Ніхто не сподівався, що початок буде саме таким і, мабуть, мало хто сподівався, що русскій мір чинитиме в Україні аж такі страшні злочини. Нині нерідко можна почути про відповідальність російської культури за те, що росіяни роблять на українській землі.
Раніше я належала до людей, які переконані, що з мовою і культурою так би мовити не воюють. Мій батько був скрипалем, тож я слухала багато музики Чайковського і щиро її любила. В юності моїм улюбленим письменником був росіянин Олександр Грін. Але тепер ми всі прекрасно розуміємо, що через культуру Росія легалізує так звану російську інакшість та виправдовує специфічність російського шляху. Натомість ми бачимо, що російський специфічний шлях – це 80 відсотків населення Росії, яке підтримало Путіна.
У цьому контексті варто замислитися про роль культури. Вона повинна формувати людину, а функція мистецтва – гуманістична в принципі. От згадаймо, як після Другої світової було заперечення німецької музики та культури. Ця нехіть була зумовлена тим, що діячів культури сприймали як тих, хто мав би виховати свою націю.
А що сталося у наш час? Причин теперішньої ситуації багато, але, як на мене, очевидною є роль масової російської культури. Росія давно вела ідеологічну війну проти України і пропаганда поступово робила своє – дегуманізувала українців. Гібридна війна – це не якісь раптові події, це повзуча експансія протягом останніх тридцяти років. Упродовж цих трьох десятиліть на пострадянському просторі не вщухали розмови про те, що політика – це щось одне, а російські артисти, «голуби миру», які приїжджали в Україну – це щось інше. Мовляв, вивчаймо прекрасну російську літературу, а Пушкін – це «наше все». Путін вважав, що внаслідок такої культурної експансії українці квітами вітатимуть російську армію. Та він прорахувався. А міг не прорахуватися.
Нині я ставлю собі запитання про те, що повинна робити окрім писання поетичних текстів та музики? Я мушу щось донести світові. Я публічна людина, я артист, тому я зобов’язана розуміти, які думки та емоції викликатимуть мої пісні, мої публічні виступи, як наприклад, це інтерв’ю. Я повинна знати, до кого я звертаюся, який буде фідбек. Популярність – це відповідальність. А в Росії такої відповідальності в масовій культурі не було. Послухайте, що співали їхні артисти, які приїжджали до нас гастролювати. Це просто аморальні речі. Саме на ґрунті такої «культури», якою десятиліттями живилася одна шоста земної суші, виросло покоління росіян, яке нині скоює жахливі злочини в Україні.
Народам потрібні моральні авторитети, на кшталт Любомира Гузара чи Івана Дзюби. А хто був моральними авторитетами протягом останніх років у Росії? Які цінності несла із собою російська популярна культура? Нині це виклик для всього світу, перед яким постало питання: «Як далі з цим жити?». Виклик новий, оскільки світ в режимі онлайн спостерігає за тим, що Росія витворяє в Україні.