальна історична постать. Цей факт обумовив наявність в польському живописі кількох вартих уваги полотен написаних за традиційним сюжетом, а також історичних портретів, які, щоправда, не відображали рис реального українського гетьмана.

Навмисно залишаючи осторонь розповідь про всі твори образотворчого мистецтва, які зʼявилися на польських теренах, або були створені польськими мистцями протягом кінця XVIII−XIX століття, пригляньмося лише до найбільш цікавих полотен романтичного напрямку.

Picture display

standardowy [760 px]

Олександр Орловський, «Мазепа», 1820-ті роки, фот. «Гетьман. Осмислення», Київ, 2009.

Picture image

olga-kowalewska_1.jpg

Одним з перших у цьому переліку слід буде назвати невелику картину під назвою «Мазепа», написану польським художником Олександром Орловським (Aleksandr Orłowski) (1777−1832). Точна дата написання цього твору ще й донині залишається невідомою. Мистецтвознавці датують її 1820-ми роками. На сьогоднішній день картина є власністю Полтавського художнього музею (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка. До фондів цього закладу картина потрапила у 1950 році на підставі рішення Дирекції художніх виставок України для поповнення радянського відділу музею, що було дивним з огляду на сюжет твору. У 1957 році полотно вже експонувалося на персональній виставці, присвяченій 180-й річниці з дня народження Олександра Орловського у Варшаві. Картина є надзвичайно цікавою як з точки зору відповідності романтичному напрямку, так і з огляду на індивідуальну інтерпретацію автором легендарного сюжету.

В картині, перш за все, привертає увагу її живописність та драматичний настрій, емоційна насиченість. Передгрозовий стан природи − темне небо, сильний вітер, що нахиляє гілля старого дерева, − а також хижі птахи, які відчувають можливу здобич, та перелякані дикі коні викликають почуття тривоги. Композиційним центром картини виступає виснажений кінь світло-буланої масті, з прив’язаним до спини юнаком − Мазепою. Кінь падає на бік, з острахом озираючись на диких коней, що його оточують і приглядаються до чужинця та його незвичного вершника. Відображений на полотні момент відповідає описам багатьох літературних творів про те, як дикий кінь, до якого привʼязали Мазепу, приніс його в степи України. За задумом кривдників юнака, він мав там загинути. Однак доля обертається для нього іншим боком – він не лише виживає, але робить карколомну карʼєру – стає очільником волелюбних козаків. Художнику вдалося відобразити в картині самий драматичний момент цієї історії, коли головний персонаж ще перебуває в небезпеці. Він ще не може знати, чим для нього закінчиться його пригода, однак падіння коня дає слабку надію на звільнення з туп, які стримували вільні рухи та волю героя.

Твір приваблює ще однією цікавою деталлю. Олександр Орловський дуже любив коней і як художник ретельно вивчав їхню анатомію. Тому на картині ми можемо спостерігати прекрасно виконану пластику рухів цих шляхетних тварин та їхні емоції: страх, цікавість, співчуття. Незважаючи на емоційне напруження, яким переймається глядач у перші хвилини, загальне враження від картини залишається позитивним. Цьому не в останній мірі сприяє її особлива енергетика та закладене у зміст підсвідоме розуміння, що схоплена і відображена автором мить – це момент звільнення для головного героя, це свобода, яка гарантує йому життя. Саме ця ідея свободи, перемоги людського тіла над жорстокими обставинами і людського духу над природною стихією, що апріорі непідвладна людині, є головним лейтмотивом картини художника.

Кінець ХІХ століття для багатьох пригноблених народів Європи став часом спалаху національно-визвольних рухів. Інтерес до героїчного минулого підживлювався національними історіографіями та творами художньої літератури. Увага істориків та письменників знову була прикута до поодиноких народних героїв, до персонажів минулого, здатних до протистояння з природною стихією, або соціальними катаклізмами. Недарма цей період увійшов в історію як неоромантизм.

Picture display

standardowy [760 px]

Вацлав Павлішак, «Мазепа» , 1885, фот. «Гетьман. Осмислення», Київ, 2009.

