Київ католицький: історія костелу святого Олександра

kijow_kosciol_gettyimages-1315573281.jpg, default, Костел св. Олександра у Києві, фот. Getty Images, Київ католицький: історія костелу святого Олександра

#історія

Католицький храм св. Олександра, що на Костельній вулиці, височіє на одному з Київських пагорбів. Поруч із ним велич цього міста відчувається особливо виразно. Проте цієї архітектурної перлини могло і не бути.

Великих римо-католицьких храмів у столиці України небагато – лише два. За один з них, костел св. Миколая, нині бореться католицька громада. Після пожежі, яка спалахнула 3 вересня 2021 року і пошкодила внутрішнє оздоблення будівлі та орган, Міністерство культури повідомило про намір провести у костелі протиаварійні роботи, а відтак передати його вірянам. Між парафією та Мінкультом існує меморандум, згідно з яким Костел святого Миколая мав відійти католицькій громаді 1 червня 2022-го. Нині така передача відтермінована, і зараз йдеться вже про кінець 2023 року.

Останні події довкола цього костелу є лише частиною його драматичної історії. Відомо, що він був зведений у 1899-1909 роках українським архітектором польського походження Владиславом Городецьким, а зачинений був, починаючи з 1930-х років. За часів СРСР частину площ усередині будівлі займали системи глушіння «ворожих» західних радіостанцій, натомість антени знаходилися ззовні на вежах костелу. Так тривало до 1978-го, коли, за наказом Ради Міністрів УРСР, будівлю костелу віддали під створення Київського будинку органної та камерної музики.

А за часів незалежності України костел святого Миколая поділили поміж собою Національний будинок органної та камерної музики та парафія святого Миколая Римо-католицької церкви, що проводила у ньому богослужіння. Тривалий час влада відмовлялася переказати це приміщення церкві, пояснюючи це тим, що досі не розв'язане питання щодо нового місця розташування Органного залу. Яким буде подальший статус храму – наразі невідомо. Проте мова у нашому матеріалі йтиме про інший храм – костел св. Олександра.

Щоб розповісти його історію, видання Сulture.pl записало інтерв’ю з Ганною Путовою – історикинею, документознавицею, публіцисткою та співробітницею Музею історії Києва. Подальший матеріал базується на цьому інтерв’ю та науковій розвідці нашої співрозмовниці.

Костел св. Олександра – початок історії

Ганна Путова, фот. люб'язно надано Ганною Путовою

Історикиня Ганна Путова розповідає, що найстарший кам’яний католицький храм Києва насправді є відносно молодим. У 2017 році виповнилося 200 років від закладання його наріжного каменю. За її словами, останній великий кам’яний католицький храм, який існував у Києві до зведення костелу св. Олександра, спаплюжили ще у часи Руїни, а пізніше переосвятили і перетворили на православний собор.

На початку ХІХ століття Київ динамічно розивався, тож його населення швидко збільшувалося. Нагальною стала побудова нового великого костелу. Католики Києва скористалися зі сприятливих обставин перемог армії Російської імперії над Наполеоном і 11 березня 1815 року київський губернський предводитель дворянства граф Потоцький написав листа до імператора Олександра І з проханням про надання дозволу на побудову храму. Дозвіл дали 7 липня 1815-го. Ганна Путова додає:

Разом із дозволом на будівництво 31 липня 1815 року сенатору Болотнікову дали рескрипт (монарший указ, що має силу закону – прим. ред.) про визначення місця для побудови храму. Ділянка була знайдена та передана під опіку отців-домініканців, а 30 серпня наріжний камінь майбутнього храму освятив архідиякон Йоахим Ґрабовський.

Продовження історії будівництва храму було не таким райдужним. Початкову суму, зібрану на костел, надто швидко витратили. Для поповнення коштів оголосили збір, проте від нього відмовилися найбагатші магнати Київщини.

Picture display

standardowy (864px desktop)

Тарас Шевченко, «Олександрівський костел у Києві» (1846),
фот. Getty Images, National Art Museum of Ukraine

Picture image

kosciol_swietego_aleksandra_akwarela_szewczenki_public_domain.jpg

Чому ж так сталося? Ганна Путова пояснює, що довколишні багаті землевласники мали храми та каплиці у власних маєтках, тому не потребували великого костелу. Натомість цього потребували представники інших верств населення, зокрема дрібна шляхта. Саме вона й складалася на храм, але пожертви були недостатніми і подальші роботи зі зведення костелу просувалися повільно. Історикиня каже:

Ситуація погіршилася ще більше, коли після Польського повстання 1830-1831 років велика кількість ченців католицьких орденів змушена була виїхати з Російської Імперії. Тим часом будівництво храму зупинилося на рівні цокольного поверху.

