Творчість Запольської в Україні
Українська рецепція творчості Ґабріелі Запольської почалася ще в дореволюційну добу, тривала за радянських часів і набула нового переосмислення в незалежній Україні [4]. Перекладати Запольську українською почали дуже швидко: українські читачі мали змогу ознайомитися з її творчістю ледь не одночасно з польськими. Наприклад, її одноактна п’єса «В Гірничій Дуброві» вийшла друком польською мовою у Львові 1899 року – і того ж року Антон Крушельницький переклав її українською. Цікаво, що оригінал опубліковано під чоловічим псевдонімом Юзеф Маскофф, а переклад – під звичним псевдо письменниці «Ґабріеля Запольська». Уже 1900 року, без погодження з авторкою, той самий переклад, тільки відредагований і наближений до наддніпрянського варіанту української мови, був надрукований в Харкові.
Іван Франко схвально відгукнувся на опубліковану 1899 року п’єсу Запольської про шахтарський страйк, схваливши соціально заангажовану тематику: «Ся маленька драма талановитої польської акторки і писательки була виставлена вже і в руськім перекладі на аматорській сцені і варта того, щоб її розповсюджено якнайширше» [5].
Вряди-годи переклади Запольської видавали й за радянських часів: «Моральність пані Дульської» виходила українською двічі, у 1925 році (переклад Серевина Паньківського) та у 1957 році (переклад Галини Вігурської). До речі, до 100-річчя від дня народження Запольської за мотивами цього твору в Києві був знятий фільм-вистава російською мовою «Мораль пані Дульської». Неодноразово також перекладали «Каську Каріатиду»: перший переклад здійснив галицький письменник Володимир Гжицький у 1932 році. Власне, він переклав іще один твір Запольської, «Смерть Феліціана Дульського», який спершу вийшов 1933 року, а тоді – аж 1958. Та після відзначення ювілею письменниці у її виданнях українською запала довга перерва.
Повернення до творчості Запольської відбулося вже в часи незалежної України: 2007 року знову вийшов роману «Каська Каріатида», тепер у перекладі Олександри Лук’яненко, 2016-го вийшла збірка новел «Людський звіринець» у перекладі Олександра Ващука, а Сергій Гупало переклав «Малашку» (2016) і «Шмат життя» (2021). Пожвавилася також наукова рецепція творчості Запольської в контексті модернізму й компаративних студій (варто згадати, зокрема, праці Анни Яніцької про паралелі між Ґабріелею Запольською та Лесею Українкою), а також – знову ж таки, з нагоди ювілею – культурно-просвітницькі ініціативи, спрямовані на привернення уваги до діяльності та особистості письменниці (як-от Міжнародний конкурс плаката «Паралельні біографії: Габріела Запольська − Леся Українка» 2021 року).
Яскрава й емансипована, Ґабріеля Запольська доводила до сказу консерваторів, не готових прийняти жінку, що живе, як сама вважає за потрібне, і не хоче залежати від чоловіків. Вона піднімала незручні теми, ставила різкі питання й зображувала життя таким, як воно є насправді, відмовляючись від причесаних романтичних ілюзій. Її шлях почався й завершився в Україні, саме тут вона провела багато років свого життя – щасливих і не дуже. До сьогодні для дослідників її біографії лишилося чимало білих плям, а доробок потребує ретельного вивчення – як у польському, так і в українському контексті.
Джерела:
1) Ігор Мельник «Ґабріеля Запольська і Львів»; 2) Сергій Гупало «У дюнах людської злоби»; 3) Józef Rurawski «Gabriela Zapolska»; 4) Євген Нахлік «Українська рецепція Ґабрієлі Запольської. До 100-річчя пам’яті львівської польської письменниці, родом з Волині (1857–1921)»; 5) І. Франко, Зібрання творів: у 50 т., Київ 1981, т. 32
