Коллонтай виводив свій рід від брянських бояр, які перебралися на Волинь ще в Середні віки. На перший погляд – банальна генеалогічна небилиця, яких чимало було у вісімнадцятому столітті. Однак щонайменше одна помітна міграція брянського боярства на Волинь справді мала місце в шістдесятих роках тринадцятого століття, коли дочка брянського князя Романа Михайловича вийшла заміж за володимирського княжича Володимира Васильковича. До речі, Брянськ в ту пору був північною столицею Чернігівського князівства. А подружжя книжників Володимира та Ольги справило помітний вплив на історію Східної Європи кінця тринадцятого століття.
В сорокових роках п'ятнадцятого століття Коллонтаї отримують земельні надання на півдні Волині від Казимира Ягеллончика.
Подружжя Коллонтаїв з Дедеркал згадане в числі меценатів греко-католицького «Служебника», виданого 1735 року в Почаєві.
В 1740 року власник частини містечка Дедеркали Антоні Коллонтай збудував своїм коштом греко-католицький храм Воздвиження Чесного Хреста.
1 квітня 1750 року в родині Антоні Коллонтая та Маріанни з Меженських народився син. Гуго Коллонтай був охрещений в щойно збудованому костелі монастиря ордену Реформатів 3 травня того ж року. Через шість років родина Коллонтаїв переселилася з Волині в околиці Кельць. Гуго навчався у «колонії академічній» у Піньчові. Цю середню школу утримували власники містечка, а методичну опіку над нею здійснював Краківський університет. Саме там Гуго Коллонтай і продовжив свою освіту, прийнявши 13 червня 1767 року духовний сан. Процес навчання закінчився захистом дисертації на ступінь доктора філософії у 1768 році. Для продовження освіти Коллонтай виїздить до Риму та Відня, де здобув ступені доктора права та теології. Папа Климентій XIV номінував Гуго Коллонтая на посаду краківського каноніка. Призначення було зроблене «через голову» Краківського єпископа Каєтана Солтика і єпископ цього не забув. 10 січня 1776 року ксьондз Коллонтай відслужив свою першу месу в родинних Дедеркалах, а 4 вересня того ж року його прийняли до Товариства елементарних книг, що діяла під управлінням Комісії народної едукації – першого в світі постійно діючого міністерства освіти.
Так почалася служба Гуго Коллонтая Речі Посполитій та її королю. Служба, сповнена трудів, проблем і парадоксів.
Коллонтай походив з українського роду, його предки підтримували церкву східного обряду і спонсорували видання Почаївської друкарні, але все життя боровся за територіальну цілісність та унітарність Речі Посполитої. Визнаючи потребу захищати права людей різних національностей та віросповідань він проте вважав що освіту українських міщан та селян треба проводити польською мовою, бо бунти спалахували завжди тільки там, де низи не вміли говорити польською. Прошу зазначити: не наполягав на загальній полонізації, але наголошував на потребі навчання державною мовою Речі Посполитої.
Коллонтай був римо-католицьким священиком, проте зробив найбільше для того, щоб освіта в Речі Посполитій вирвалася з-під опіки тогочасного консервативного польського католицизму. Саме він розробив програму перетворення середньовічного за буквою і духом Краківського університету та новочасну Головну Коронну Школу, що й звершилося 29 вересня 1780 року. Щоправда в процесі реформаторських заходів Коллонтай зіпсував стосунки з краківським духовенством, а вже згаданий єпископ Каетан Солтик 1781 року відлучив ректора університету від церкви. Але вже наступного 1782 року Коллонтая виправдали від усіх звинувачень, а професори Головної Коронної Школи знову обрали його своїм ректором. Через чотири роки король Станіслав Август нагородив Коллонтая орденом Святого Станіслава і призначив головним литовським референдарієм – керівником служби обробки звернень підданих до короля.
Тоді про аудієнцію в нього запобігали тисячі людей.
А після смерті тлінні останки Коллонтая супроводжували у катакомби для бідних тільки служителі цвинтаря на Повонзках.
Посада головного литовського референдарія передбачала активну участь Коллонтая в політичному житті країни. Проте настільки високої активності від ксьондза Гуго не чекав ніхто. Він долучився до підготовки і проведення Чотирирічного сейму, до написання тексту Конституції Речі Посполитої та організації успішного голосування за неї 3 травня 1791 року. Більше того, він організував групу інформаційної підтримки реформаторської фракції сейму. Ця група увійшла в історію як «Коллонтаєва кузня». З продуктивністю справжньої фабрики випускала в світ аналітичні матеріали, сатиричні памфлети, філософські діалоги. Провідну думку «Кузні» сформував сам Коллонтай в публіцистичній праці «Листи Аноніма»: «Якщо ми зараз не впораємося, це означатиме, що ми не хочемо, що вітчизна і свобода є в нас чимось байдужим, що зіпсутість нації дійшла до того ступеня, що вона не варта подальшого існування на землі».
Коллонтай був шляхтичем, але домагався того, щоб міщани Речі Посполитої отримали рівні зі шляхтою громадянські права, а селян звільнили з кріпацтва. Він був організатором та ідеологом «королівської партії» в парламенті, але король Станіслав Август Понятовський люто ненавидів Коллонтая, бо той наполягав на сильній зовнішній політиці. А посаджений на польський престол зусиллями емісарів російської цариці Катерини ІІ, король Станіслав Август вважав, що зможе невеликими територіальними поступками вгамувати апетити агресивних сусідів. Разом з тим, Станіслав Август розумів, що кращого виконавця для вирішення важливих завдань гуманітарної сфери у нього нема, тому з неохотою, але призначав Коллонтая на високі посади, і «крізь зуби» нагороджував орденами… Орденів тогочасна Річ Посполита мала всього три і найпочесніший з них, орден Білого Орла Гуго Коллонтай отримав 1791 року. Орден Святого Станіслава, нагадаю, у нього вже був від 1786 року. В тому ж 1791 році Станіслав Август призначив Коллонтая коронним підканцлером. Пост дорівнював міністерському, входив до складу Сенату.