Квіти на руїнах імперії: альтернативна історія по-українськи
Література розповідає про історію двома способами. Перший шлях ‒ говорячи про реальні події (і це дозволяє авторам пояснювати, як ми повинні те минуле сприймати ‒ як Генрик Сенкевич створював образ минулого Польщі, що мав надихати його сучасників). А інший шлях ‒ говорити про минуле, якого не було, але яке могло статися. Чи то ‒ писати альтернативну історію.
Альтернативна історія ‒ напрямок в фантастиці, де початком авторського світу стає історична подія, що насправді відбулася геть по-іншому (наприклад, в альтернативній історії Христос не буде розіп’ятий, Олександр Македонський доживе до старості, а Німеччина з Японією виграють Другу світову війну).
Зазвичай кажуть, що все почалося з Марка Твена, з його «Янкі з Коннектикуту при дворі короля Артура». Але наприкінці ХІХ століття письменників більше цікавило майбутнє, ніж минуле (згадаємо лишень Мандрівника у часі з «Машини часу» Герберта Веллса, який переміщується в далеке майбутнє ‒ бо ж минуле вже сталося і його не змінити). Минуле стає цікавим для авторів і суспільства тільки коли відбуваються різкі зміни в нашій реальності ‒ з нами і нашою країною.
Для західної фантастики чимало змінили 1960-ті, коли стало зрозумілим: суспільство тепер настільки інше, що саме час запитувати себе: «а чи могло все статися інакше?». Саме тоді з’являється, наприклад, роман Філіпа Діка «Людина у Високому замку», дія якого відбувається у світі, де в Другій світовій війні перемогли Німеччина з Японією, а Сполучені Штати розірвані на дві окупаційні зони. Для простору ж, в якому існувала Україна, все було геть по-іншому.
(Не)змінна історія Країни Рад
Першим твором, який міг би вважатися альтернативною історією в українському письменстві, був роман Володимира Винниченка «Слово за тобою, Сталіне!» (1950, виданий ‒ 1971). До альтернативної історії його можна було віднести дещо умовно (оскільки Сталін із назви так і не промовляє, врешті-решт, те саме слово, від якого так багато залежить для героїв роману), але важливим було інше: роман, написаний в еміграції, не належав до радянської української літератури.
Бо в СРСР альтернативна історія з’явитися навряд чи могла б.
Радянська ідеологія уявляла історію максимально об’єктивним процесом: тут не було місця випадку, окрема особистість нічого не значила поряд із безжальною логікою історичного розвитку. Поставити під питання історію, що вже сталася ‒ означало б і сумнів у об’єктивності Жовтневої революції (а та вважалася подією неминучою ‒ її не могло відмінити ніщо, що трапилося б з окремими людьми, нехай навіть начільними її вождями). Тож історія була незмінна на глобальному рівні, а зміна окремих подій не могла зламати самий вектор розвитку. Історія залежить не від окремої людини, а від дії народів, класів і широких мас.
Тому навіть окремі випадки гри з альтернативними варіантами подій лише підкреслювали незмінність логіки історії. Найвідоміший радянський твір тут ‒ оповідання «Демон історії» (1967) Севера Гансовського, вихідця з польської київської родини: герой його відправляється в минуле, аби вбити диктатора Астора, через якого військові сили Австрії починають Другу світову та спричиняють мільйони жертв. Але вбивши «ворога номер один», герой, повернувшись у свій час, бачить, що Друга світова все ж відбулася ‒ от тільки почала її не Австрія з Астером на чолі, а Німеччина ‒ із Гітлером.
І лише початок за часів гласності обережної корекції офіційної версії радянської історії відкрив для авторів фантастики можливості історії альтернативної. Бо саме минуле стало раптом пластичним, з’явилися конкуруючі описи реальних подій ‒ і звідси був лише крок до питання «а що б було, якби...?».
Але (україномовних) українських версій альтернативної історії довелося чекати аж до кінця 1990-х років.
Стіна та міст: початки української альтернативки
У 2000 році вийшла книга, яка започаткувала жанр альтернативної історії в українській популярній культурі ‒ роман Василя Кожелянки «Дефіляда в Москві». В подальшому Кожелянко видав ще кілька книжок, що гралися з питанням «що було б, якби...?» («Конотоп», «Ефіопська січ»), але історія про те, як Українська Повстанська Армія створеної-таки Бандерою та Коновальцем незалежної України разом із німецькими військами проходить дефілядою по Червоній площі захопленої Москви (аби потім відстояти свою незалежність і від Гітлера та країн Вісі) ‒ стала першою. (Характерно, що при перевиданні роману в 2015 році ‒ єдиного поки що перевиданого роману Кожелянки ‒ редакційна стаття була названа «Поразок більше не буде»).
