Чудовий документальний фільм Домініки Фурґал поєднує архівні фрагменти японських телевізійних програм із сучасними записами репетицій у школі пана Оки. «У польському танці найважливіше – дивитися на партнера. Навіть якщо є люди, які вдома не дивляться на свого чоловіка чи дружину, тут вони мусять це робити», – жартує вчитель до своїх учениць. У залі є кілька чоловіків, але більшість із 350 учнів (загалом) становлять жінки, найчастіше середнього або старшого віку. Коротко підстрижене волосся, жодних кіс – інакше, ніж під час показів куявяка в Польщі. А проте, можливо, саме завдяки цьому зіткненню двох абсолютно різних світів неможливо відвести очей від танцю.
Куявяк разом із полонезом, мазуром, краков’яком і оберком творить велику п’ятірку польських народних танців. Він вирізняється серед них ліричним характером: пари звернені одна до одної, ніжно похитуються й кружляють, трохи як у віденському вальсі. Його називали танцем кохання, закоханих. Близькість, якої він вимагає, для японських танцівників нерідко є складним бар’єром, як і гучний вигук із притупом польського «у, ха!». Треба відкритися, відмовитися від дистанції. Важко для людини, вихованої в культурі, що якраз і культивує відстороненість та стриманість. Але варто перебороти себе. «Я почуваюся помолоділою, думаю, років на 15. Мені майже 60, але тепер відчуваю себе на 40–45», – зізнається одна з учасниць танцювальних майстерень. Омолоджувальна сила куявяка діє й на власників школи. Подружжя Ока вже має близько 80 років, але й досі веде заняття, організовує майстер-класи – нерідко за участі гостей із Польщі.
Польські інструктори танцю почали приїздити до японської школи ще в середині 80-х, а після падіння ПНР стосунки ще більше зміцніли. До друзів подружжя Ока належали видатні хореографи й танцівники, зокрема Єжи Вуйцік – художній керівник Ансамблю пісні й танцю «Шльонськ», а згодом педагог у колективі «Мазовше», а також його дружина Ева Вуйцік, танцівниця «Мазовша». Вони приїздили до школи пана Оки проводити майстер-класи з танцю, збереглися телевізійні репортажі японських програм, у яких Вуйціки показують кроки, жести, а голос за кадром пояснює, що в Польщі популярні саме такі романтичні танці (в одній із таких програм 1993 року куявяк японська дикторка назвала «найромантичнішим танцем світу»). У двотисячних роках до школи почали приїздити вже видатні хореографи молодшого покоління – Зофія та Ян Чехлевські, також педагоги, зокрема «Мазовша» й «Шльонська».