Краків проти Львова: як єзуїти виборювали право на університет

-Krakow-Uniwersytet-Jagiellonski-Collegium-Maius-1.jpg, default, Ягеллонський університет, Collegium Maius, Краків, 1895, фот. Національна бібліотека Polona

історія

У 1661 році король Ян ІІ Казимир дозволив львівським єзуїтам заснувати академію з правами університету. Однак королівського привілею виявилося замало. На шляху до офіційного визнання нового навчального закладу стала Краківська академія, яка ревно оберігала свою освітню монополію. Так почалася боротьба, що тривала десятиліттями й стала важливою сторінкою в історії вищої освіти у Львові.

Вища освіта здавна була не лише осередком знань, а й впливовим і прибутковим інститутом. Чим вищим був статус навчального закладу, тим більшими були його доходи, авторитет і політична вага. Тож не дивно, що в ранньомодерну добу університети ревно оберігали свою освітню монополію. Свого часу Ягеллонський університет під тиском могутнього магнатського покровителя був змушений поділитися нею із Замойською академією. Однак у 1661 році йому кинув виклик ще один амбітний гравець на освітній мапі Речі Посполитої – львівські єзуїти. Вони домагалися права заснувати у Львові власний університет. Шлях до офіційного визнання цього статусу виявився складним і сповненим перешкод. Проте зусилля єзуїтів не минули безслідно: саме 1661 рік сьогодні міститься на гербі Львівського національного університету імені Івана Франка, нагадуючи про витоки його академічної традиції.

Краків втрачає монополію

Picture display

standardowy (864px desktop)

Collegium Juridicum – будівля Ягеллонського університету кінця XIV століття, Краків, 1905–1936, фот. Національна бібліотека Polona

Picture image

Collegium-Juridicum-gmach-Uniw-Jag-z-konca-XIV-w-Krakow-Grodz-1r.jpg

Від XIV століття Краківський університет фактично мав монополію на вищу освіту в Польському королівстві. У його історії були і періоди занепаду, зокрема після смерті засновника Казимира III Великого, і часи розквіту за Ягеллонів. XV століття справедливо вважають «золотою добою» університету: він користувався підтримкою королівської влади, мав бездоганну репутацію й приваблював численних студентів не лише з Польського королівства, а й із сусідніх держав.

Цю стабільність порушило XVI століття – доба глибоких інтелектуальних і релігійних змін. Європа втратила конфесійну єдність, а Реформація та Контрреформація істотно вплинули на систему освіти. Одним із головних інструментів католицького оновлення стало Товариство Ісуса з розгалуженою мережею шкіл і колегій.

Перший серйозний виклик для Краківської академії з’явився у Великому князівстві Литовському. У 1579 році король Стефан Баторій підніс єзуїтську колегію у Вільні до рангу академії та зрівняв її у правах із Краківським університетом. Рішення короля підтвердив папа Григорій XIII, і Кракову довелося з цим змиритися. Відтоді протягом наступних двох століть Краківська академія послідовно виступала проти спроб єзуїтів засновувати нові академії в Речі Посполитій.

Picture display

standardowy (864px desktop)

Замостя – нове місто Польщі, збудоване від самих основ великим канцлером Королівства, 1618, фот. Національна бібліотека Polona

Picture image

Zamoscivm-noua-Poloniae-ciuitas-a-magnifico-eius-regni-cancellar-1r.jpg

Краківська академія зазнала ще одного удару по своїй освітній монополії – цього разу не з боку єзуїтів, а внаслідок зростання політичних амбіцій і культурного престижу магнатерії. У 1594 році великий канцлер коронний Ян Замойський заснував академію у своєму приватному місті Замості. Король Сиґізмунд III Ваза підтримав цю ініціативу, а папа Климент VIII видав буллу, яка підтверджувала академічний статус нового закладу.

Освітній простір Речі Посполитої ставав дедалі різноманітнішим, а разом із цим зростала й конкуренція між академіями. Невдовзі ще один гравець вирішив повторити віленський успіх і порушити усталений status quo.

Закріпитися у Львові

Picture display

standardowy (864px desktop)

Костел отців Єзуїтів у Львові, 1906, фот. Національна бібліотека Polona

Picture image

Kosciol-Jezuitow-we-Lwowie_1906_fot_Polona.png

Єзуїтів від багатьох інших чернечих орденів і згромаджень Католицької Церкви вирізняла чітка стратегія діяльності в політичних умовах ранньомодерної доби. Вони вміли налагоджувати контакти з королівською владою, здобувати підтримку впливових представників шляхти й послідовно зміцнювати свої позиції навіть у несприятливих умовах. Показовим прикладом такої стратегії стала їхня діяльність у Львові.