Щасливий спадок: будівництво триває

Справи виглядали безнадійно, але сталося диво. Ганна Путова розповідає, що в 1835 році парафія отримала великий спадок – помер поміщик Київської губернії Антоній Савіцький, переконаний польський патріот. На противагу наростаючій агресії політики російської держави він демонстративно ходив у кунтуші та відрізнявся виключно ревною побожністю. Савіцький заповів увесь свій статок на добудову собору. Будівництво завершили у 1842 році. 30 серпня того ж року костел освятив архідиякон Юстин Стейґвілл, який став першим настоятелем новозбудованого храму. Історикиня додає:

У першій половині ХІХ століття парафії святого Олександра належала досить велика земельна ділянка, яка охоплювала частину сучасних вулиць Костельної та Трьохсвятительської. Це була пряма необхідність, оскільки у той час не лише приватні особи, але й міські парафії жили значною мірою за рахунок власного городньо-садового господарства. З плином часу та відходженням міст від сільського садибного типу, потреба у таких великих садових ділянках поступово відпадала, території колишніх садів поступово забудовувалися. Так відбулося і з більшою частиною земельної ділянки, що належала костелу святого Олександра.

Дослідниця пояснює, що з побудовою кварталу Гаврила Петровича Познякова, який і нині існує на непарному боці вул. Трьохсвятительської, приход остаточно втратив північно-західну частину парафіяльної землі. Згідно з угодою, укладеною у 1910-х роках Позняковим з настоятелем парафії о. Казимиром Ставинським, остання велика ділянка плебанійної землі віддавалася Познякову у довгострокову оренду з тим, щоб згодом зведена на ній будівля перейшла у власність парафії. Революція завадила цьому плану. Сам Позняков помер 3 листопада 1917 року, а збудований ним будинок по вул. Трьохсвятительській, 7 так ніколи і не став парафіяльною власністю.

З 1937-го до наших днів

Ганна Путова каже, що в 1937 році римо-католицький храм святого Олександра припинили використовувати за призначенням. Будівлю пристосували під низку адміністративних приміщень. В різний час у приміщеннях храму містилися гуртожитки робітників «Київгазбуду» та «Міськторгвідділу», сховища Історичної бібліотеки, Музей атеїзму. У 1952 році будівлю передали обсерваторії при Київському університеті, щоб пристосувати її на потреби планетарію. Коли у 1982-му на вулиці Червоноармійській (нині – Велика Васильківська) закінчили будівництво нового планетарію, установа залишила стіни храму.

Історикиня розповідає і про те, що 15 вересня 1990 року відбулася перша за багато років Служба Божа на сходах костелу. А 1991 року будівлю передали Римо-католицькій церкві. Реконструкція храму тривала 4 роки. 7 жовтня 1995-го єпископ-помічник Житомирської дієцезії Станіслав Широкорадюк наново освятив костел св. Олександра, який відреставрували зусиллями віруючих на чолі з тодішнім настоятелем парафії, отцем Яном Крапаном, і за підтримки католиків України та багатьох країн світу.

Цікавий факт, про який говорить Ганна Путова: під час реставрації храму для відтворення його зовнішнього вигляду використали акварель Тараса Шевченка «Олександрівський костел у Києві» (1846 р.). Ніжно-кремові стіни та світло-сірі бані надовго стали однією з візитівок центру Києва, але нині цю палітру втрачено.

Експертка нагадує, що 25 червня 2001 року храм відвідав святіший отець Іван Павло ІІ. Він довго молився перед Пресвятими Дарами, благословив духовенство та присутніх вірних. А у 2011 році, у десяту річницю відвідин Іваном Павлом ІІ костелу святого Олександра, у храмі відкрили присвячену йому меморіальну дошку.

Picture display

standardowy (864px desktop)

Пам'ятна дошка на честь візиту Івана Павла ІІ до Києва у червні 2001 р., Аскольдова могила, фот. Iwan Parnikoza

Picture image

tablica_papieska_w_kijowie_fot_iwan_parnikoza.jpg

Католицькі храми на мапі Києва

Відповідаючи на питання про те, чи не існувало певної «конкуренції» між костелом св. Олександра та костелом св. Миколая, який збудували пізніше, Ганна Путова зазначає, що станом на 1880-ті роки чисельність парафії св. Олександра становила понад 30 тисяч осіб, при цьому вона охоплювала не лише Київ, але й прилеглі села. А щодо Києва, то у місті був значний відсоток католицького населення, і не лише з числа поляків, але й чехів, німців, французів. Отже про жодну «конкуренцію» не йшлося – місто розросталося і потребувало більше храмів.

Якщо йдеться про Миколаївський костел, то його заснували за ініціативи громади, її зусиллями і за громадські гроші. Саме католики фундували цей храм, тоді як російська держава не вклала у нього ані копійки, лише чинила супротив такій ініціативі. Зокрема під час пошуку місця для Миколаївського костелу громада мала зважати на обмеження, які тоді діяли: не можна було, аби на певній відстані від католицької святині знаходився православний храм. І коли почали будувати костел св. Миколая, з’ясувалося, що поруч розташована гімназія, а в гімназії є православна капличка. Таким чином, щоб довести можливість зведення тут католицького храму, треба було докласти додаткових зусиль.