Picture image

olga-kowalewska_2-1.jpg

Саме в дусі ідей неоромантизму й була написана картина іншого польського художника − Вацлава Павлішака (Wacław Pawliszak) (1866−1905) «Мазепа» (1885). На відміну від Орловського, чиї твори зберігаються у різноманітних музеях Польщі, України та Росії, творів Вацлава Павлішака в польських національних музейних збірках мало, в основному вони переховуються у приватних колекціях. Зокрема, відомо, що понад 50 його картин та кількох десятків ескізів у першій половині ХХ століття зберігалося у приватній колекції Антонія Пеха (Аntoni Pech). Пізніше, у 1946 році, ця колекція перейшла у власність Національного музею у Варшаві. Саме в такий спосіб картина «Мазепа», разом із іншими працями художника, потрапила до фондів найбільшої скарбниці польського малярства, де зберігається до сьогодні.

Сюжет картини той же самий – дикий кінь несе прив’язаного до крупа молодого Мазепу, − але втілення цього сюжету трохи інше. Перед нами поле, де височіє чагарник, що безжалісно ранить молоде тіло. Чорний кінь швидко мчить, намагаючись врятуватись від зграї хижих птахів, що вже бачать свою жертву і відчувають запах її крові. Сідає сонце і вітер прикриває його останні відблиски розметаними хмарами.

Кольорова гамма картини Вацлава Павлішака значно світліша і тепліша, ніж холодно-сіра на полотні Олександра Орловського, однак емоційний настрій зовсім інший. Якщо у центрі композиції Орловського ми бачимо людину, що бореться, і саме в цьому полягає сенс її життя, то у Павлішака це скоріше демонстрація приреченості, погодження з вироком долі. Розглядаючи картину, глядач може спіймати себе на думці, що художник не залишив йому можливості однозначно домислити щасливий фінал і сподіватися на здобуття героєм омріяного звільнення. Що чекає на героя попереду? Що зрештою виявиться сильнішим: сила провидіння чи сила людського духу? Невідомо...

Крім цієї специфіки відображення вже добре відомого сюжету, слід звернути увагу ще на одну деталь. На картині Орловського ми бачимо перед собою образ абстрактного головного героя, який нічого спільного не має з зовнішністю історичного прототипу (для автора в цьому навіть не було потреби). Що ж стосується картини Павлішака, то тут вже відчувається вплив реалізму, притаманного живопису другої половини ХІХ століття. З певною долею вірогідності можемо припустити, що приступаючи до роботи над образом, художник досконало вивчив усі доступні йому зображення Мазепи, у тому числі й ті, що вважалися за портрети реальної історичної особи. Через це образ вийшов реалістичним, з характерними рисами обличчя, як то: високий лоб, довгий прямий ніс, невеликі вуса на «козацький» манер та коротке волосся. Попри те, що полотно Вацлава Павлішака «Мазепа» переважно перебувало у музейних фондах і виставлялося до уваги глядачів лише під час посмертної персональної виставки художника, в 1920-х роках воно було більш відомим завдяки поштовій листівці, поширеній у міжвоєнній Польщі. Нині окремі примірників цієї листівки зберігаються лише в збірках приватних колекціонерів.

Говорячи про відображення «легенди про Мазепу» в творах живопису та графіки, не можна також оминути увагою численні ілюстрації до поеми Джорджа Гордона Байрона, виконані польськими та французькими художниками і графіками. Перш за все, це стосується серії ілюстрацій до цієї поеми, виконаної відомим польським художником Юліушем Коссаком та літографом Сотайном.

Picture display

standardowy [760 px]

Юліуш Коссак, ілюстрація до поеми Джорджа Гордона Байрона «Мазепа», фот. Національний музей у Варшаві

Picture image

olga-kowalewska_3-1.jpg

Твори були подаровані Національному музею у Варшаві приватним колекціонером Алойзієм Владиславом Стшембошем (Władysław Alojzy Strzembosz, 1875−1917) – відомим польським бібліотекарем, бібліографом і бібліофілом, колекціонером гравюр, публіцистом та діячем польської еміграції. Згадані літографії відтворюють кілька фрагментів байронівської поеми. Серед них: зображення гетьмана, який сидіть під деревом і розповідає Карлу ХІІ свою історію, та малюнок, де слуги ображеного польського пана прив’язують молодого коханця його дружини до коня. Не оминули польські митці й традиційний сюжет, що представляє коня, з прив’язаним до його спини юнаком, який впав серед степу і над ними в очікуванні здобичі вже кружляє ворон. Існує й окрема ілюстрація до поеми Байрона, виконана маловідомим польським баталістом Максиміліаном Гєримським (Maksymilian Dionizij Gierymski) (1846−1874), що зображує табун диких коней, які оточують безсилого коня з напівмертвим вершником. Крім того, польські художники багато ілюстрували твори польської літератури, присвячені Мазепі, зокрема, поему Юліуша Словацького.

