ЄК: А якісь позитивні зміни є?
МВ: В Катині нарешті з’явилася Стіна Пам’яті з прізвищами радянських жертв репресій.
ЄК: Їх було більше, ніж поляків?
МВ: Відомі прізвища 4415 поляків і близько 8000 радянських громадян. Погано, що вказані лише імена і прізвища жертв з СРСР. Деякі прізвища повторюються, тому нащадкам буде важко з’ясувати, їхній це родич чи ні. Працівники товариства «Меморіал» говорили, що варто вказувати також дати народження та смерті жертв — як на польській частині цвинтаря.
ЄК: Як ви оцінюєте історичні знання про Катинь?
МВ: Зрозуміло, що поляки знають більше. Це наш біль… Спілкуючись з росіянами, я розумію, що багатьом добре відома історія Катинського злочину. Проте все частіше в російських ЗМІ ми чуємо відверту брехню — або про те, що вбивці поляків невідомі, або що розстрілювали німці. Це дуже погана тенденція.
ЄК: Чому повертається ця радянська риторика про відповідальність німців?
МВ: Влада Росії вважає, що 90-ті — період, коли розсекречували катинські документи, коли говорили правду і каялися — був моментом слабкості. Зараз в них настав момент величі. Росія Путіна хоче повернути собі могутність. В цю концепцію аж ніяк не вписується необхідність говорити правду про злочини Сталіна, мільйони вбитих своїх і чужих громадян. Сталіна знову називають великим переможцем, великим менеджером, його культ відроджується. Влада не хоче говорити про його злочини. Розумієте, неможливо одночасно культивувати Сталіна і виводити його на чисту воду. Тому Катинь знову стала незручною темою. Влада Росії не хоче, щоб громадяни знали правду про історію власної країни. Вони укріплюють в свідомості росіян байки про країну-переможницю, Сталіна, який врятував увесь світ, і т.д.