Вперше цей твір був опублікований польською мовою під назвою «Manipulantka» в газеті «Kurjer Lwowski», 1888, № 197 – 202 від 17 – 22 липня; № 204 – 209 від 24 – 29 липня; № 211 від 31 липня. Цікавим фактом є те, що ім’я героїні в польському тексті — Зося, в українському — Целя. Як відомо, Целіна Журовська була полькою й не читала українською мовою. Існують думки, що її невзаємність до Івана Франка могла виникати під впливом тітки, яка дала їй дах над головою та вважала, що краще знає, яким має бути майбутнє племінниці. У будь-якому випадку, поезія, яка так захоплює у, написаній протягом 1886—1896 років і виданій у 1896 році, збірці «Зів’яле листя», не могла вилитись із почуття без перешкод. Хоча чомусь здається, що такий геній, як Франко, з тим самим захопленням, з яким їхав до Перемишля, куди в 1890 році переїхала Целіна, міг й пограти з нами у якусь інтелектуальну гру. Поза тим, напевно, любив любити любов, маючи при тому колосальний талант переплавляти житейські історії у довершену літературу. А дослідниками здається, що вони здатні прочитати усе, що за літерами, як зауважено у статті Ван Сяоюй «Дві Ольги — «Дві любові» Івана Франка: до проблеми психобіографічного методу аналізу» (УДК 821.161.2.09’’18/19’’ (092 І. Франко):
Психобіографічне «прочитання» художньої прози І. Франка 1880–1900-х років у вимірі антропології любові настільки багатогранне, що, акцентуючи на феномені одних неусвідомлених психічних процесів персонажів, мимоволі випускаєш з уваги інші. Тому важливо комплексно й системно підійти до проблеми. Із цього приводу можемо навести слушні міркування Ф. Б. Сімона про те, що «психоаналіз знаходиться не деінде, як у просторі інтимних комунікацій».
Тим творчим «простором інтимних комунікацій» письменника для більшості дослідників українського класика стала його поетична збірка «Зів’яле листя», у якій літературознавці, зіставивши біографічні факти автора, без жодних труднощів упізнали образ Ольги Рошкевич («одна несміла, мов лілея біла…»), Юзефи Дзвонковської («явилась друга – гордая княгиня…») і Целіни Зиґмунтовської-Журовської («явилась третя, женщина чи звір?…»)