Проривною працею у вивченні селянських звичаїв стала книга Томаша Вішліча «Upodobanie. Małżeństwa i związki nieformalne na wsi polskiej XVII–XVIII wieku» («Вподобання. Шлюби та неофіційні стосунки в польському селі XVII-XVIII століть»). Історик, аналізуючи збережені акти сільських судів у Польщі ще до поділів і етнографічних досліджень, розвіяв застарілі міфи. Він писав: «Сільська громада ставилася поблажливо, навіть дозволяла дошлюбні стосунки, поки не доходило до народження дитини. Основним принципом, яким керувалися закохані, а також їхнє оточення, був принцип тактовності [...]: дошлюбних стосунків просто намагалися не помічати».
Однак був тут і подвійний стандарт: наслідки небажаної вагітності лягали на плечі жінки. Утім, якщо вагітність була результатом стосунків між двома неодруженими вільними людьми і до неї не було інших протипоказань (наприклад, спорідненості), такі стосунки намагалися узаконити перед вівтарем. Як пише Вішліч: «Сільська громадська думка однозначно віддавала перевагу такому рішенню і могла переконати (через місцеву владу) чоловіків, що вагалися, оженитися [...]». Однак нерідко бувало так, що чоловіки намагалися уникнути шлюбу чи аліментних зобов’язань, стверджуючи, що саме жінка переконала їх до цього переступу, намагаючись представити її в найгіршому світлі, і, нарешті, стверджуючи, що це була не їхня дитина.
А як усе це співвідносилося із церковним вченням? Не дуже, але зрештою, парафії часто знаходилися за багато кілометрів від сіл, а сільські священики поблажливо ставилися до народних проступків (хоча, як стверджує Вішліч, із середини XVIII століття вплив католицької моралі на селян поглиблювався). А крім того, як говорилося в одній із пісень: «Бог мене та й не засудить, бо про себе дбав між люди», — тобто любов у межах прийнятих у громаді норм не може бути гріховною.
Звісно, ми не можемо перекладати реалії кріпацтва на те, що відбувалося після його скасування (бо, як побачимо далі на прикладі шлюбів, соціально-економічні зміни явно вплинули на селянські звичаї), але між описаними явищами у Вішліча та спостереженнями, зробленими в ХІХ столітті серед горян можна помітити зв’язок.
Повернімося до Підгалля: у 1960-х роках згадана Анна Ковальська-Левицька провела порівняльні дослідження в тих самих селах, які Камєнський відвідав понад сто років тому. Звичаї не дуже змінилися, молодь все ще мала велику свободу, але говорити про це абсолютно не випадало. І, як наголошує етнографка, «цікаво, що не старше покоління, а саме молодь приносить на Підгалля ці нові принципи дрібноміщанської моралі».
Двадцяте століття принесло й інші моральні зміни. Влодзімєж Менджецький у своїй праці «Młodzież wiejska na ziemiach Polski centralnej 1864-1939: procesy socjalizacji» («Сільська молодь на землях центральної Польщі 1864-1939: процеси соціалізації») стверджує, що в поколінні, яке вступило в доросле життя вже в міжвоєнний період, ставало дедалі більше відомих з міської культури звичаїв та ідеалів романтичного кохання, знаних з книг або фільмів: побачення, спільні прогулянки рука об руку, написання любовних листів.
«Підневільний шлюб — то не втіха»