Мариля Родович: В Україні я почуваюся як риба у воді

Постійні слухачі Українського радіо добре знають голос Галини Бабій. Ведуча вже багато років у своїх програмах знайомить українців з видатними діячами культурними, розповідає про найцікавіші мистецькі проекти. В рамках спільного проекту Culture.pl, програми «Open Poland» та «UA: Радіо Промінь» вона приїхала у Польщу, щоб записати інтерв'ю з польськими музикантами різних поколінь. Пропонуємо вашій увазі розмову з культовою естрадною співачкою Марилею Родович.

Галина Бабій: Дякую вам за зустріч. Колеги з України не вірили, що мені вдасться порозмовляти з вами.

Мариля Родович: Мені дуже приємно, завжди з радістю зустрічаюся з журналістами з України, українцями. Декілька років тому я співпрацювала з гуртом Kozak System. У вас була революція, ми, поляки, це сильно переживали, були зворушені. Пам’ятаю ті страшні дні. Я сиділа біля телевізора, дивилася трансляції з Майдану і постійно плакала. У вас відбувалися страшні речі. Саме тому потім я заспівала з «Козаками» пісню для України. Ми зробили це на фестивалі польської пісні в місті Ополє. Перед цим я була у Києві на врученні однієї нагороди. Мене тоді відзначили як іноземну артистку.

ГБ: Це була премія «Людина року».

МР: Так, «Людина року». Я пережила тоді шок. У Києві була страшна зима. Все сталося несподівано. Ми приземлилися в аеропорту, після нас вже нікому не дозволяли сідати. Була настільки сильна й несподівана завірюха. Тоді випало два метри снігу. Відстань від аеропорту до готелю ми подолали за чотири чи навіть п’ять годин. Автівка під’їхала під готель, та годі було відкрити двері. Такі великі кучугури височіли довкола. Це було щось неймовірне. Я бачила, як люди їздили містом на лижах. Вулицями Києва! Пам’ятаю, як гості приходили до красивого палацу в чоботах і там, на місці, змінювали взуття.

ГБ: Ви й далі працюєте, постійно записуєте нові пісні. Як ви змогли зберегти такий запал?

МР: Мій секрет — мати багато ентузіазму. Розумієте, мені постійно хочеться робити щось нове. Зараз я працюю над новим альбомом. Моя остання платівка вийшла два роки тому. В мене шалене життя. Наприклад, увесь наступний тиждень розпланований. Завтра в мене концерт у місті Ольштин. У понеділок — гала-концерт. Після гала-концерту їду виступати в Краків. У вівторок в мене наступний концерт на бенефісі відомої польської тенісистки Аґнєшки Радванської. Там буде двадцять тисяч глядачів. В середу повертаюсь до Варшави, наступного дня лечу до Ґданська. Там почнуться репетиції фестивалю. Ось так виглядає моє життя.

ГБ: Коли ви відпочиваєте?

МР: Я підтримую себе у формі. Щодня протягом двох годин граю з персональним тренером у теніс. Зізнаюся, це велике навантаження. Коли повертаюся додому після тренінгу, ледве піднімаюся сходами в спальню. Але саме завдяки цьому я у добрій фізичній формі. Окрім цього, намагаюся спати вдосталь. Для мене це дуже важливо. Мені треба спати щонайменше десять годин. Краще одинадцять. Всі знають, що перед 12.00 я не зустрічаюся. Моє життя починається об одинадцятій-дванадцятій. Зараз готуюся до важливого польського пісенного фестивалю в Ополє. Я вирішила, що виступлю там у дуже короткій спідниці. Я поклала цей костюм в спальні, щоденно дивлюся й кажу собі: «Чи ти збожеволіла? Ти справді в такому віці вийдеш у цьому на сцену?» Вийду! У цьому році виповнюється 50 років з моменту мого першого виступу на фестивалі у Сопоті. 50 років тому я співала у дуже короткій спідниці, яку мені зробила мама. Вона вирізала зі срібної фольги пластинки й пришивала їх до сукні. Я вирішила, що у цьому році знову виступлю у срібному міні. Сподіваюся, що не перелякаю глядачів своїм виглядом.

ГБ: Якими будуть реакції?