Це був лише другий католицький костел у Києві. Певний час, щоправда, у місті існувала капличка святого Ігнатія на Шулявці – «значною мірою вона була необхідна представникам чеської громади, які працювали на виробництвах Шулявки», – каже Ганна Путова. Йдеться про те, що у 1882 році в Києві заснували машинобудівний завод, що до Жовтневого перевороту 1917 року належав акціонерному товариству «Гретер і Криванек». Завод виробляв парові машини й устаткування для цукроварень та інших підприємств. У 1922-му підприємство перейменували у Завод «Більшовик». Також на Шулявці була зосереджена чимала кількість інших виробництв, що належали чехам.

Історія однієї каплички

Окрім костелів св. Олександра та св. Миколая, а також каплички св. Ігнатія, ще однією київською адресою, яка пов’язана з Римо-католицькою церквою, є вулиця Шепетівська, 2 у Святошині. Там міститься єдина католицька парафія, яка здійснює свою діяльність від 1969 року до тепер. До її складу входять Воздвиженський храм і, пізніше, також кармелітський монастир.

Історики міста розповідають, що у післявоєнний час київські католики спочатку збиралися для богослужінь у приватному будинку на вул. Львівській у Святошині. Але 1957 року вони втратили таку можливість. Після тривалої боротьби за право мати свій храм їм дозволили придбати або орендувати приватне приміщення на околиці міста для «молитовного будинку». Такий будинок купили на ближньому до Києва краю села Петропавлівської Борщагівки, на вул. Шепетівській.

Picture display

standardowy (864px desktop)

Парафія Воздвиження Святого Хреста у Києві, фот. Google

Picture image

v_parafiya_vozdvizhennya_svyatogo_khresta.jpg

2 травня 1969 року тут відбулося перше богослужіння. Священика, який мешкав би у Києві на постійній основі, громада спочатку не мала. Костел Воздвиження Хреста Господнього освятив приїжджий священик Тадеуш Собкович. А у 1973 році парафію зареєстровали. З 1980-го вона вже мала настоятеля – отця Яна Крапана (Крапанса). Після 1985 року, коли Ленінградська райрада Києва дала парафії гарантію безстрокового права власності на храм, дерев’яні стіни будинку замінили цегляними, провели водогін, газ, каналізацію. Ганна Путова розповідає:

Спочатку це була просто хатка і люди (зокрема, власне, жінки) чергували там, аби ніхто не вліз і нічого не спаплюжив. Бо хоча дозвіл від влади парафія і отримала, все відбувалося під пильним наглядом спецслужб. Людей залякували, тероризували. Один священик через пів-СРСР доїжджав туди і служив там месу. Це вже потім був отець Ян, який пізніше вісім років служив настоятелем у костелі св. Олександра.

В 1992-1995 роках костел на Шепетівській зазнав докорінної реконструкції. У храмі спорудили додаткові приміщення, хори та надбудовали дзвіницю. Пізніше при костелі почав також діяти чоловічий кармелітський монастир.

Наш час

Серед римо-католицьких парафій Києва, які існують сьогодні, слід згадати і парафію капуцинів на Райдужному масиві (проспект Перова, 1б).

На лівому березі Дніпра, на житловому масиві «Позняки», знаходиться також парафія Успіння Пресвятої Діви Марії (вул. Срібнокільська, 4). Тут розташовуються католицький медіа-центр та Радіо «Марія».

Picture display

standardowy (864px desktop)

Костел Успіння Пресвятої Діви Марії на Срібнокільській, фот. Iwan Parnikoza

Picture image

kosciol_wniebowziecia_najswietszej_maryi_panny.jpg

Крім того, на вулиці Кучмин Яр, 1 діє громада вікентійців. А за адресою Лохвицька, 46 знаходиться парафія Христа Царя Всесвіту отців палотинів.

На завершення зазначимо, що ще у 2004 році католицька громада св. Франциска отримала в Оболонському районі Києва земельну ділянку під будівництво храму, яка у 2010 році перейшла до постійного користування церкви. На сьогоднішній день парафіяни збираються на богослужіння у маленькій капличці, яка не може вмістити всіх охочих, і планують розпочати зведення храму. Можливо, ще один католицький костел постане саме там.

Додаткові джерела:

1) Кафедральний храм святого Олександра, https://kzd.org.ua/parishes/kafedralnyy-hram-sv-oleksandra 2) Костел святого Олександра: 200 років історії, https://www.academia.edu/31860025/%D0%9A%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%8C%D0%BE%D0%BB_%D0%A1%D0%B2%D1%8F%D1%82%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%D0%B0_200_%D1%80%D0%BE%D0%BA%D1%96%D0%B2_%D1%96%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%97 3)Польські сліди Києва. Після ІІ Світової війни і в часи незалежності України, https://expedicia.org/polski-slidi-kiieva-pislya-ii-svitovo/

Мова Ukrainian

Київ

костел

архітектурні пам'ятки

Костел св. Олександра