Людвік Гіршфельд – авдвокат новонароджених
Він заслуговував на Нобелівську премію, яку так і не отримав. Для нього потреба допомагати людям була в крові. Він навчив світ гігієни та переламав хід судового процесу над Ритою Ґорґоновою, став хрещеним батьком новонароджених, завдяки відкриттю причин серологічного конфлікту.
Гіршфельд народився у Варшаві в полонізованій єврейській сім’ї. Свою автобіографію, написану роками пізніше, він починає спогадом про свого дядька Болеслава, який брав участь у боротьбі за незалежність.
Патріотичне виховання дає про себе знати в лодзькій гімназії, де він таємно вивчає історію Польщі та читає заборонені російською владою книжки. Пише вірші. На уроках танців знайомиться зі своєю майбутньою дружиною Ганною Касман.
Вивчати медицину Людвік починає у Вюрцбурзі, а закінчує в Берліні з кількамісячною перервою на філософію. Тоді ж він одружується. У 1905 році ледь не покидає навчання, довідавшись про початок революції в Королівстві Польському, в якій прагне брати участь. Однак наука переважає над покликом серця і в 1907 році Гіршфельд захищає докторську дисертацію про аглютинацію крові. Таким чином він відхиляє пропозицію написати дисертацію про бактерії в телефоні та в берлінських туалетах.
Фотографія з книжки «Людвік Гіршфельд. Історія одного життя», фот. Wydawnictwo Literackie
Двері до кар’єрного росту перед ним відчиняє Інститут дослідження раку в Гейдельберзі, хоча й не відразу. Спочатку він спостерігає за амебами під мікроскопом. Трактує це як вишкіл характеру. Тільки відділення серології, яке очолює професор Еміль фон Дунґерн, стає школою життя.
У результаті співпраці науковці зуміли встановити умови успадкування груп крові. Вклад Гіршфельда у дослідження був більшим, тому саме йому приписують авторство цих відкриттів. Поляк впроваджує позначення: А, В, АВ, 0 – офіційно прийняті у світі з 1928 року. Відкриття запобігає випадковому переливанню крові та допомагає встановити батьківство.
Людвік Гіршфельд,1945, фот. реп. PAP
Наприкінці 1911 року Гіршфельди виїжджають до Цюріха. Ганна влаштовується на роботу педіатром у дитячу клініку, Людвік стає асистентом Інституту гігієни в університеті. Йому подобається вести заняття зі студентами. Він повторює: «Хто хоче інших запалити, сам повинен горіти».
У віці 30 років захищає габілітацію, присвячену вивченню зв'язків імунітету зі згортанням крові. Перед публічним захистом його дружина погрожує йому розлученням, якщо він буде читати з аркуша паперу. Людвік виступає з блискучою промовою.
Після початку війни Гіршфельд міняє безпечну роботу в Швейцарії на медичну службу лікаря на передовій. У Сербії перемагає епідемією тифу й організовує бактеріологічну лабораторію. Продовжує читати лекції.
В інфекційній лікарні в Салоніках він виявляє бактерію черевного тифу (Salmonella hirszfeldi), а потім виготовляє вакцину. І ледь не помирає, наполігши ввести собі надто велику дозу хініну від малярії.
Людвік Гіршфельд, фото з архіву Державного інституту гігієни у Варшаві
Листопад 1918 року – Польща відновлює свою незалежність і потребує освічених людей. Гіршфельд повертається до Польщі в 1919 році і нотує: «На батьківщині ви маєте і минуле, і майбутнє, а за кордоном — лише теперішнє». Після охрещення вінчається в католицькій церкві.
Людвік Гіршфельд керує Державним інститутом гігієни, який стає одним із найповажніших закладів у Європі. Викладає у Варшавському університеті, де знову захищає габілітацію – цього разу з бактеріології. Він здобуває всесвітнє визнання та виступає з доповідями про гігієну на міжнародних наукових конгресах. Зізнається, що «ненавидить засідання, які тягнуться за життям, як дрожки за похоронною процесією».
Людвік Гіршфельд, фото з архіву Державного інституту гігієни у Варшаві
Він продовжує дослідження груп крові і як експерт бере участь у найвідомішому судовому процесі двадцятиліття – справі Ґорґонової (підозрюваної у вбивстві доньки свого коханця). Певною мірою це спростовує попередні висновки експертів, що стає потрясінням для країни. У своїх мемуарах він жаліється, що переживає популярність оперної діви.
Організовує пункти забору донорської крові. Завдяки цьому Польща стає першою країною в Європі, яка регулює правові питання донорства крові.
Коли починається Друга світова війна, Гіршфельда звільняють з Інституту гігієни через його єврейське походження. У лютому 1941 року разом із сім’єю він потрапляє у Варшавське гетто. За мурами облаштовує лабораторію і читає лекції про інфекційні хвороби. Використовуючи контрабандну вакцину, лікує хворих на тиф.
У липні 1942 р. тікає на арійський бік. Переховується зокрема в районі Стара Мілосна. Тут після смерті доньки пише автобіографію, видану в повоєнний час і пізніше кілька разів перевидану. «Історія одного життя» виходить англійською (2010) та німецькою (2018) мовами.
Він створює медичний факультет спочатку в щойно заснованому Університеті Марії Кюрі-Склодовської в Любліні, а пізніше у Вроцлавському університеті. Отримує запрошення від Інституту Рокфеллера, але після кількох лекцій у США повертається додому.
У 1950 році його висувають на Нобелівську премію за пояснення явища серологічного конфлікту між матір'ю та плодом (резус-фактор). Нобелівський комітет не приймає рішення про нагороду для вченого, чиї дослідження врятували життя багатьом новонародженим.
Гіршфельд вважає, що єдиною формою безсмертя, до якої варто прагнути, є людська доброта. Він помирає від серцевого нападу в 1954 році.
Переклад: Тарас Лильо
Tytuł (nagłówek do zdjęcia)
