Прагнення зрозуміти і відчути цей пограничний стан, призводить до того, що Фундація «Пограниччя» не тільки приймає українських митців, а й створює умови для діалогу з публічними інтелектуалами Польщі й західного світу, а також знайомить польських читачів із здобутками української культури воєнного часу: «Словник війни» Остапа Сливинського, поетична серія «Перед лицем війни», щоденник окупації вбитого російськими окупантами дитячого поета Володимира Вакуленка-К…
Українці шукали можливості бути не лише географічним серцем Європи, а й справді бути зрозумілими та почутими в європейській спільноті, зокрема й у царині культури. Зрештою, у час війни віковічна культура перебуває під загрозою знищення, потребує постійного захисту, контролю та фіксування. Щоби ніхто не міг сказати, що культури й мови «не було і нема», як намагались довести в імперській Росії, як намагається зачистити поле, знищуючи пам’ятки культури, Росія сучасна.
Для довідки: за даними Міністерства культури та інформаційної політики України, наведеними на порталі «Зруйнована культурна спадщина України», кількість зафіксованих пошкоджених та зруйнованих об'єктів культурної спадщини і культурних установ України — 553.
Малгожата Спорек-Чижевська продовжує:
Знаєш, є щось абсолютно неймовірне і надзвичайно зворушливе у тому, що люди культури в Україні не самі. — Я пам'ятаю розповіді Олі Новак, поетки з Івано-Франківська: вона збирала ці історії, коли волонтерила в рідному місті й спілкувалась із людьми, які втікали від обстрілів. Історії, як люди об’єднуються і витягають з розбитих музеїв, шкіл, архівів книги й предмети культури, щоб їх зберегти — із відчуття відповідальності, відчуття того, що це робить їх спільнотою. Мені здається, що це приклад, який говорить нам усім, за що ви насправді боретеся. Це свобода, територія, власна країна і держава — безперечно, але й залучення до збереження культури, відчуття відповідальності за спільне — те, що дає дійсно велику надію і силу для перемоги. І інакше не може бути.
Цей жорстокий час дає поштовх для світу, щоби він зрозумів українську культуру. Чи це будуть найближчі сусіди, чи це французи, англійці, американці... Це дається жахливою ціною, але це шанс зрозуміти, ким ви є на карті Європи. І українці роблять усе можливе, щоб нам це розуміння полегшити. І це, напевно, ваша велика місія зараз, всіх тих, хто перебуває на цій війні.
І ви, і ми перейшли рубікон, світ перебуває у стані трансформації. В Україні війна точиться з 2014 року, у нас в Пограниччі неодноразово були зустрічі й дискусії, презентації книжок. Але навіть я, почавши переглядати записи з самого початку, з перших протестів, не тільки Революції Гідності, а й часів Майдану 2004 року, була здивована, які чудові були записані висловлювання дуже різних людей, не тільки активістів і політиків, а й звичайних людей: молодих, літніх, дуже юних. Це якась надзвичайна зрілість у розумінні того, чого ми хочемо. Водночас така простота висловлювання, така ясність, що в цьому немає нічого надзвичайного, що це так просто і так очевидно. Тільки чому цього багато хто не бачив?
Мені здається, що Україна робить надзвичайну роботу для трансформацій у світі. І якщо порівняти наратив лютого минулого року з тим, що люди можуть сказати сьогодні про цю війну, то це щось зовсім інше, це як розплющити очі, як прокинутися від якогось глибокого сну.