МР: Думаю, що частина ЗМІ мене критикуватиме. Частині людей сподобається. Пригадую, як у 1977 році я виступила на фестивалі з піснею «Кольорові ярмарки». Я вийшла тоді на сцену з папугою, барабаном — зробила майже театральну інсценізацію. Тоді теж були різні реакції. Сподіваюся, що зараз публіка не буде занадто суворою, що не зареагує тишею.

Picture display

standardowy (864px desktop)

Мариля Родович. Фото: Марцін Тишка / www.marylarodowicz.pl

Picture image

maryla_rodowicz_fot_marcin_tyszka.jpg

ГБ: Як до вас завжди ставилася преса: лаяла чи хвалила?

МР: Я співаю вже 50 років. З’явилося дуже багато молодих журналістів, нових радіостанцій, інтернет-порталів. Колись же не було інтернету, а зараз все інакше виглядає. Знаєте, я їду на фестиваль і буду там найстаршою артисткою. Це страшно!

ГБ: Ви підтримали українців під час революції, потім записали звернення з нагоди дня нашої незалежності. Чому у вас такий сентимент до України?

МР: У мене сентимент до країн за східними кордонами Польщі. Зі зворушенням згадую свої концерти в Україні, Росії, Грузії. Коли я їхала на концерти в СРСР, це тривало два місяці. Я виступала від вівторка до неділі. У понеділок був переїзд в іншу столицю. Наприклад, ми грали тиждень у Києві. Найчастіше виступали на стадіонах, на спортивних аренах. Але були й філармонії. Завдяки концертам я зустрічала неймовірних людей. В Україні я почуваю себе як риба у воді. У мене східна душа, попри те, що люблю літати у Лондон чи Нью-Йорк. Мені здається, що мешканці колишнього СРСР краще розуміють мою душу. А я — їхню. Не знаю, чому так. Можливо, тому, що моя бабця народилася біля міста Ліда, на території сучасної Білорусі. В Барановичах. Колись там була Польща, потім їх захопила Росія, тому бабця змушена була ходити до російської школи. Мій батько народився на території сучасної України. В Станіславові. Зараз це Івано-Франківськ. Мама родом з Вільна (Вільнюса). Інша бабця народилася у Тулі. Я добре почуваюся в колишньому СРСР. У нас споріднені душі. Переконана, що моє походження має на це вплив.

ГБ: Ви завжди працюєте наживо. Як дбаєте про голос?

МР: Мій голос перебуває у найкращій формі тоді, коли я співаю щоденно. Зв’язки тоді еластичні. Почуваюся прекрасно, коли часто співаю. Наприклад, сьогодні я співала протягом п’яти годин і трішки жаліла, що не співала в останні дні регулярно. Треба брати в руки гітару і розігріватися.

ГБ: Артист часто залежить від політичних вітрів. Ви це відчували на собі?

МР: Я ніколи не втручалася в політику. Ніколи не була в жодній партії. Зізнаюся, різні партії до мене зверталися, особливо перед виборами. Політики просили, щоб я взяла участь в їхній кампанії, та я ніколи цього не робила. Не хочу лізти в політику.

ГБ: У Польщі є хороші агенти, які організовують концерти артистів?

МР: Все залежить від продюсера. Два роки тому я випустила платівку. Вона вийшла 15 вересня. Потім я вирушила у турне, яке спочатку тривало чотири місяці. У Польщі, потім у Лондоні, також було шість концертів у США, завершили Польщею.

Picture display

standardowy (864px desktop)

Мариля Родович, Аґнєшка Осецька, Даніель Пассент з дочкою Агатою. Фото: Марек Каревич / Forum

Picture image

rodowicz_osiecka_passent_marek_karewizc_forum.jpg

ГБ: Колись для вас писала Аґнєшка Осецька. Ви самі пишете?

МР: Я не пишу пісень, попри те, що зараз це дуже модно. Музиканти вигадують тексти, та, скажу чесно, це такі собі вірші. Це дуже занижує рівень. Я знаю хороших авторів. Навіщо мені писати абиякі тексти! Моя остання платівка вийшла дуже ностальгійною. Такий у мене був настрій. А тепер буде гарячий танцювальний альбом. Веселий, ритмічний… Тексти ще не написані, та вже уявляю собі, хто б це міг зробити. Музика є, бракує текстів.