Єзуїти вперше з’явилися у місті 1584 року. Їхнім покровителем став місцевий римо-католицький архієпископ Ян Суліковський, який поселив монахів у власній кам’яниці на площі Ринок. Однак місцеве духовенство поставилося до новоприбулих далеко не прихильно. Як зазначає дослідник Василь Кметь, уже наступного року, коли архієпископ Суліковський виїхав до Риму, учні катедральної школи закидали єзуїтів камінням.

Це, однак, не змусило їх відмовитися від наміру закріпитися у Львові. Незабаром єзуїти відкрили в місті свою резиденцію й почали шукати в межах міських мурів ділянку для розбудови монастирського комплексу. Цей процес супроводжувався конфліктами. Зокрема, у 1603–1609 роках єзуїти вели тривалу суперечку та судовий процес із єврейською громадою за земельну ділянку, на якій стояла знаменита синагога «Золота Роза».

Зрештою єзуїти отримали ділянку, і в 1610–1630 роках тут постав величний храм Святих апостолів Петра і Павла – найбільша за розмірами сакральна споруда в історичній частині Львова.

Колегія

Брама колишньої колегії отців-єзуїтів, Львів, 1938, фот. Адам Ленкевич / Національна бібліотека Polona — Брама колишньої колегії отців-єзуїтів, Львів, 1938, фото: Адам Ленкевич / Національна бібліотека Polona

Єзуїти традиційно приносили із собою власну освітню систему. Однак у Львові вони зіткнулися з конкурентом, який мав давню й усталену традицію, – уже згаданою катедральною школою. Не бажаючи загострювати відносини з місцевим архієпископом, єзуїти погодилися на компроміс. Як зазначає Василь Кметь, вони зобов’язалися не викладати у своїй школі орфографії та етимології, залишивши ці дисципліни катедральній школі.

Втім, мирного співіснування це не забезпечило. Денис Зубрицький у «Хроніці міста Львова» пише, що 1632 року між учнями єзуїтської та катедральної шкіл сталася кривава сутичка, внаслідок якої кілька осіб загинули. Попри тяжкі наслідки, винуватців так і не покарали.

Згодом, як підкреслює Василь Кметь, катедральна школа неодноразово скаржилася на єзуїтів. Причиною було те, що вони відкривали свої школи на Галицькому та Краківському передмістях і таким чином залучали дедалі більше учнів.

Попри ці конфлікти, у Львові позиції єзуїтів поступово зміцнювалися. Заснована 1608 року колегія здобула високий статус і приваблювала шляхетську молодь із різних регіонів. Наталя Яковенко у «Нарисі історії середньовічної та ранньомодерної України» звертає увагу на те, що навчання в єзуїтських школах нерідко сприяло втраті руської ідентичності їхніх вихованців. Найвідоміший львівський вихованець єзуїтів Богдан Хмельницький, однак, своєї ідентичності не втратив. А рішення його наступника відкрило перед львівськими єзуїтами шлях до давно омріяної мети – заснування академії.

Як єзуїти здобули привілей на академію

Вільгельм Гондіус, «Ян Казимир, Божою милістю король Польщі, великий князь Литовський, Руський, Прусський, Мазовецький […]», 1649, фот. Національна бібліотека Polona

16 вересня 1658 року козацька рада під Гадячем на чолі з гетьманом Іваном Виговським схвалила амбітну угоду, що передбачала створення в межах Речі Посполитої третьої складової – Великого князівства Руського. Один із її пунктів особливо зацікавив львівських єзуїтів: ішлося про заснування другого вищого навчального закладу для русинів. Першим мала стати Києво-Могилянська колегія, яку планували піднести до статусу академії.

Єзуїти вирішили використати цю можливість у власних інтересах. Вони вважали Львів природним місцем для такого навчального закладу, зокрема через наявність у місті впливової школи Успенського ставропігійного братства. Саме аргумент про необхідність протистояти православному шкільництву став одним із важливих у їхніх намаганнях домогтися відкриття власної академії.

