Така невтомна діяльність дала свої плоди. Революцію Малевич зустрів у ранзі метра революційного авангарду. З 1919 по 1922 роки він керує спочатку майстернею, а потім і всім Художнім училищем у Вітебську та пише там значну частину свого теоретичного доробку. Оточений учнями, він розробляє нові підходи до навчання художників та входить у гостру мистецьку суперечку з Марком Шагалом. Двом геніям було затісно поруч, переможений Шагал залишає училище.
У 1922 році Малевич – найіменитіший художник Радянського союзу. Його запрошують до Петрограду, де він очолює Державний інститут художньої культури (ДІНХУК), він працює над втіленням супрематичного підходу у скульптурі, художньому оформленні, архітектурі та продуктовому дизайні.
У 1926 році комуністи зміцнили свою владу та почали кампанію проти авангардизму у мистецтві. Після розгрому ДІНХУКу Малевич розуміє, що перспектив у СРСР у нього немає і готується до втечі за кордон. На той час він уже широко відомий у Європі, тож під приводом популяризації комуністичного мистецтва у 1927 художнику вдається організувати багатомісячне турне з виставками у Польщі та Німеччині. Малевич збирає левову частку своїх картин та творів – і з архівом виїздить за кордон. Виставки його робіт у Варшаві та Берліні користуються шаленим успіхом, митці дивляться на Казимира, як на пророка та ловлять кожне його слово. «Ось чудове ставлення! Слава ллється як дощ», – писав митець додому. Але, на відміну від художників, влада у рідній Польщі ставиться до Малевича вороже. Хоч він і пише листи польською мовою з проханням надати йому політичний притулок, наголошуючи на тому, що він поляк, його сприймають перш за все як агента більшовиків і партійного функціонера. Ніхто не хотів проблем з «троянським конем» у вигляді радянського митця, що мав такий великий вплив на культурну спільноту Польщі.
Казимир Малевич, «Лісоруб», 1912/13, фот. Stedelijk Museum, Amsterdam
Вихід із пастки митцю пропонує Україна. Завдяки протекції Миколи Скрипника Малевич влаштовується викладачем у Київський художній інститут, де серед професорів були Олександр Богомазов, Віктор Пальмов, Лев Крамаренко та інші зірки живопису. У Малевича відкривається нове дихання, починається його київський період (1928-1930). Художник знайомиться з представниками українського авангарду, активно співпрацює з харківськими письменниками Гео Шкурупієм та Михайлом Семенком, що друкують його статті у своєму часописі «Нова Генерація».
