Інші митці працюють із темою відсутності і неможливості повернення. Юрій Єфанов перетворює спогад про Гурзуф на цифрову симуляцію – простір, який балансує між реконструкцією минулого і проєкцією майбутнього. Антон Шебетко звертається до історії ЛГБТ+ спільноти в Сімеїзі, показуючи світ свободи, який після 2014 року зник або був витіснений.
Живописні й графічні роботи Романа Михайлова, Ельміри Шемседінової та Олексія Борисова повертають глядача до образу кримського горизонту – водночас конкретного і символічного. Це горизонт, у який доводиться вдивлятися з відстані, усвідомлюючи його недосяжність.
Окрему роль відіграють роботи, що працюють із символами і стереотипами. Кінетична скульптура Віталія Кохана коливається між туристичним образом Криму і знаком скорботи чи стійкості, важливим для кримськотатарської культури. Олег Тістол іронічно переосмислює радянські та пострадянські уявлення про «південний відпочинок», оголюючи їхню умовність.
Фантасмагоричний пейзаж Павла Макова вводить ще один вимір – метафізичний. Його робота розгортає тему місця як складної конструкції, що поєднує географію, пам’ять і уяву. Перформанс Влодка Кауфмана та Халіла Халілова, своєю чергою, акцентує на досвіді очікування і повернення, який залишається центральним для кримськотатарської спільноти.