Втім, Кожелянко тоді виявився чи не єдиним автором, який ‒ нехай іронічно ‒ описував потенційно кращий варіант сучасності, який випливав зі зміненого минулого. Інші письменники, що зверталися до питання «що було б, якби...?» були не настільки оптимістичними. Україна в їхніх оповістках залишалася розірваною між національним і радянським ‒ що дзеркалило і той реальний стан світоглядного виру, в якому в 1990-ті перебували ми всі. Радянське минуле стояло за нашими спинами, й навіть позбавлене владної сили, продовжувало існувати: на рівні політичного життя, повсякденності, ментальності. Тож і альтернативні історії, створені в ті часи, розповідали про Україну, розірвану між двома станами ‒ між радянщиною та спробами будувати незалежність.
Найвідомішим на той час був роман Олександра Ірванця «Рівно/Ровно» (2001), але й інші спроби розповідати альтернативну історію виявилися схожими ‒ наприклад, роман «Східний Вал, 1985» (2013) Максима Безпалого (виданий спершу під псевдонімом «М. Січеславець»). В кожному з тих романів Україна ‒ була розколота, розірвана. Причому розкол цей підкреслювався місцем дії: це було місто, поділене навпіл ‒ назвою та територіально, між Україною радянською та Україною, що зберегла свою незалежність: Рівне/Ровно у Ірванця та Січеслав/Дніпропетровськ у Безпалого. Стіна, що ділить навпіл Рівне, та недобудований міст через Дніпро, який так і не поєднав дві половинки одного міста, що одночасно перебуває в двох країнах ‒ стали метафорами кінцевої невизначеності нас самих щодо нашого минулого.
Поєднати нас із самими собою зуміла зовнішня агресія.
Ворог на порозі
Російська агресія 2014 року змінила чимало ‒ у тому числі й те, які питання українські автори почали ставити історії та що саме в ній шукати. Перед обличчям зовнішньої загрози важливим стало не те, що поділяє, а те, що гуртує. Минуле було вже не так дзеркалом нашої розколотої пострадянської свідомості, як простором, де ми шукаємо точки опори в світі, який геть змінився з початком війни.
Тому, наприклад, державотворчі змагання початку ХХ століття сприймаються тепер в тонах не так мінорних, як в героїчних. Інколи це героїка іронічна (як в романі Олександра Ірванця «Харків, 1938» (2018), де сильна Україна платить за свою незалежність «оксамитовою авторитарністю» режиму Коновальця ‒ автор не дарма дає своєму роману підзаголовок «анти-антиутопія»). Інколи ‒ вона в достатній мірі серйозна (як в циклі мальописів «Воля» (2017-2019) та в романі Ігора Селіври з цього всесвіту «Воля. Спадок професора Пулюя» (2022), де переможна боротьба УНР за незалежність поєднана із технологічними проривами в стімпанковому дусі. Але мало не завжди це став уже не болісний пошук себе в імлі суспільства, що змінилося надто швидко та різко, а чітке усвідомлення власного місця в історії та розуміння того, хто є наші друзі та вороги.
Розширюється й варіативність епох і подій, що стають цікавими для авторів у їхньому створенні небувалої історії України.
Петро Яценко пише роман «Нечуй. Немов. Небач» (2017), чия дія відбувається в останню третину ХІХ століття, а головним героєм стає Іван Левицький, письменник із механічним серцем, більш відомий за своїм авторським псевдонімом Нечуй. Гра розвідок великих імперій, реліктові таємничі істоти, стімпанковий антураж ‒ стають фоном, на якому Яценко розгортає реальну та вигадану історію українського письменства.
Picture display
standardowy [760 px]
Петро Яценко, «Нечуй. Немов. Небач», Видавництво «Піраміда», 2017, фот. люб’язно надане видавництвом «Піраміда»
Дія роману Світлани Тараторіної «Лазарус» відбувається у Києві 1913-14 років, але корінням ця химерна історія, де на українських землях поряд з людьми живуть чарівні створіння, уходить до язичницького минулого, коли вперше сплітаються долі надприродних істот і героїв. Це Україна ‒ але України геть інша відносно нашої реальності, та, де чекають пришестя апокаліптичного Змія, де фольклорні істоти платять Російській імперії кров’ю (яка стає лікувальним і геріатричним декоктом для хисткої вже імперії), а люди, водяники, відьми та домовики створюють химерну спільноту, в якій розгортається детективний сюжет, що повинен завершитися спалахом бунту або полум’ям війни.
