Дитяча еколітература

zwierzokracja_34.jpg, default, Обкладинка та розгорт із книги «Звірократія» («Zwierzokracja»), ілюстрації: Оля Вольданська-Плоцінська, фот. прес-матеріали видавництва Papilon

#мова і література

Бути еко — це не мода, а необхідність. Але як пояснити дитині, що таке смоґ, заохотити її сортувати сміття та переконати, що непотрібні речі заслуговують на другий шанс? До вашої уваги кілька книжок, які навчають відповідальності за світ навколо нас.

Широка пропозиція польських видавництв дитячої літератури, що приймають виклик, який ставить перед нами сучасність, не може не тішити. Попри те, що в публікаціях не бракує наївних і до болю передбачуваних спроб ознайомити маленьких читачів з екологічними проблемами, варто зануритися в тему глибше. Автори все більше відходять від моралізаторства і акцентують увагу на інтелекті та партнерстві з реципієнтом. Вони не наказують і не забороняють, а показують наслідки поведінки, залишаючи вибір. Іноді вони не до кінця знають, як у формі розповіді підступитися до складних питань, але тоді на порятунок приходять вишукані й дивовижні ілюстрації. Вони спонукають до роздумів, дискусій і дій.

Перед тим, як охочий до екологічних знань читач порине в безодні інтернету чи вирушить підкорювати книжкові магазини, він може відвідати букіністичний магазин чи бібліотеку в пошуках справжніх читацьких перлин. А раптом вдасться знайти вживаний екземпляр із анотацією: «Подарунок від читача», як це трапилося з нашою першою пропозицією. А це книга…

Для непокірних

Thumbnail — Обкладинка та розгорт із книги «Борюкання екобезталаня» («Draka ekonieboraka») ілюстрації: Емілія Дзюбак, фот. видавництво Albus.

Герой цієї книжки — пересічний чоловік, невіглас з вусами і без характеру. Він даремно проливає воду, обсесивно полює на промоції, викидає папірці, як слова на вітер. Аж до певного часу: за кожну провину він отримує суворий урок і наприкінці зазнає внутрішньої трансформації — як і личить літературному герою. «Борюкання екобезталаня» — віршована історія про гріхи проти природи (їх перераховує Еліза Сарома-Стемпнєвська). Слідом за винуватцем рушає професор Совість, архів якого — це копальня анекдотів, статистики та корисних порад (в ролі нараторки Івона Вєжба).

Водночас малює історію Екобезталаня Емілія Дзюбак, і треба визнати, що образ виглядає навіть переконливіше за текст. Ілюстраторка приділяє увагу деталям (глибині різкості, світлотіні), не забуваючи про ясність повідомлення. Динамічна композиція привертає увагу і спонукає до дії. Малюнок не стільки оповідає текст, скільки розвиває його. Можна посміятися, порозмірковувати і глянути в дзеркало. Кого ви там побачите? Ця книга доступно і водночас вигадливо показує дитині, як важливо дбати про навколишнє середовище, а також доводить, що екопозиція є першою ознакою дорослішання.

Для активістів

Обкладинка насиченого зеленого кольору і нестандартний розмір відразу привертають увагу до цієї книжки. Вона виглядає як розмальовка і почасти нею і є. Поверхня для малювання та майстрування складає приблизно 2,5 м², а набуті навички можна і навіть потрібно використовувати щодня. «Екологічний майстерник» — це одна із серії книжечок із завданнями, які створюють Едита Бєляньська та Аґнєшка Пакальська, творчий союз яких носить назву Baobaby Studio. Десять розгортів великого формату — це багатогодинна «зелена» гра з дитячою уявою. Рівень засвоєння знань є дуже високим.

Дует графічних дизайнерок рекомендує працювати у форматі «завдання — цікавинка — екопорада». Якщо юний творець увійде в роль ландшафтного архітектора і перетворить місто на сад, він також дізнається, що «одна доросла сосна виробляє кисень, необхідний для життя трьох людей» і буде готовий взяти участь у справжньому саджанні дерев. На цьому розваги не закінчуються. Далі на читачів чекають міські лабіринти, енергетичне чергування, прибирання лісу та планування харчування. А яку роль у всьому цьому відіграватимуть бджоли? «Майстерник» ефективно формує проекологічні позиції, починаючи від сортування сміття і аж до надавання другого життя непотрібним предметам. Порушуючи буденні проблеми, авторки провокують дискусію. На активістів-початківців чекає настільна гра для перевірки знань, отриманих під час читання. Битва за здорове довкілля вже почалася.