ГБ: У вас є своя студія? З ким ви працюєте?

МР: Шукаю для цього альбому продюсера. Таку музику я ще не грала. Точно буду співпрацювати з молоддю. До речі, мене постійно оточує молодь. Всім менше тридцяти років. У березні я записала синґл, який робив 24-річний юнак. Моєму піарнику — 28 років.

ГБ: Вам подобаються нові звуки, синтезаторні семпли? Чи віддаєте перевагу традиційним акустичним інструментам?

МР: В останньому альбомі грав струнний квартет, акустична гітара, електрична гітара, були вокалізи. Багато артистів співало бек-вокал. Наприклад, Кая. Вона до мене зателефонувала і сказала, що хоче приїхати і записати для мене бек-вокал. Я здивувалася, що артистка такого високого рівня хоче мені підспівувати. Кая приїхала до студії, ми увімкнули їй кілька пісень. Вона так розчулилася, що почала плакати. Цей альбом справді дуже зворушливий, ностальгійний. Так ось Кая спочатку поплакала, а потім записала бек-вокал до трьох чи навіть чотирьох пісень. Вона так чудово співає! Для мене це честь. Ще кілька молодих артистів заспівало на цій платівці. Наприклад, Славек Унятовський, Роберт Ґавлінський. У тому альбомі було багато гарних голосів, живих, акустичних інструментів, а зараз буде і

трохи семплів.

ГБ: Музиканти люблять з вами працювати. Вдома ви гостинна господиня?

МР: Я дуже люблю робити вечері для друзів. Сама готую. Мені не привозять їжу кейтерінґи. Приходять артисти. Ми сидимо, спілкуємося, співаємо. Можливо, наприкінці червня зроблю таку вечірку, коли буде вже тепло. У мене дуже красивий сад. Я відкрию усі двері у сад, запрошу багато гостей. Ми будемо співати, танцювати. Можливо, запрошу струнний квартет. Я просто обожнюю звучання струнного квартету! До речі, колись мій фан-клуб зробив мені нетиповий подарунок: у грудні, у день мого народження, хтось біля паркану зателефонував. Я запитала: «Хто там?» «Струнний квартет. Ми — ваш подарунок на день народження від фанів». Це щось неймовірне!

ГБ: У вас активний фан-клуб.

МР: Так, і дуже великий. Фани постійно нагадують про себе, хочуть зустрічатися. Я намагаюсь хоча б раз на рік після якогось концерту робити з ними велику зустріч. Навіть сьогодні один фан питав мене у месенджері, чи на фестивалі у Сопоті буде цьогоріч фан-зустріч. Кілька років тому ми сиділи з моїми прихильниками до 5 чи навіть 6 години ранку. Потім пішли на пляж. Там було пусто, людей взагалі не було, їхав чомусь тільки трактор. Я запитала, чи можемо покататися. Тракторист погодився. Я сіла за кермо і в’їхала у море. Ми не могли виїхати. Дуже кумедна була зустріч.

ГБ: Ви авантюристка? Любите пригоди?

МР: Ні. Я б сказала, пригоди мене люблять. У моєму житті трапляються різні дивні ситуації, та я їх не шукаю. Наприклад, не люблю подорожувати. Я щаслива, коли можу сидіти в саду, проводити час з моїми чотирма котами і собакою. Собаку звуть Мерилін Монро, я кличу її Мері. Інколи моя помічниця по дому, коли я приїжджаю, виходить з собакою і помилково до собаки звертається: «Марилю, ходи сюди, Мері повернулася з концерту». Нам дуже весело!

ГБ: Ви написали книгу «Niech żyje bal». Я дуже люблю вашу однойменну пісню. Що ви особисто вкладаєте у ці слова — хай живе, хай триває бал?

МР: Це дуже ностальгійна пісня. У ній я співаю про те, що бал — це наше життя. Вдруге нас сюди, до цього танцю не запросять. Пісня починається так: «Життя, коханий, триває стільки ж, скільки танець». Сумні, але дуже правдиві слова.

Мова Ukrainian