Picture display

standardowy [760 px]

«Покарання», ХІХ ст., Франція, фот. «Гетьман. Осмислення», Київ, 2009.

Picture image

mazepa-7.jpg

Цікаво, що з поширенням в Європі романтичних творів Джорджа Гордона Байрона, Віктора Гюго та інших поетів-романтиків, у ХІХ столітті почали ширитися численні цикли літографій до цих творів, які, як правило, супроводжувалися написами різними мовами (французька та іспанська, французька та німецька тощо). Це давало можливість використовувати ці зображення як в комплексі з текстом, так і окремо. Найбільша кількість таких літографій, виконаних в лубочному або народному стилі, виготовлялася у Франції. Водночас збереглися окремі екземпляри подібних літографій, виконаних в Росії, які містили підписи російською мовою. Цей факт говорить не лише про географію поширення такого виду «продукції», але й про попит, який на них існував. Не менш цікавим було й те, що ці графічні серії не лише відтворювали тексти відомих поем, але й часто зображували сюжети, яких не було в літературних творах, однак їх можна було «домислити». Такими, наприклад, були літографії, що зображували побачення Мазепи з його коханою Терезою у мальовничому парку, лісі або в альтанці неподалік замку, де вона мешкала. Змістовними можна вважати й ті літографії, що зображували момент, коли Мазепа, ставши мужнім та сміливим воїном, через багато років після пригоди своєї молодості, повертається під стіни замку, де колись мешкав його кривдник. З Мазепою приходить натовп містян, які його підтримують. Головний герой прагне помститися за своє колишнє приниження та забрати із собою свою кохану жінку, однак не знаходить її серед живих. Як бачимо, популярні дешеві серії чорно-білих та кольорових літографій, які масово продавалися в країнах Європи, у тому числі й на польських територіях, із звичайних ілюстрацій до тексту існуючих літературних творів, перетворювалися на самостійні артефакти. Вони були покликані задовольняли естетичні потреби середнього прошарку населення тогочасної Європи, представники якого не були обізнані з тонкощами високої поезії і не переймалися боротьбою за ідеали свободи далекої та майже міфічної для них України, гетьманом якої був Мазепа. Нині значна кількість подібних літографічних серій зберігається у Польській бібліотеці в Парижі, в Національній бібліотеці Франції, у фондах польських музеїв.

Picture display

standardowy [760 px]

«Арешт Мазепи», ХІХ ст., Франція, фот. Національний музей у Варшаві

Picture image

olga-kowalewska_6-1.jpg

На жаль, поява та утвердження в європейському живописі другої половини ХІХ століття інших ідейних напрямків, що прийшли на зміну романтизму, майже одномоментно перемістили увагу художників на інші теми та сюжети. Колись популярна «мазепинська» тематика була забута. Європейське мистецтво більше не зверталося до цього персонажа, і протягом другої половини ХІХ – початку ХХІ століття ані в країнах Західної Європі, ані в Польщі не було створено жодного твору, присвяченого Мазепі.

Та це й зрозуміло: відійшла в минуле доба романтизму, де предметом зацікавлення митців були сильні почуття, великі страждання, бурхливі емоції та пориви, найкращі і водночас потаємні, тіньові сторони людської душі, можливість одночасно побачити високе та низьке, трагічне та комічне, реальне та фантастичне. У випадку з «мазепинською легендою» мав місце унікальний збіг сюжету, що вчасно зʼявився на світ, сприятливого ідейного підґрунтя, на яке він міг бути прищеплений, та художніх засобів передачі образу. Для порівняння: сюжет справжнього кохання старого гетьмана та його молодої хрещениці Мотрі був менш привабливим для художників-романтиків, через переважаючий реалізм подій, через відмову в кінцевому випадку від цього кохання, від боротьби за нього, а також через трагічний фінал життя героя і як людини, і як політичного гравця.

Мова Ukrainian