Для бунтівників

Є книги, які можна почути, і є звуки, які можна побачити. «Екопісня» Юстини Стефаньчик побудована на одній простій фразі, змінюється лише тема: «Кити можуть вимерти. Метелики можуть вимерти. Пінгвіни можуть вимерти. Люди можуть вимерти». Таким чином авторка посилається на пісню-протест Боба Ділана. Лауреат Нобелівської премії з літератури — майстер ставити влучні запитання, але без відповідей. Як у пісні «Blowin' in the Wind», де він замислюється над тим, як довго люди продовжуватимуть кривдити інших, перш ніж схаменуться. Народні протестні пісні були особливо популярними в 1960-1970-х роках. Вони виражали спротив війні, політичній системі, порушенням прав людини, а також викривали руйнівний вплив людства на довкілля. Авторка також пішла цим шляхом.

Вона виконала «Екопісню» на сірому папері, використовуючи традиційні техніки (гуаш, рисунок). Приглушені кольори посилюють меланхолійну мелодію слів. Обриси літер гармонують з трохи тремтливою, але виразною лінією. Цей мінімалізм оцінили під час COW International Design Festival 2018 — англомовна версія «Eko song» увійшла до десятки найкращих книжкових проєктів.

Кишеньковий формат, а містить стільки емоцій. Ощадливою фразою Стефаньчик звертає увагу на те, що втручання у світ природи та невігластво можуть обернутися проти людини. Захищаючи інших, ми захищаємо себе, інакше настане кінець людства. Мало хто з авторів дитячих книжок зважився б на таке сильне послання, та й не кожному реципієнту, навіть дорослому, воно сподобається. І не повинно. Головне, що це працює.

Для чуйних

Оля Вольданська-Плоціньська у «Звірократії» також розповідає про взаємини між людьми і тваринами, але в дещо лагідніший спосіб. Авторка підійшла до справи комплексно, ведучи читача від передісторії аж до сьогодення. Ми можемо дізнатися, як муміфікували котів, подискутувати з філософами про поводження з тваринами, поміркувати про долю циркових слонів чи різдвяних коропів. У книжці переплітаються дві перспективи: спочатку ми розмірковуємо про почуття та свободу диких створінь, а потім беремо на себе відповідальність за домашніх улюбленців (наприклад, щодо прибирання собачих екскрементів). Тим, хто вагається, варто обов’язково прочитати розміщену наприкінці Всесвітню декларацію прав тварин — документ, прийнятий у 1978 році в Парижі. «Звірократія» передусім навчає поваги до інших створінь, співчуття та простої людської порядності.

Візуальна сторона книги зачаровує гумором, перспективою та креативністю. Тут є ціла палітра кольорів, але відтінки приглушені, що полегшує занурення в ілюстрації в пошуках прихованих деталей. Крім того, гра слів у назвах розділів і буквальне представлення метафор доводять, що про важливі речі не обов’язково говорити серйозно. Це також стосується наступної пропозиції для читання.

Для шукачів пригод

Немає більш гармонійного та божевільного дуету, який би знав Біловезьку Пущу краще, ніж Томаш Самойлік та Адам Вайрак. Перший — науковець, автор книжок і коміксів для дітей, який вміє зобразити складну екосистему в серії з кількох малюнків. Другий — журналіст, здатний заразити читачів будь-якого віку пристрастю до природи. Сусіди з Пущі вирішили об’єднати зусилля і створили надзвичайно цікаву та пізнавальну серію коміксів про Померлий ліс. Дикий Схід, дика природа, сповнений перипетій пташиний вестерн змістовно пояснює суть функціонування природного лісу та розповідає про небажані наслідки втручання в навколишнє середовище. Автори ламають табу: мертві дерева дарують шанс для розвитку багатьом видам рослин і птахів, хаос постає простором, що буяє життям, і навіть жахлива падлина відчаровується.

Читання коміксів сподобається також дорослим читачам. «Померлий ліс», «Непомерлий ліс» та «Поклик падлини» сповнені відсилань до поп-культури, а шанувальники вестерну перевірять свої знання, розшифровуючи назви окремих розділів. Поміж ними у серії «Вайрак розповідає» можна знайти багато цікавих фактів про життя Біловезької пущі — адже саме вона стала інспірацією для створення «Померлого лісу». Своєю чергою, завдяки фотографіям лісових мешканців чудові малюнки Самойліка оживають на наших очах. Не треба далеко шукати — польська природа є більш екзотичною, ніж ми думаємо.