Надзвичайно цікавою виявилася й опублікована в 2019-2022 роках трилогія Павла Дерев’янка «Літопис Сірого Ордену». Точка розгалуження в ній ‒ часи Хмельниччини, коли козаки-характерники (починаючи від козака Мамая як духовного батька цієї традиції) заключили договір із Потойбіччям, отримавши силу взамін закладеної Нечистому душі. Врятувавши країну в часи Тимоша Хмельницького, вони продовжують рятувати її до теперішнього часу, виконуючи роль служби зовнішньої розвідки та ‒ почасти ‒ контррозвідки. Трилогія вийшла складною, тут є місце роману дорослішання («Аркан вовків», перша частина циклу), політичним інтригам («Тенета війни») та своєрідному Потопу, який приходить на землі України, Литви та Польщі в ХІХ столітті (третя частина циклу, «Пісня дібров»).
Нарешті, не можна не згадати і ось що: українська альтернативна історія нарешті починає грати не лише із національними сюжетами ‒ у 2020 році вийшов напрочуд цікавий роман Володимира Кузнєцова «Закоłот. Невимовні культи». Це химерний мікс спейсопери та горора в світі, де німецькі та японські вчені часів Другої світової війни розбудили Великих Стародавніх Богів, що правлять тепер Землею, продовжуючи свої божеські битви проти своїх ворогів у космосі. Людство, з одного боку, вже не більше ніж розхідний матеріал, солдати-пішаки на дошці лавкрафтіанського жаху, але з іншого ‒ ті, в кого залишається сила на спротив та самостійність.
І, здається, ці вектори розвитку альтернативної історії у виконанні українських авторів дають нам надію.
[{"nid":"5415","uuid":"2bac71b5-1a2d-4daf-8655-b487c5b92def","type":"article","langcode":"uk","field_event_date":"","title":"\u0425\u0442\u043e \u0434\u043e \u0436\u0443\u0440\u0456? \u0428\u043e\u043f\u0435\u043d\u0456\u0432\u0441\u044c\u043a\u0438\u0439 \u043a\u043e\u043d\u043a\u0443\u0440\u0441 \u0443 \u043c\u0456\u0436\u0432\u043e\u0454\u043d\u043d\u0456 \u0440\u043e\u043a\u0438","field_introduction":"\u041f\u0440\u0438 \u043e\u0440\u0433\u0430\u043d\u0456\u0437\u0430\u0446\u0456\u0457 \u0431\u0443\u0434\u044c-\u044f\u043a\u043e\u0433\u043e \u043c\u0443\u0437\u0438\u0447\u043d\u043e\u0433\u043e \u043a\u043e\u043d\u043a\u0443\u0440\u0441\u0443 \u043e\u0440\u0433\u0430\u043d\u0456\u0437\u0430\u0442\u043e\u0440\u0438 \u043f\u043e\u0432\u0438\u043d\u043d\u0456 \u0432\u0438\u0440\u0456\u0448\u0438\u0442\u0438, \u0447\u0438 \u0434\u043e \u0439\u043e\u0433\u043e \u0436\u0443\u0440\u0456 \u043f\u043e\u0432\u0438\u043d\u043d\u0456 \u0432\u0445\u043e\u0434\u0438\u0442\u0438 \u0432\u0456\u0434\u043e\u043c\u0456 \u0430\u0440\u0442\u0438\u0441\u0442\u0438, \u043f\u0435\u0434\u0430\u0433\u043e\u0433\u0438, \u0441\u043f\u0435\u0446\u0456\u0430\u043b\u0456\u0441\u0442\u0438 \u0432 \u043f\u0435\u0432\u043d\u0456\u0439 \u0433\u0430\u043b\u0443\u0437\u0456 \u0432\u0438\u043a\u043e\u043d\u0430\u0432\u0441\u0442\u0432\u0430, \u0442\u0435\u043e\u0440\u0435\u0442\u0438\u043a\u0438 \u043c\u0443\u0437\u0438\u043a\u0438, \u043c\u0443\u0437\u0438\u0447\u043d\u0456 \u043a\u0440\u0438\u0442\u0438\u043a\u0438, \u0456\u0441\u0442\u043e\u0440\u0438\u043a\u0438 \u043a\u0443\u043b\u044c\u0442\u0443\u0440\u0438, \u043c\u0443\u0437\u0438\u0447\u043d\u0456 \u0432\u0438\u0434\u0430\u0432\u0446\u0456, \u043c\u0435\u043d\u0435\u0434\u0436\u0435\u0440\u0438 \u0442\u0430 \u0456\u043c\u043f\u0440\u0435\u0441\u0430\u0440\u0456\u043e? \u0428\u043e\u043f\u0435\u043d\u0456\u0432\u0441\u044c\u043a\u0438\u0439 \u043a\u043e\u043d\u043a\u0443\u0440\u0441 \u2013 \u0443\u043d\u0456\u043a\u0430\u043b\u044c\u043d\u0438\u0439, \u0439\u043e\u0433\u043e \u043e\u0441\u043e\u0431\u043b\u0438\u0432\u0456\u0441\u0442\u044c \u0443 \u0442\u043e\u043c\u0443, \u0449\u043e \u0432\u0456\u043d \u043f\u0440\u0438\u0441\u0432\u044f\u0447\u0435\u043d\u0438\u0439 \u043c\u0443\u0437\u0438\u0446\u0456 \u043e\u0434\u043d\u043e\u0433\u043e \u043a\u043e\u043c\u043f\u043e\u0437\u0438\u0442\u043e\u0440\u0430. \u0426\u0435 \u0432 \u043f\u0435\u0432\u043d\u043e\u043c\u0443 \u0441\u0435\u043d\u0441\u0456 \u0432\u0438\u0437\u043d\u0430\u0447\u0430\u0454 \u0441\u043a\u043b\u0430\u0434 \u0436\u0443\u0440\u0456.\r\n","field_summary":"\u0428\u043e\u043f\u0435\u043d\u0456\u0432\u0441\u044c\u043a\u0438\u0439 \u043a\u043e\u043d\u043a\u0443\u0440\u0441 \u2013 \u0443\u043d\u0456\u043a\u0430\u043b\u044c\u043d\u0438\u0439, \u0439\u043e\u0433\u043e \u043e\u0441\u043e\u0431\u043b\u0438\u0432\u0456\u0441\u0442\u044c \u0443 \u0442\u043e\u043c\u0443, \u0449\u043e \u0432\u0456\u043d \u043f\u0440\u0438\u0441\u0432\u044f\u0447\u0435\u043d\u0438\u0439 \u043c\u0443\u0437\u0438\u0446\u0456 \u043e\u0434\u043d\u043e\u0433\u043e \u043a\u043e\u043c\u043f\u043e\u0437\u0438\u0442\u043e\u0440\u0430. \u0426\u0435 \u0432 \u043f\u0435\u0432\u043d\u043e\u043c\u0443 \u0441\u0435\u043d\u0441\u0456 \u0432\u0438\u0437\u043d\u0430\u0447\u0430\u0454 \u0441\u043a\u043b\u0430\u0434 \u0436\u0443\u0440\u0456.","topics_data":"a:1:{i:0;a:3:{s:3:\u0022tid\u0022;s:5:\u002259608\u0022;s:4:\u0022name\u0022;s:13:\u0022#\u043c\u0443\u0437\u0438\u043a\u0430\u0022;s:4:\u0022path\u0022;a:2:{s:5:\u0022alias\u0022;s:14:\u0022\/topics\/muzika\u0022;s:8:\u0022langcode\u0022;s:2:\u0022uk\u0022;}}}","field_cover_display":"default","image_title":"","image_alt":"","image_360_auto":"\/sites\/default\/files\/styles\/360_auto\/public\/images\/imported\/z_img\/pl_fo_chopin_lata_przedwojenne__w330_4266075.jpg?itok=Y426YMKN","image_260_auto":"\/sites\/default\/files\/styles\/260_auto_cover\/public\/images\/imported\/z_img\/pl_fo_chopin_lata_przedwojenne__w330_4266075.jpg?itok=rE5dWx1O","image_560_auto":"\/sites\/default\/files\/styles\/560_auto\/public\/images\/imported\/z_img\/pl_fo_chopin_lata_przedwojenne__w330_4266075.jpg?itok=9yq7BcBm","image_860_auto":"\/sites\/default\/files\/styles\/860_auto\/public\/images\/imported\/z_img\/pl_fo_chopin_lata_przedwojenne__w330_4266075.jpg?itok=_Bvc6jzn","image_1160_auto":"\/sites\/default\/files\/styles\/1160_auto\/public\/images\/imported\/z_img\/pl_fo_chopin_lata_przedwojenne__w330_4266075.jpg?itok=_x7yCcjs","field_video_media":"","field_media_video_file":"","field_media_video_embed":"","field_gallery_pictures":"","field_duration":"","cover_height":"249","cover_width":"330","cover_ratio_percent":"75.4545","path":"ua\/node\/5415","path_node":"\/ua\/node\/5415"}]