Чапський також діяв в інтересах Літературного інституту. Ми знаємо, що в середині 1950-х років він подорожував до Південної Америки, щоб зібрати кошти на його перенесення, але це маловідомий епізод. У згаданій тобою обширній біографії, яку написав Карпелес, йому відведено лише кілька сторінок. Незважаючи на цю скупу інформацію, ти вирішив піти його слідами.
На дослідника доробку Чапського може чекати ще безліч сюрпризів. Він списав майже триста зошитів, що містять щоденники, своїм характерним, щільним почерком, який можуть розшифрувати лише деякі спеціалісти. Скільки ще історій, цікавинок і нюансів там може ховатися?! Я використав два томи листування до Людвіка Герінґа, який був партнером Чапського, а згодом і його довголітнім кореспондентом, хоча вони вже не жили разом кілька десятиліть, після того, як Чапський оселився в Парижі, а Герінґ залишився в Польщі.
У кількох листах Чапський пише, що їде до Південної Америки з якоюсь місією. Вони вказують на те, що у 1955 році він вирушив туди, щоб зібрати кошти для сплати заборгованості, що з’явилася внаслідок купівлі приміщення для Літературного інституту в Мезон-Ляфіт. Інститут мав переїхати, і Єжи Ґедройць відправив Чапського, як свого «міністра закордонних справ», посла, щоб впродовж трьох місяців подорожувати чотирма південноамериканськими країнами — Бразилією, Уругваєм, Аргентиною та Венесуелою – з мистецькою та освітньою програмою. Під час цього візиту Чапський мав відвідати польську діаспору й місця, де можна було читати лекції й пропонувати передплату журналу «Kultura». Таким чином аристократ Юзеф Чапський перетворюється на комівояжера, або, як прийнято сьогодні казати, фандрайзера. А йому ось-ось мало виповнитися шістдесят – хто в такому віці захоче кілька місяців подорожувати чужими країнами, продаючи періодичні видання?
В одному з цих листів я прочитав, що під час цієї подорожі, яка його дуже поглинула, він загубив один із альбомів з ескізами, з яких мав малювати картини. Подумалося, що це фантастична історія. Я подав заявку на стипендію за програмою «Молода Польща» і завдяки їй вирушив слідами Чапського, щоб символічно реконструювати цей альбом з ескізами.
Як ти планував подорож, зважаючи на те, що про її маршрут відомо так мало?
Я перегорнув три збережені альбоми для ескізів з цього періоду, оскільки той втрачений не був єдиним. Все, що мені вдалося розшифрувати, підказувало, куди можна поїхати. Конкретну інформацію можна було почерпнути з фрагментів, які художник написав прописними літерами, або з вклеєних газетних вирізок, що містили назву відвіданого міста. Це було нелегко, оскільки ці альбоми для ескізів істотно відрізнялися від класичного путівника, де все розбито по пунктах. Вони були радше збіркою довільних підказок, але з них можна було прокласти певний маршрут, який я хотів відтворити. Через політичну ситуацію мені довелося скасувати поїздку до Венесуели; з огляду на заворушення, які охопили цю країну, я вирішив не наражатися на небезпеку. Тож обмежився трьома країнами: Аргентиною, Уругваєм та Бразилією.
І наскільки тобі вдалося реконструювати шлях Чапського?
Приблизно на сімдесят відсотків. Звісно, я відвідав найвідоміші місця, як-от Польську бібліотеку імені Іґнація Домейка в Буенос-Айресі, де зберігся прекрасний архів. Там мені вдалося знайти документи, що підтверджують візит Чапського, дані про кількість відвідувачів його лекцій і про суму зібраних коштів. В архівних випусках журналу «Głos Polski» мені траплялися статті, що підтверджують його присутність у цьому місці, тому я також принагідно досліджував архіви. Все фотографував, користувався вказівниками, і, як у грі в доміно – один хід вів до іншого, я рухався з однієї точки в іншу.
Наприклад, у Куритибі, на факультеті полоністики міського університету, я познайомився з професором Пйотром Кілановським. Він дав мені контакти поета Томаша Лиховського, який у 1955 році, будучи двадцятирічним юнаком, проводив Чапського по Ріо-де-Жанейро. Це було фантастично, бо саме він мав можливість бути опікуном Чапського протягом кількох днів, пізніше вони листувалися. Він також допоміг мені визначити місце, де Чапський показував свою виставку в Ріо-де-Жанейро, про що згадується в джерелах. Адже сказати, що він мав виставку в Ріо, це те саме, що заявити про виставку у Варшаві. Де саме? В «Захенті», в квартирі моєї тітки чи в якомусь класі катехитичної освіти? Лиховський зберіг оригінальне запрошення на цю виставку, яка проходила в «Petite Galerie» (галерея не збереглася). Але саме введення цієї назви в художньо-історичний контекст вважаю досягненням. Галерея розташовувалася в підвалі, тому майже двометровому Чапському довелося нахилятися протягом усього вернісажу. Я сконтактувався з онукою власника, але вона налякалася, що я розслідую якісь справи про зниклі картини.
У Музеї сучасного мистецтва в Ріо-де-Жанейро я дізнався, скільки саме людей відвідало лекцію Чапського в музеї, тому можу підтвердити, що лекції були дуже популярними. Мені вдалося виявити різні матеріальні докази присутності та діяльності художника, але це сталося понад шістдесят років тому… і сліди ці вже дуже розмиті.