Картини, написані кров’ю. Пам’яті Маргарити Половінко (1994–2025)
Війна — це час смерті, але й час мистецтва. Час, коли з розпачу народжуються картини. У протистоянні страху й травмі українська художниця Маргарита Половінко почала створювати роботи, використовуючи власну кров — не як провокацію, а як акт глибокої, тілесної присутності.
5 квітня 2025 року, на війні загинула Маргарита Половінко — художниця, парамедикиня, людина рідкісної внутрішньої уважності. Її мистецтво зосереджувалося на напівтонах — міфологічних, емоційних, тілесних — і з кожною новою роботою ставало дедалі уважнішим до тиші, порожнеч, зникнень. В останні роки вона жила так, ніби кожен її жест — теж елемент композиції. Саме в такій напруженій присутності вона й пішла на війну — без декларацій, але цілком свідомо, залишаючись собою.
Маргарита Половінко народилася 24 березня 1994 року в Кривому Розі. Вивчала образотворче мистецтво у Дніпропетровському театрально-художньому коледжі, а згодом — у Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури, де здобула спеціальність живописниці. Її ранні роботи зверталися до слов’янської міфології та фольклору: фігури, які майже зникають у просторі, текучі лінії, атмосфера промовистої тиші — усе це формувало її авторський почерк ще до великої війни.
Picture display
standardowy (864px desktop)
Маргарита Половінко, фот. pnk.group / Instagram
Picture image
polovinko.jpg
З 2022 року її живопис змінився — став темнішим, різкішим. Замість міфологічних істот — фігури людей у стані загрози, втрати, спроби врятувати інших. В одному з небагатьох інтерв’ю вона згадувала, що перше, що намалювала після вторгнення, — це дівчинка-янгол, яка летить над обстріляними будинками. «Перше моє сприйняття росіян було таким, ніби вони — монстри, які прийшли й борються з людьми», — говорила вона.
Малювання стало для Маргарити своєрідною психотерапією. Вона використовувала різні матеріали, включаючи власну кров, для створення своїх робіт. Це допомагало їй справлятися з панічними атаками та стресом, спричиненими війною. Вона пояснювала:
Це насправді пов'язано з моїми проблемами ментального характеру: в мене були панічні атаки, які закінчувались селфгармом. І в один момент я почала малювати у стані афекту... Це був терапевтичний момент.
У 2024 році Маргарита приєдналася до волонтерських ініціатив, допомагаючи відновлювати зруйноване житло на Миколаївщині та Херсонщині. Потім пройшла навчання з тактичної медицини й долучилася до 3-ї окремої штурмової бригади як парамедикиня. Вона працювала на машині медичної евакуації у складі Другого механізованого батальйону — вивозила поранених із передової.
Picture display
standardowy (864px desktop)
Малюнок Маргаріти Половінко, фот. матеріали мисткині / facebook.com/margarita.polovinko
Picture image
obraz_2margarita_polovinko_fot_fb.jpg.jpg
Загинула 7 квітня 2025 року під час виконання бойового завдання. Похорон призначено на 11 квітня в Кривому Розі — на Алеї Слави.
Друзі та колеги Маргарити висловлюють свої співчуття та поділяють біль втрати. Поетка Олена Балаба згадує:
Тоненька квіточка, яка малювала... Переживала війну, збирала на дрони, продавала свої роботи, збирала на дрони. Потім сама пішла медиком рятувати життя... Світла пам’ять, Марго.
Анна Лазар, директор Центру сучасного мистецтва – Уяздовський замок, у день смерті художниці написала у соцмережах:
Для створення своїх робіт Маргарита Половінко використовувала власну кров. Вона загинула сьогодні, захищаючи свою країну та безпеку Європи від російської агресії. Ми показували її твори в програмі «Вільне слово» у проєкті Gdańsk Miasto Literatury минулого року. Героїні слава...
Маргарита не встигла зробити ще багато з того, що могла. Її картини, переважно камерні, без претензії на гучні меседжі, залишають по собі не лише образи — вони фіксують стан, в якому жила сучасна українська людина: водночас трагічний і здатний до співпереживання. Її втрату неможливо компенсувати — як і саму присутність тих, хто бачив цей час зсередини і говорив про нього точно й без надміру. Сьогодні ми вже знаємо, що її мовчання — це також важливий голос.