Для детективів

Після відновлення рівноваги в лісі настав час для рятувальної місії в місті. Ганка втомилася сидіти вдома і скаржитися на смоґ, бездомна кішка Палома знає все про хімічні сполуки, а серед песиків немає кращого слідопита, ніж Місєк. У них спільна мета: боротися з «її смердючою високістю Низькою Емісією». Хто такі мікроотруйники та які види рослин утримують забруднювальні речовини? Це не так легко і весело, як може здатися. Авторки «Стрибка на смоґ» за підтримки організації Polski Alarm Smogowy не уникають складних питань і вміють привабливо подати знання. Можна дізнатися, що забруднює повітря і як цьому запобігти, а також що робити, коли в нашому місті вже оселився смоґ. Наприкінці книжки розміщено короткий посібник із боротьби зі смоґом, також адресований дорослим читачам. Невипадково книжку створили люди, пов’язані з Краковом. Тут смоґ змагається з Вавельським драконом за звання господаря міста, яке регулярно фігурує в сумнозвісних рейтингах найбільш забруднених місць у світі.

Найбільшою перевагою цієї позиції є простота повідомлення — як змістовно, так і візуально. Розробляючи ілюстрації, Анна Кашуба-Дембська зробила ставку на кольоровий мінімалізм: негативна поведінка та її наслідки мають усі відтінки сірого, тоді як зелень поступово заповзає в місто, коли дії приносять користь. Дорота Майковська-Шаєр також впоралася з викликом: розлогі діалоги (можливо, часом занадто розлогі) між героями дають конкретну інформацію про те, як боротися з невидимим ворогом. «Стрибок на смоґ» дозволяє зрозуміти, що діяти ніколи не пізно, а найпростіший спосіб щось змінювати — це почати з власних звичок. Крім того, авторки звертають увагу на ще одну безцінну річ — розмову дитини з дорослим. Варто повчитися одне в одного.

Для допитливих

Хто хоче послухати казку? Було собі життя… у фруктах і овочах. Вітамін B, завжди з книгою в руках, легко концентрувався в сливі або селері. Пектин, який від ранку вимивав токсини, знайшов своє місце в яблуках і полуниці, натомість принциповий кальцій уподобав собі броколі. Де сховався вічний оптиміст магній і хто оселився в петрушці? Аґнєшка Совінська порозрізала кільканадцять фруктів і овочів і придивилася до їхніх мешканців. Римований пролог Аґнєшки Фрончек запрошує читачів у таємниче та надзвичайно колоритне царство поживних речовин. Ми також знайомимося з головними героями, кожен з яких має своє, відповідальне завдання, навіть якщо вони трохи ліниві. Потім слова стають уже непотрібними.

«Розрізи» Совінської — це захоплива розгорнута оповідь, яка поєднує реальний світ із казковим, як колись це зробив французький мультсеріал «Було собі життя». Авторка шляхом забави та з великою порцією гумору знайомить юних читачів зі здоровим харчуванням, показуючи при цьому гармонію різноманітності. Підказує, як планувати харчування, щоб забезпечити свій організм необхідними інгредієнтами, адже щоб змінювати світ, потрібно мати силу. Улюблена фраза дорослих «Їжте фрукти та овочі, бо вони здорові» на сторінках цієї книги перетворюється на практичні вправи на пам’ять і спостережливість. Крім того, відсутність тексту на добре спланованих, детальних ілюстраціях розвиває уяву, дозволяючи дитині співтворити історію.

Для креативних

Книжка-картинка Івони Хмєлєвської «Чотири звичайні миски» розповідає про творення та смирення. Два вирізаних з картону кола, розділених навпіл, є перепусткою у світ емоцій і цінностей. На наступних сторінках один і той самий предмет виконує різну роль: іноді це місяць, іноді панцир черепахи, літера чи цифра, капелюх чи усмішка. «А який сенс у цьому бачиш ти?» — ніби запитує авторка. Вона не лише спонукає до гри з формою, а й непомітно активізує пласти емпатії, адже це ще й книжка про те, «що одні люди мають забагато, а інші — замало». Іноді досить звичайної форми, щоб сформувати чутливість дітей.

Хмєлєвська показує, як легко подарувати чомусь друге життя. Вистачить просто використати свою уяву, щоб дозволити літерам, вирізаним із (кон)тексту, створити нове речення, побачити морські хвилі в зім’ятій фользі чи цигарковому папері та перетворити обкладинку старої книги з намальованими лініями на шафу з полицями, на яких стоять чотири звичайні миски. З непотрібних паперів, застарілих карт, обпалених папірців, фотографій і книг, вилучених з бібліотек, можна створити нові світи. Саме з таких матеріалів були створені колажі для цієї історії про надлишок і брак. Якщо створювати книги з екологічним змістом, чому б не подбати також про форму, приязну до середовища?

Переклад Марії Шагурі

Мова Ukrainian