Ідею заснування академії у Львові єзуїти плекали ще від кінця XVI століття, однак обставини довго цьому не сприяли. Однією з головних перешкод залишався Краківський університет. Раніше він уже виступав проти створення єзуїтської академії в Познані та активно протидіяв розвитку єзуїтського шкільництва у самому Кракові. Тож його позицію львівські єзуїти мусили брати до уваги.

Діяли вони обережно й без зайвого розголосу. Крок за кроком їм вдалося наблизитися до головної мети – отримати від короля Яна II Казимира привілей на заснування академії. Король, як і його батько Сиґізмунд III Ваза, прихильно ставився до Товариства Ісуса. 20 січня 1661 року він підписав у Кракові привілей, який дозволяв заснувати у Львові академію та надавав їй права, рівні з правами Краківського університету.

Однак це був лише перший успіх. Королівський привілей ще мав затвердити сейм, і саме на цьому етапі активно виступила Краківська академія. Заручившись підтримкою Замойської академії та частини шляхти, неприхильно налаштованої до єзуїтів, вона фактично заблокувала остаточне вирішення справи. Сейм не затвердив привілею, але й не скасував його. Відтак останньою надією львівських єзуїтів залишався Святий Престол.

Академія без визнання

Портрет папи Олександра VII Кіджі, автор – Джованні Баттіста Гауллі (Бачиччо). — Портрет папи Олександра VII Кіджі, автор – Джованні Баттіста Гауллі (Бачиччо), фот. суспільне надбання

Папа Олександр VII приділяв значну увагу розвитку католицької освіти. Як зазначає о. Ісидор Нагаєвський у праці «Історія Римських Вселенських Архієреїв», за його понтифікату розбудовувалися римські університети, а фонди ватиканських бібліотек поповнювалися великими зібраннями документів і книжок. Олександр VII загалом прихильно ставився до єзуїтів; зокрема, задля підтримки їхньої місії в Китаї погоджувався на певні відступи від усталених норм церковної дисципліни.

Однак у питанні львівської академії папа став на бік Кракова. Як пише Василь Кметь, 1663 року Рим запропонував компромісний варіант, який передбачав обмежену діяльність академії. Єзуїтів така пропозиція не влаштувала, тож вони вирішили не форсувати подій і чекати сприятливішого моменту. Тим часом львівська академія продовжувала діяти й розвиватися, не маючи повного офіційного визнання.

Остання спроба

Август III, зі збірки Д. Вітке-Єжевського, 1906–1939, фото: Національна бібліотека Polona — Август III, зі збірки Д. Вітке-Єжевського, 1906–1939, фот. Національна бібліотека Polona

У наступні десятиліття Краківська академія уважно стежила за діяльністю єзуїтів у Львові. Щойно з’являлися ознаки розширення їхньої академії, до короля надходили скарги й протести.

За правління Августа III львівські єзуїти зробили останню спробу остаточно врегулювати статус своєї академії. Король підтримав їх і 18 квітня 1758 року видав відповідний привілей. Наступного року папа Климент XIII підтвердив це рішення своєю буллою.

Однак успіх виявився нетривалим. У Європі дедалі виразніше наростала криза Товариства Ісуса, а в Речі Посполитій проти єзуїтів виступили як їхні давні противники, так і ширші кола суспільства. Під тиском опозиції король фактично відступив від свого рішення.

Єзуїти повернулися до попередньої стратегії й продовжували діяльність у такому форматі аж до ліквідації Товариства Ісуса 1773 року. Це означало кінець їхнього академічного проєкту у Львові. Водночас започаткована ними освітня традиція не зникла, а згодом отримала продовження в іншій інституційній формі.

Джерела та література: Д. Зубрицький, Хроніка міста Львова, Львів 2006; Ф. Яворський, З минулого Львова, Львів 2017; Н. Яковенко, Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України, Київ 2006; І. Нагаєвський, Історія Римських Вселенських Архієреїв, Рим 1967; Василь Кметь, Катедральна школа [в:] Енциклопедія Львова, т. ІІІ, ред. А. Козицький, Львів 2010, с.151-155; В. Кметь, Єзуїти [в:] Енциклопедія Львова, т. ІІ, ред. А. Козицький, Львів 2008, с. 272-279; В. Кметь, Єзуїтська академія [в:] Енциклопедія Львова, т. ІІ, ред. А. Козицький, Львів 2008, с. 280-283.

Мова Ukrainian