Тож тих самих «Бітлз» я вперше почув саме в польській трансляції. «Śpiewają beatlesy» – саме так говорив диктор, після чого лунало «Обладі-облада», або «Леді Мадонна». Польські співаки теж були присутні в ефірі – Мариля Родовіч або Чеслав Нємен. Ну а хіт «Червоних гітар», пісня «Nie spoczniemy», супроводжував чи не усю мою ранню юність, і здається, був першою мелодією, під яку я танцював з дівчиною на вечірці в піонерському таборі році так десь у 1974-му. Але ширше про польське радіо і музику 70-х розповім якось іншим разом. Сьогодні ж мова піде про книжки. Польські книжки в українських перекладах. Вони були, і їх було чимало.
Пригадую, як чи не в першому класі (а для мене це пізні 60-ті) хтось із хлопців приніс до школи похвалитися доволі гарно видану велику книжку. Це були «Чотири танкісти і пес» Януша Пшимановського. На той час ми, діти, вже бачили багатосерійну екранізацію цього твору, тож усі як один почали просити щасливого власника дати почитати першоджерело хоча б на один день. (Для сьогоднішньої молоді потрібне пояснення: книжку ту не можна було просто придбати у книгарні – добра чи просто популярна література, як українська, так і перекладна, була дефіцитом, власне як і добрий одяг, добре взуття, добрі харчові продукти. Тому книжки (добрі книжки!) часто були об’єктом перепродажу або обміну.
Януш Пшимановський. Чотири танкісти і пес (переклад Станіслава Савкова). Обкладинка видання 1970 року
Перепродаж карався, його називали спекуляцією, а обмін контролювався букіністичними книгарнями. Хоча у міському парку по вихідних збиралися колекціонери, й серед них – книголюби. Недремне око КДБ пантрувало і за ними, та це вже інша історія). А книжка Пшимановського пафосно й барвисто розповідала про війну, про перемогу, в ній оспівувалось не тільки Військо Польське, а й радянська Червона Армія, – тож згідно з тодішньою ідеологічною доктриною це видання було корисним і потрібним. Можна не сумніватися, що наклад «Чотирьох танкістів…» налічував кілька десятків тисяч примірників – і це було нормою для часів планового господарства в часи соціалізму. Хлопчаки, які вже встигли вхопити чаду мілітарної пропаганди, передавали книжку один одному зі щирим благоговінням. На жаль, не мали книжкових відповідників українською мовою інші польські серіали, що підкорювали тоді радянські телеекрани – «Ставка більша за життя» чи, скажімо, «Пан Самоходек і тамплієри» – бо й вони, безперечно, були б справжніми бестселерами на тогочасному книжковому ринку. А «Чотири танкісти…» були у вигляді книги, і підозрюю, пережили декілька перевидань.
Уже в класі сьомому-восьмому, саме в період пубертатного становлення, до мене прийшло кілька інших польських книжок, перекладених українською. Хтось подарував моїй мамі-вчительці роман Вільгельма Маха «Вчителька – дочка Колумба» (В оригіналі твір називається «Агнєшка, дочка Колумба», та для українського читача ім’я головної героїні замінили на її професію). Краєм вуха я почув, як мати казала чи то батькові, чи котрійсь зі своїх подруг, що ця книжка – для дорослих. Звісно ж, за першої нагоди я взявся її читати – спрацював ефект забороненого плоду. Там справді були еротичні сцени, яких дванадцятилітній хлопчак ще не здатен був ні збагнути, ні оцінити, проте враження від оповіді про молоду дівчину, яка їде вчителювати у глибоку сільську глушавінь, було досить сильним. А ще за певний час на полиці в міській бібліотеці для юнацтва мені кинулася в очі рожевувато-фіолетова обкладинка книжки з цікавою назвою – «Кар’єра Нікодима Дизми» Тадеуша Доленґи-Мостовича. Так, цей твір теж існував в українському перекладі вже у 70-ті. До слова, нещодавно у книгарні «Є» трапилось побачити вже новий переклад і нове видання цього твору, яке вийшло наприкінці 2015-го. Але тоді, в понурі 70-ті, у розпал застою, радянського пуританства й торжества брежнєвщини ця книжка видалася мені, підліткові, неймовірним ковтком чогось забороненого, незнаного й безмежно цікавого. Адже у ній були несподівані, комічні і драматичні повороти сюжету, а головне – еротика! На уроках суспільствознавства нам всаджували до голів моральний кодекс будівника комунізму, розповідали про суспільство майбутнього, сповнене чесноти і цноти – а тут раптом перед тобою на сторінках абсолютно легальної книжки, не якогось там «самвидаву», розгортається такий вир флірту й вільних стосунків, аж до оргії, у якій головний герой, той самий авантюрист Дизма, опиняється в ролі «великого тринадцятого» із дванадцятьма розкішними жінками, жодна з яких і близько не нагадувала Шуру Ясногорську з роману Олеся Гончара «Прапороносці»! Було від чого ошаліти юнакові в період формування тілесного й духовного!
